Юнгі обожнює каву, віскі, економіку і гру на фортепіано. Він ненавидить чай, випічку та шумні місця. Та, як ми знаємо, доля дає нам не те, чого ми хочемо, а те, що нам потрібно.
А тому одного осіннього ранку все йде (не) по плану, і ця ж сама доля...
{Хьон, глянь, що я знайшов! Як гадаєш, такі б купували у крамничці? 😲}
{{_}}
Oops! This image does not follow our content guidelines. To continue publishing, please remove it or upload a different image.
"Ох... і чому він такий невинний..." – важко зітхнув Юнгі роздивляючись картинку.
[Привіт, Чайний принц.]
[Я скупив би всі.]
Здається, Юнгі вже починає втрачати звʼязок із реальністю, але сьогодні йому знатно винесли мозок, а тому і обдумувати свої слова було більше нічим.
|Повідомлення переглянуто|
"Ого, швидко", – зрадів Юнгі, очікуючи відповіді.
Проте... зовсім скоро його радість замінила тривога, бо минуло вже 15 хвилин, а жодної відповіді так і не надійшло.
"Чорт, я все зіпсував, і хто мене за пальця тягнув..." – тихо лаяв себе Юнгі.
Біп~~
Мін блискавично схопив телефон до рук та розблокував екран.
|Нове повідомлення|
{Хьон?.. це ти?}
Дідько, точно. Він же напевне подумав, що телефон у чиїхсь чужих руках, бо ж його хьон не міг написати подібної дурниці. Бо Юнгі ж, наче як, людина розумна, серйозна, майбутній економіст і все таке, він такими дурощами точно не займається. Та ні... виявляється, займається... (і, звісно ж, думка про те, що Чімін просто всі ці 15 хвилин вмирав від сорому і гіпертермії щік Юнгі не осяяла...)
