Simply Sad Stories

3

Я стояв, роздивляючись білу одноманітну підлогу метро, стоптану до дірок за десятки років. Тисячі людей. Мільйони історій. Жодної секунди на життя. Лише рух уперед. Життя летить надто швидко, не встигаєш озирнутися,а тебе викидають в дорослий світ,заковують у вічні ланцюги складності людських відносин і засипають усякого роду проблемами. Усе стає надто заплутано і складно. Не люблю складнощі. Не хочу жити у  брехні та невизначеності. Краще одразу припинити це безглуздя, доки я не загруз у цьому по вуха. За хвилину-дві прибуде потяг. Лише один крок - і все зупиниться. Навіть трохи смішно, що я, прагнучи сповільнитись, загину від швидкості. Навколо товпляться люди в очікуванні потяга. Якась товста нафарбована тітка з миршавим лисим цуциком голосно розмовляє по телефону, літній чоловік виправдовується перед начальником,щонайменш удвічі молодшим за нього, двоє дівчат у спідницях,що радше схожі на широкі пояси, голосно розмовляють між собою про чергового хлопця якоїсь Альони, чи, наприклад, Аріни. Безліч надокучливих звуків, що тільки підтверджують швидкоплинність і марність життя. Раптом, мій погляд зупинився на білявій дівчині з величезними навушниками. З них доносилися слабкі мелодійні звуки.Волосся незнайомки спадало їй на плечі золотим дощем, а ясно-блакитні очі незворушно вдивлялись уперед. Вона випромінювала спокій і якусь психологічну свіжість,не зовсім типову для інших.Я зловив себе на думці,що мимоволі описую її, як якусь героїню книги, фею із казок. Звуки з навушників стали голоснішими. Зненацька,щось неначе вжалило мене просто в серце.

Життя - це плин
Стрімкий потік
Іди за ним
Щоб час не втік
Використовуй кожну мить
Живи
Життя усе летить
Момент злови
І не барися,вперед йди!

Ці рядки незвично чітко залунали в мене в голові і закрутилися там шаленим вихором.

Сьогодні ти газель,що втіка від лева
Вставай і біжи,
Сьогодні ти лев,що жене за нею
Вставай і біжи
Ким би ти не був,газеллю чи левом
Просто біжи,життя не чека.

Ці рядки,що навіть не були римовані, ніби зазирнули в мою душу, розірвали товсті тенета байдужості й торкнулися іще живої струни. По усьому тілу аж до кінчиків пальців пробіглись міріади мурашок. І справді...я надто рано здався! Життя не швидке,може, це я - повільний! Все,що мені треба було зробити увесь цей час - просто побігти, щоб наздогнати його! І справді! Та спершу,мені треба зупинитись і зійти з напрямку, куди я хотів рухатись...Ні, я не переступлю цю лінію, не зроблю останнього кроку...адже в мене стільки попереду...
На мене нахлинула хвиля страху (не можу й сам повірити - я хотів померти!), а тоді - вдячності. Я з теплом подивився на біляву незнайомку. Подумати тільки - вона лише своєю присутністю змінила моє життя! Я впевнений,що самою своєю світлою, ясною та невинною зовнішністю вона принесе у світ ще багато добра...наче казкова фея...Боже,яке ж піднесення запанувало в мене в серці!
Віддалік почувся звук прибуття потяга, та я уже твердо знав, що не ступлю вперед. Вона повернула мене, хоч і не усвідомлюючи ,та вже заради цього неймовірного випадку я продовжу жити...
Потяг був майже біля станції. Я все-таки вирішив подякувати своїй феї-рятівниці й потягнувся до її плеча:

-Слухай, дякую, що...

Та,перш ніж я встиг торкнутися її, дівчина спокійно подалась уперед і ступила останній крок...