МКБ-R44.1

І губами невинними торкнувся я твоїх

Місяць — уособлення обличчя твого,
Як же я хочу відчути почуття лукавого. 
Дозволити, дізнатися, відчути, впустити в серце своє — покохати,
Відчути, як ти цілуєш мене, пізнати,
Підтримати, сльози витерти, поспівчувати,
Подарувати тепло і притиснутись, як до невинного дитяти,
І взаємно кричати.
Про кохання, тепло, серцебиття до мене,
І звернися до місяця, де зовсім наодинці, освітлював його улюблене мені обличчя, яке смерть омине,
В очах ридало життя, в душі — кохання, в серці — він.
В їхніх очах вогонь, на вустах лише ці чотири слова.
Готова?
«Подаруй мені свою любов».

Чонгук продовжував сидіти навколішки, крізь темряву можна було побачити його червоні щоки й почути, як він нервово дихає, як його серце голосно стукає.
«Напевно, в його голові божевілля, а може, радість?»
Чонгук зі страхом в очах дивився на юнака, що стояв посеред приміщення, де велике небо зверху освітлювало здивоване обличчя Техьона. Останній просто помирав від цього почуття, він був залежним від слів Чонгука. Невже не тільки в його серці вирувало це почуття?
«Твоя промова прекрасна, і не варто її соромитись. У твоїх очах страх? Ти боїшся, що те, що ти сказав — нісенітниця? Повір, мені ще довго буде снитися це. До самої смерті. Знав би ти, як болить моє серце. Як страшно мені через те, що боюся зробити тобі ще болючіше. Ти божевільна людина. Єдиний, кого я, вперше почувши, сприйняв за людину прекрасну всередині, і я не помилився. Знаю таких мало, але дай Боже більше таких людей. Вони прекрасні».
Вони продовжували дивитись один на одного в цій ейфорії, тиші. Це не бентежило, а надихало, але щось казати не дозволяло. Це було шокуючим моментом. Вони зараз ловили один одного позолоченим поглядом, нервовими диханням та серцебиттям.
Кім усміхнувся, і його вуста зволили сказати таку довгоочікувану відповідь:
— У мене в животі метелики, — засміявся хлопець. — Вони повсюди. У голові, в душі і тут, — показував вказівним пальцем на серце. По обидва боки тиша, але тільки-но Техьон почав повільно підходити до Чона — той піднявся на ноги й почав пильно дивитися йому у вічі.
«Так, це дуже соромно, але, мабуть, Техьону приємно. Я подарував йому ці слова, щоб подарувати нам шанс на кохання».
Кутики губ розтяглися в усмішці. Це змушувало бентежитися Чонгука, адже він думав, що Техьон сміється з цієї події.
— Я тебе бентежу? Ти не повинен ніяковіти через мене, — Чонгук глянув у темні очі навпроти, крізь цю темряву, і зблід від холоду рук Техьона, який підняв його обличчя. Чонгук узяв своїми теплими долонями його руки намагаючись зігріти, від чого у Кіма пішли мурашки — ніхто ще не намагався торкнутися його.
«Мої руки холодні, тому що при хворобі кінцівки завжди холодні, але ти зігрій моє серце. Ну ж бо… Доторкнися до нього, і ти відчуєш цей холод».
«Як же хочеться це сказати вголос, але моє серце вже тане від його дотиків до моїх рук».
Вже глибока ніч, осінній вітер приносив холод. Але їм тепло — їм досить одного погляду одне одного. Це, поки що, тільки в їхньому розумі, але вони розуміють, що жадають кохання, тепла.
— Те, що діялося… — невпевнено мовив Чон, стискаючи в долонях ручки Кіма. — Забудьмо про це, будь ласка. Я не зможу заснути, якщо ти думатимеш про цей сором, який ти застав у цьому святому місці, — його очі говорили про інше. Він хотів, щоб Техьон думав про це, про нього, але його лякає, що він сміється з цього.
— Забудемо?
«Хотілося б, але...» — подумав Кім.
— А я не зможу заснути, бо думатиму про це, про тебе, твої очі, твою промову, твої уста, — він побачив у очах Чонгука іскру. Він засяяв, але продовжував ніяковіти. — Знаєш, що це за місце? — оглядаючи позолочену арку, біля якої вони стояли, спитав Кім. — Тут колись молоді пари в'язали своє життя. Чому ж це місце зараз так виглядає? Скрізь руїни, а ці святі речі й пальцем ніхто не чіпав. Колись одна молода пара побралася тут. Років так сто тому. Вони заприсяглися Богові, що будуть завжди любити один одного. Але вона померла від невиліковної хвороби. Хлопець зійшов з розуму і спалив це місце, адже вважав, що Бог вкрав у нього любов. З того моменту це місце вважають проклятим, — Кім усміхнувся, подивившись, як Чонгук з переживанням слухав його розповідь. — Але… Це лише припущення, адже інші джерела кажуть, що це місце було розвалено після Другої Світової Війни.
Його перебиває Чонгук, в очах якого пульсують емоції:
— Скажи… скажи, що це не сон, Кім Техьоне, — співрозмовник усміхнувся, взяв у долоні його обличчя та мовив:
— Це інший світ, Чон Чонгуку. Безумець.
«Ти змушуєш мене полюбити тебе, змушуєш впустити тебе в моє серце, але хіба я вже не закоханий? Моє серце заливається кров'ю ночами, тому що я думаю про те, щоб зробити щасливим цього юнака, а не забрати у нього той промінчик щастя, на який він заслуговує.
Чому я маю себе обмежувати в чомусь? Кім Техьоне, візьми його за руку і тікай, куди очі дивляться. Ні… Від долі не втечеш. Від смерті, зокрема. Але все ж. Цей юнак буде останнім, кого я хотів би побачити перед смертю й останнє, що я хотів би відчувати — наше з ним кохання. Він — моє. Я — його.
Мені набридло думати, що я вб'ю життя цього хлопця. Скоріше він уб'є моє, якщо я відмовлю дарувати собі кохання, тому дозволь собі цей єдиний порятунок, який дає тобі в руки Бог. Зроби це безумство, яке дає тобі Насущний — полюби. Щоб померти із серцем, яке пізнало це почуття. Таке життєве страждання, на яке Бог дає шанс, щоб відчути, яке це — щастя».
«Чімін хоче, щоб я нарешті був щасливим, бо вважає, що це — той самий порятунок у цьому нелегкому стані. Він хоче бачити мою усмішку, щоб я не шкодував ні про що».