Simply Sad Stories

2

Ну й буря,-мовив він,визирнувши ввечері у вікно гуртожитку ,хоч би світло не вирубило.

Мов за помахом чарівної палички після його слів світло миттю зникло і в кімнаті стало зовсім темно.В темряві ще ясніше лунав розкотистий грім.
Він знову ліг у своє ліжко і придивився до неї.Вона згорнулась калачиком на своєму ліжку на іншому кінці кімнати і голосно сопіла,що було їй непритаманним.Раптом,вона відчула,як поруч матрас трохи прогнувся.Сівши,побачила,як Він сидів поруч.

-Тільки не кажи,що така як ти може чогось боятись,-мовив Він,дивлячись кудись уперед.

-Я не боюсь, просто страшенно не люблю темряву,-трохи невдоволено сказала Вона,-просто...трохи лякає,коли розплющуєш очі і зустрічаєшся поглядом з абсолютно чорною завісою,здається,ніби розчиняєшся в ній і потопаєш.

-Досить так говорити,а то і я почну боятися спати в темряві.

Вона також підняла кутики вуст.

-Дякую,-повагом мовила,-Коли хтось поруч,я не розчинюсь.

Він відчув її голову на своєму плечі.Вона рівно дихала,уже блукаючи царством Морфея.Чомусь захотілось Її обійняти.Але натомість Він просто заплющив очі і пішов до сонного королівства за Нею,не наважившись торкнутися Їїруки.

Тим часом газ плавно розливався у кімнату крізь іржаві труби...