МКБ-R44.1

«Не стримуй себе, цілуй»

  «У цій кімнаті тиша. Після відходу Чіміна стало порожньо на душі, мабуть, у нього також».
Кім Техьон сидів, присунувши коліна до грудей, і думав про те, що щойно промовив Пак. Вже як хвилин двадцять Кім літає у своїй голові, забувши про те, що Чонгук все ще перебуває з ним в одному приміщенні. Але швидше за все той також стоїть на балконі, дихає свіжим повітрям, яке пропахло їхньою з Пак Чіміном недокуреною  розмовою.
Чонгук також думає про те, що казав Пак. Про втрати та час. Це складно розкласти в голові та зрозуміти, про що йдеться. В голові ті самі недопалки, залишені на перилах біля балкона. Лише одна думка про Кім Техьона змусила Чонгука повернутися в цей світ і, нарешті, прийти до Техьона, обійняти, поговорити наодинці. Відчути його холодні долоні та нагріти своїми.
Чонгук прийшов до дверей кімнати Техьона, яка була відчинена, а там на дивані, закутаний у плед, у роздумах сидів Техьон. Він так мило виглядав, що змусило Чона посміхнутись і, не втримавшись, зайти в кімнату і обійняти Техьона.
Це було так добре, коли ніхто на вас не дивиться. Не заважає і не каже, як поводитися. Тут ти віддаєшся своїм почуттям, показуєш їх, хочеш солодко вчепитися в людину і не відпускати. Техьон від несподіванки з боку Чонгука трохи здригнувся і від приємності розтанув. Взаємно тендітними пальчиками обхопив сильні плечі хлопця і поклав підборіддя на міцні груди Чону.
Саме в такий момент Чонгук відчуває свободу, коли бачить на своєму тілі особу Техьона.
— Коли я стояв на балконі і мерз від холоду, я мріяв про твої обійми, Техьончик, — Чонгук поцілував Кіма в маківку і відчув м'яку усмішку Техьона. Його приємно вдарило по серцю звернення «Техьончик».
— Техьончик? — з глузуванням мило промовив Те.
— Техьончик, — тихо повторює Чон і розпливається в приємній, милій посмішці, міцно притискаючи Техьона сильними руками до грудей.
— Називай тепер мене так вічність, — Кім приємно тулився до Чонгука і відчував його серцебиття з грудей. «Я так поряд біля твого серця».
— Чому я так мало знаю про тебе, Кім Техьоне? — Чон був напружений, той хотів дізнатися хоч банальні речі від хлопця, який зараз так солодко лежить у його обіймах і не потребує більше нічого.
Хвилинна тиша тривала вічність; Кім відчував, як його дихання стає важчим, як складно перебувати поруч біля Чона, холодно в його обіймах. Це питання змусило неприємно занервувати Техьона. Він боявся, що Чімін розповів йому всю правду, і тепер Чон хоче докладніше дізнатися про це.
— Чімін? Він щось казав тобі? — перелякано каже Кім і винувато, ніби він винен, дивиться на підлогу.
— Сказав, що я зовсім нічого про тебе не знаю і вже можу говорити про кохання. Це мене образило, Техьон. Я пригнічений після розмови з ним і… — Чон стомлено піднімає свій засмучений погляд на Кіма, який хоче зробити все, щоб знову побачити милу посмішку Чонгука і приємний, романтичний порив з його боку.
— Чонгуку, прошу, не кажи так. Ми знаємо один про одного дрібниці, але через те, що любимо і не вилазимо з пориву пристрасті, нам складно про щось говорити, особливо про особисте. Давай пробувати своє кохання показувати не тільки інтимними принципами, дотиками, поглядами, поцілунками. Давай поговоримо, — Техьон бачить, як у Чонгука з'являється мила посмішка, коли той бере руку Техьона і цілує її.
— Давай, Техьончик, — і це знову б'є Техьона по серцю. Це мило звучить з його вуст. Готовий слухати цілу вічність.
«Нехай буде воля моя, щоб написали після моєї смерті на табличці на цвинтарі «Кім Техьончик». Моя душа буде спокійнішою, але, коли поруч її немає — я страждатиму. Коли в цій кімнаті так тихо та спокійно, я хочу піти сам від себе».
— Чонгуку, ти змушуєш мене сентиментально на це реагувати, але продовжуй, мені подобається, прошу.
— Я закохався в твою сентиментальність, Кім Техьоне. Ти вразливий, але в той же час дуже сильний, — Чонгук узяв Техьона за руку і повів на балкон.
— Бачиш цей світ? — показуючи все довкола пальцем, промовив Чонгук.
— Він належить тобі, Техьоне. Ці зірки, хмари, природа.
— Скоро цим усім стану і я, коли на порох перетвориться душа моя і полетить попелом у небо — розчиняти повітря своєю любов'ю до тебе. А ти цим дихатимеш і відчуватимеш мене. Мій запах, мою сентиментальність, пристрасть, кохання, доброту. Дощ — мої сльози, спека — кохання. Ніч — спокій, бо ти поруч. Ранок — затишок, бо ти в обіймах моїх, — Кім говорить зі сльозами і не думає про те, що Чонгук деякі речі не розуміє, а особливо це «швидко», яке так не дає спокою хлопцеві. Але вмить він про це забуває, коли Техьон ласкаво говорить про Чонгука, як він говорить про свої почуття.
— Ти неймовірний, Техьон... чик…
«Чому мені зносить дах від одного його імені? Чому і як мені пощастило з цією людиною?»
Але такого не може бути, щоб це тривало довго. Навіть нереальне кохання Джульєтти і Ромео не втрималося так довго. Їх провчило те, що вони запланували те, чого навіть не сказали одне одному. Як шкода, що ця історія божевільного кохання так і нічому не навчила деяких людей, що треба говорити правду. А що, якби Джульєтта сказала Ромео про те, що збирається випити снодійне та інсценізувати свою смерть, щоб втекти та влаштувати своє особисте життя з Ромео? Цього не сталося б — так вирішив Шекспір. Не станеться і тут — так вирішив Техьон.
— Скажи мені, Чон Чонгуку, розкажи все про себе, що любиш, який чай, каву, чи любиш ти осінь, чи любиш місяць, чи більше сонце? Який улюблений фільм, пісня, виконавець? — Кім зацікавлено дивиться в очі Чона, поки той спокійно починає говорити.
— Улюблений чай — зелений, той, яким ти мене пригощав у будиночку біля лісу, він пахне тобою, я ніби п'ю тебе, а ти — зігріваєш мою душу. Люблю гарячий шоколад, який ти вперше замовив у мене в кафе. Люблю осінь, бо зустрів тебе, Кім Техьоне. Люблю і місяць, і сонце, тому що обидва висвітлюють тебе, і я можу бачити твої очі, в які я закоханий. Улюблений фільми «Винні зірки» і «Гаррі Поттер», ми з тобою обов'язково їх подивимося. Перший буде сумний, але з'являться зовсім інші цінності до коханих людей, а від другого будуть приємні відчуття. Через місяць Хелоуїн, от і подивимося «Гаррі Поттера».
— Через місяць? — сумно відповідає Кім. Який до біса місяць, на годиннику стрілка наближається до дванадцятої.
— Можемо й завтра, у мене вдома, — з усмішкою промовив Чонгук.
— Улюблена пісня Bon Iver Roslyn, а виконавець, загалом їх багато, але найкраща пісня — це мова з твоїх вуст.
— Тоді, коли ми були в клубі… — Кім робить паузу і кусає зсередини губи, каже:
— Тоді мені стало погано і я був у вбиральні, але я чув цю пісню, вона врятувала мене. Мені скоріше хотілося впоратися зі своєю проблемою і повернутися до тебе, — Техьон не каже точно, не каже правду, що ж і як йому було погано, але це сильно поранило його серце, що він змушений брехати людині, яку шалено кохає.
— Я хочу тобі сказати одну, вірніше, розповісти про мою мрію, — Кім бачить у очах Чонгука зацікавленість і продовжує, бо якщо він торкатиметься знову тієї теми, від якої йому хочеться блювати, він не витримає.
— Мені подобається не тільки природа, я давно хотів будиночок біля лісу, от і отримав, але зовсім недавно моєю мрією стала зацікавленість у морі. Коли починалася зима, ми з Чіміном ходили до моря, щоб подивитися на зимові краєвиди. Зовсім поряд біля пляжу, навпроти моря, є будинок. Він прекрасний. Я завжди дивлюся на нього і уявляю, що це наш з Чіміном будинок, де ми взимку дивимося на зимові краєвиди, а влітку ходимо до моря дихати морським повітрям, — Техьон сумно дивиться на Чонгука, який уловив його слова і посміхнувся.
— Хочеш ми туди зараз поїдемо? — Чонгук з азартом говорить і міцно тримає долоню Кіма та бачить, як той дивиться на нього здивовано.
— Зараз? — Техьон невпевнено, з подивом, вимовляє, що дуже, до тремтіння трясе його тіло.
— Так, — небагатослівно вимовляє Чонгук.
— Хочу, — Техьону, чомусь, коли він знаходиться поряд із Чонгуком, хочеться рухатися, не сидіти на одному місці. Якби він зовсім недавно, коли ще не був знайомий з Чонгуком, вважав за краще посидіти вдома, то з цією людиною хочеться діяти. Якби раніше Техьон сидів у цьому будинку один, він би вже помер від нудьги, від думок, які роз'їдають його душу, серце. Роблять з нього німого, який не може сказати про це в голос, прокричати про це самому собі, щоб почути нарешті, а не ховатися всередині і вбивати себе таким чином.
Чомусь зараз, коли вони разом на цьому балконі, їм дуже добре, спокійно. Кім Техьону вмить стало легше дихати, існувати поряд із Чонгуком. Тому що дихає він повітрям Чонгука, існує Чонгуком. Вони продовжують сидіти на балконі, лежачи один у одного на колінах, і дивитися на небо, яке вже вкривається зірками.
«Все ще пахне недокуреними сигаретами, які хлопці залишили у склянці, все ще пахне парфумами Чіміна, які він ніколи не змінює і часто, коли я обіймав його, бо спав у його обіймах, його запах залишався на моїх речах, залишався зі мною».
«Чонгук мило сопить на моїх колінах і бачить зоряне небо, де деякі падають і згорають, як незабаром і моє життя.»
— Техьоне, що тобі «скоро»? — акцентуючи увагу на слова Чіміна з цього приводу, промовив Чонгук, щоб хоч трохи зрозуміти зміст, про який говорив Пак.
— Скоро? — з болем промовив Техьон. Це викликало у ньому страх на відповідь.
— Скоро ми любитимемо один одного більше, я обіцяю, — Техьон задихається від болю в грудях, йому знову стає погано. Це змушує його почуватись егоїстом, який бреше, а за почуттями приховує смерть.
— Чімін, він же… — миттю цікавиться Чон і продовжує.
— Не лише дає тобі турботу. Це дуже видно, що в нього до тебе не дружні почуття, — акуратно каже Чонгук, щоб не торкнутись особистого.
Кім уважно слухає та тихо мовчить, адже це ще одне, що робить йому боляче. Скільки ж він розіб'є сердець…?
— Я знаю, — тихо відповів Кім, що здивувало Чонгука, здивувало те, що він знав про почуття Чіміна, але не давав приводу, щоб втілити це в їх розвиток.
— Мені дуже шкода, що моє серце не лежить до його почуттів, мені шкода, що я так пізно про це сказав і більше не маю часу, щоб обговорити це з Чіміном. Мені шкода, що не можу ніяк бути корисним для Чіміна, як він для мене, адже він для мене — все.
— Ти не повинен так говорити, адже я все бачу, що ти для нього теж, — перебиває Чон, щоб Кім не робив себе винним у тому, що нічого не відчуває до Чіміна.
— Його турбота, бажання відвідувати мене, бачити мене, проводити час зі мною — спочатку, я думав, що це як і в старі добрі  часи — прекрасна дружба назавжди. Але коли нам виповнилося по двадцять років, де ми полетіли до моря, я заснув на його руках, дивлячись разом на гарне море та захід сонця. Морське повітря пестило моє обличчя, тому це був легкий сон, приємний, він був впевнений, що я сплю і я чув усе. Тоді я вперше побачив і відчув його справжнього, його справжню любов до мене. На яку, шкода, я не можу відповісти, адже моє серце не стукало тоді, а зараз належить тобі. Він сказав, що я єдиний, хто змушує його рухатися далі, що він мріє поцілувати мене, але не може, ніколи не зробить цього. Це залишиться в його мрії назавжди. Він сказав, що я ніколи більше не почую про його почуття, тому що те, що він сказав зараз, залишиться біля моря назавжди. Ось чому я люблю море, там я відчуваю те справжнє кохання, яке не було втілено в життя.
— Пробач, — Чонгук почуває себе справжнісіньким дурнем, який почав цю тему.
— Чонгуку, пообіцяй мені, що наше кохання не залишиться біля моря самотнім, коли ми повернемося з цього прекрасного місця — ми заберемо його з нами навіки, — Кім хоче, щоб їхнє кохання було реалізовано в їхньому житті, не було залишено. Навіть якщо після смерті, Кім хоче, щоб їхня любов жила з ними.
— Техьоне, мені вже важко буде розлюбити тебе, залишити все це зможу лише тоді, коли помру, а помру я тільки тоді, коли поряд тебе не буде, тому наше кохання вічне, — Чонгук піднімається з колінок Техьона і спирається на лікті, щоб зосередити свій погляд уже не на небі із зірками, а на очах Техьона, губах. Той ніжно цілує його в губи, що змушує Кіма здригнутися, Техьон не може перестати думати, що вб'є Чонгука, адже він помре, якщо його не буде.