Simply Sad Stories

5

-Люблю літній дощ,-дівчина заплющила очі,дослухаючись до різноголосого шуму,-Особливо вечірній,коли усе наче в сепії...

-Так,безперечно гарно,-зітхнув хлопець,сівши на лавку поряд із нею,-Слухай,ти маєш засмучений вигляд,що сталось?

-Та,звична річ,-сумно відмахнулась панночка,-проблеми в сім'ї,школі,суспільстві,в мені самій...Коротше,я нікчема.

-Не вигадуй,-юнак підсів ближче,-ти заплуталась,і просто потрібно трохи часу,щоб розплутати тебе назад.Знай,що з тобою поруч завжди буде моя любов і підтримка.

Негода посилилась.Вітер шмагав дощем направо й наліво.

-Часом,мені буває так страшно і сумно,-прошепотіла дівчина,-Ти єдиний,хто стоїть на моїй стороні,навіть якщо більше нікого немає.

-А хіба мене тобі не досить?-усміхнувся хлопець.

-Досить...

Панночка підставила обличчя золотистим холодним краплям,що струмками покотилися вниз.

-Ти мій друг,моя опора,моя любов...,-поволі почала вона,-завжди розрадиш і заспокоїш,як би страшно і сумно мені не було...якби ти знав,як я тебе люблю...

-Я знаю,-юнак поцілував її в чоло,легенько-легенько, непомітно,-знаю...адже я - це ти...

-...А й справді...

Дівчина кинула погляд на порожню лавку, і по щоці заструменіли рясні кришталеві потоки,тепер інші - гарячі,солоні.

Десь далеко гримнула блискавка.