Стокгольмський синдром (ЗАКІНЧЕНИЙ)

Ти псих...

Я стояла перед дзеркалом та трималась за раковину чекаючи коли подіють ліки та я зможу нормально себе почувати. Я почула звук дверей які зачиняються на ключ. Для мене це не було дивним, багато дівчат так робили якщо до них підкатували хлопці, а вони хотіли здихатись їх 

Я була з опущеною головою тому й не знала хто то, я відчувала що ця людина підійшла до мене 

- Щось хочеш? 
- Тебе - почула я зовсім не жіночий голос. Від ліків я завжди буда повільніше, і зараз це було мені не на руку. Тіло підійшло до мене ззаду й поклавши руку на мою шию підняло мою голову. В дзеркало я побачила Галлахера - Я ж казав, чекай зустрічі. Сподіваюсь ти виконала прохання мишеня
- Відійди від мене - на стільниці лежало упакування від пігулки, хлопець взяв його в руку 
- В тебе і справді алергія на наркотики? 
- Так... - вирішила відповісти правду я 
- Маленьке мишеня зараз не може навіть втекти від дії цих таблеток - мене лякало що він про це знає. Не кожен знає дію цих пігулок 
- Звідки ти знаєш?
- За дію пігулок? - я видала стогін в знак згоди - В мене дідусь такі приймав - його рука стиснулась на моїй шиї сильніше 
- Ей...да..ннн 
- Ммм - хлопець опустив голову до мого вуха - Я тебе слухаю мишеня 
- Прибери руку... - через пігулки мені ставало важче дихати ще й рука брюнета перекривала мені дихання - Я не можу дихати... - хлопець послабив хватку 
- Ще й дихання збивається - підсумував брюнет поклавши руку мені на талію, щоб притримувати 
- Як ти тут опинився?
- Я зайшов разом з тобою 
- Але ж...
- В мене пропуск вже давно. Я прийшов, щоб покарати тебе за те що обіймаєшся з іншими - хрипло відповів брюнет притискаючи мене сильніше до себе, він дивився в дзеркало, його погляд був прикутий до мене 
- Ти мені ніхто, щоб хоч щось мені зробити за те що я обійняла когось 
- Ти обіймала хлопця, і не одного 
- Тебе не стосується кого і скільки я обіймала - хлопець повернув мене до себе й посадив на стільницю 
- Ще і як стосується 
- Ти мені ніхто і я не твоя лялька, щоб... - я не встигла договорити як брюнет закрив мені рота поцілунком, мої руки були притиснуті до грудної клітини брюнета, я намагалась відштовхнути його, але дія пігулок робила мене беззахисною 
- Невже ти ще досі не зрозуміла з минулого разу щодо Ентоні? Я не дозволяю тобі нікого обіймати й не дозволю нікому чіпати тебе. Ти належиш мені, твоє тіло належить мені, твої думки належать мені - я заїхала брюнету по щоці зі всієї сили яку змогла назбирати в такому беззахисному стані 
- Ні, це ти не зрозумів - гнівно відповіла я - Я не твоя лялька, ти не можеш грати мною, ти не можеш забороняти мені спілкуватися з ким Я сама захочу, ти просто егоїстичний, самозакоханий сталкер, хоча ти скоріше егоїстичний, самозакоханий довбень який вважає з себе не зрозуміло кого - мої слова не сподобались Галлахеру від слова зовсім. Його вилиці почали гнівно грати, а його погляд був затуманеним гнівом 
- Слухай мене сюди - хлопець схопив долонею моє обличчя - Ти зовсім не знаєш який я і на що я здатен. Саме я буду все вирішувати з приводу тебе. Якщо я захочу я залізу куди захочу, хоч в будинок, хоч в душу - голос брюнета був дуже грубий, він ледь не кричав коли говорив мені це. Всередині мене виникав дикий страх щодо нього, я справді боялась його, я не відчувала нічого крім страху. Моє тіло тряслось не приховуючи того що я боюсь того монстра хто стоїть переді мною, з моїх очей почали текти сльози. Коли Галлахер побачив мій стан його ніби вдарили по голові й він прийшов до тями

Брюнет відпустив мене й відійшов від мене. Він присів на коліна й опустив голову ніби тільки зараз до нього дійшло що він робив і що говорив. Різко вставши він змусив мене здригнутись, побачивши мою реакцію на такий звичайний жест від самого себе брюнет швидко підійшов до мене й міцно обійняв мене притискаючи до грудей, він обережно гладив мене по голові намагаючись заспокоїти 

- Вибач... Я не контролював себе... - вже спокійним та лагідним голосом мовив брюнет. Заспокоївшись я відсторонила хлопця від себе. Витерши сльози з щік які горіли я підняла погляд на брюнета й дивилась в його зелені очі 
- Ти псих... - від моєї фрази в брюнета підкосились ноги, він злякався моєї відповіді - Я боюсь тебе... - це єдине що я змогла видавити з себе, Ейдан застиг на місці. Я відштовхнула його від себе й відчинивши двері я пішла на вихід з клубу. Коли я виходила я написала Вінні що я їду додому оскільки мені стало погано через запах наркотиків і я хвилююсь, щоб мені не стало гірше, але я йшла звідти тільки через те що там Ейдан і я не могла знати що він зробить зі мною після того, як сказала йому це 

***
- Так Вінні 
*- Давай я тебе підвезу
- Дякую, не треба. Я вже викликала таксі 
*-  Я завтра привезу твою машину 
- Буду дуже вдячна 
***

Машина під'їхала як тільки я договорила з Вінні.  Я одразу вбила в застосунку точку тому я навіть не розмовляла з водієм. Перед очима досі був злий погляд Галлахера який дивиться на мене. Я притисла ноги до себе й молила швидше опинитись вдома. Приїхавши я знову ж таки нічого не говорила водієві, просто пішла до воріт 

- Міс, з вами все добре? - до мене підійшов Тед 
- Так - я почала падати, але Тед встиг спіймати мене 
- Я віднесу вас в будинок 
- Буду дуже вдячна тобі - я поклала голову на плече чоловіка й заплющила очі