Чай і віскі

Частина 2

☕️

Лавандова лихоманка

На жаль, в той день, після того як Юнгі провів свою матір та спішно відправився назад до університету, він-таки запізнився на пару, чим заробив собі додатковий головний біль на подальший рік. Але, як-то кажуть — у монети завжди дві сторони. І та інша сторона беззаперечно вартує кожної витраченої години на нудні, провчальні есе.

Вже три тижні поспіль Мін дивовижним чином знаходив себе перед дверима того самого чайного магазинчику. Раптом університетська бібліотека почала видаватися надто гамірливою для спокійних сеансів читання, а кімната в гуртожитку надто тісною і задушливою для дратуючого виконання мотиваційно-спокутних домашніх завдань від бурчливого економіка. А тому, майже кожного дня, після закінчення пар, ноги та серце на всіх парах несли безвільне тіло Міна до теплої домашньої атмосфери чайної крамнички. У Юнгі навіть зʼявився улюблений столик у кутку закладу, з якого, зовсім випадково, відкривався найкращий огляд на прилавок, і, звісно ж, на милого продавця-офіціанта за ним.

Улюблена кавʼярня Міна і досі не працювала, вочевидь, технічних проблем виявилося значно більше ніж видалось з самого початку, та він би збрехав, якби сказав, що це його засмучувало бодай на дрібку. Адже за ці три тижні Міну вдалося неабияк поповнити дорогоцінну скарбничку знань про чарівного юнака.

Виявилося, у нього був досить напружений розклад, хлопець працював мало не щодня, завжди бадьоро обслуговуючи клієнтів та тепло усміхаючись кожному і кожній. І назвіть Юнгі фантазером, чи просто по вуха закоханим ідіотом (на цьому етапі йому вже глибоко начхати), але він був готовий закластися, що очі його янгола завжди світились трішки яскравіше, і усмішка ставала трішки теплішою, щойно той помічав Міна на порозі закладу.

А одного із особливо прохолодних днів, Юнгі навіть вистачило сміливості врешті дізнатися імʼя свого янгола, яке виявилося таким же солодким як і його голос, що тепер безупинно лунав у пустій голові Міна, немов фонова музика у фільмах. І він безумовно радів своєму успіху, та разом з тим був готовий прибити себе гвіздцями до стінки, бо це просто жалюгідно, як вся його байдужість та холоднокровність розчинялися в повітрі, немов дим на вітрі, щойно він переступав той деревʼяний червоний поріг.