МКБ-R44.1

І полюбив я осінь завдяки тобі

Вже четверте вересня. Холодний вітер будить його через прочинені вікна. Але тільки його холодний погляд зовсім не гріє — у нього депресія. Випала ж доля на голову. Як же він злий на себе за те, що посмів заговорити з цим незнайомим, симпатичним хлопцем.
«Навіщо прийняв його і пустив у свою таємну душу? Навіщо дав шанс?» — це мучить його.
Його сон неспокійний, і це більше дає втоми та душевного болю, який тягне його швидше на дно, ніж справжня хвороба.
«Як же бути? Що ж прийняти? Що сказав Чімін?»
«Який би ти вибір не зробив, він призведе до однакових наслідків».
Ці думки про егоїзм: «Якщо я дозволю собі цю розкіш — кохання — імовірніше затягну його в могилу», — напевно, це проблема, яку треба вирішувати вічність, але часу немає.
На цей час Техьон живе в надії, що колись таки він визначиться і дозволить собі кохання, якого ніколи не відчував.
«Але коли? Хіба в нього багато часу?»
У квартирі було холодно, так само як і зараз у його погляді, поведінці, серці. Воно змерзло від сумнівів, що він зрадить кохання, якому дозволив подарувати своє життя, почуття та саме серце. Він боявся, що знищить його — геть юного хлопчика, котрий не пізнав любові. Хіба його карі очі, наче того невинного оленяти, який з надією на життя дивився на Кіма в лісі, хотів би Техьон бачити після своєї смерті у цього юнака?
«Його очі не призначені для сліз, адже на нього чекає велике життя і кохання попереду».
Напевно, Кіму варто було утриматися від своїх бажань. Йому нема чого втрачати. Але в його голові каша, і він не хоче робити боляче цьому хлопцю. Техьон з надією в очах хотів би пізнати свою любов, але це егоїстично.
«Який же він замучений».
Любов страшна мука насправді, коли така ситуація — коли розумієш, що ці карі очі дивляться на тебе зовсім небайдуже, і це абсолютно взаємно. Але ти, щоб пізніше не залишити глибокий шрам на серці цього хлопця, змушений відмовитися від своїх бажань і чекати днів своїх на самоті, щоб не потягнути інших за собою і не вбити в них любов, яку вони могли б подарувати комусь іншому. Щоб вони зберегли свої усмішки для тих, хто подарує їм своє серце.
Що ж Вінсент казав у своїй книзі?
«Коли сильно б'ється серце — це означає, що людина не закохалась і жива, але коли серце вже не б'ється — вона пізнала, що таке кохання. Моє серце перестане битись, але я так і не пізнаю цей наркотик — любов. Я не дозволю торкнутися губ моїх і сам не торкнуся губ Його. А серце та губи помруть чистими та безневинними. Але серце буде зламане, розбите і пом'яте. Перед смертю попрошу у Бога, щоб той не дарував його якійсь новонародженій дитині — вона збожеволіє, адже власник його мучився від кохання. Звучить смішно, але були б ви у моїй шкурі — почали б цінувати те, що маєте. Господар цього серця помер не від хвороби, а від самотності, яку подарував сам собі, втілив у собі ці нещасні кілька тижнів. Позбавив себе любові, життя, щастя, творіння та натхнення».
А Техьона на цьому білому світі тримали слова Чіміна: «Живи, кохай, твори». Надія є, навіть якщо дуже маленька. Все в руках Техьона, адже він розпоряджається тим, що він має, і тільки він створить собі майбутнє, яке заслужив і яке таки йому належить. Кім нарешті вийшов зі свого трансу. Він почувався паршиво — його серце розривалося, боліло, мучилося. Він заварив собі каву, хоч і розумів, що й краплі до рота не візьме — все піде в унітаз.
«Це буде імітація,»  — хоч запах відчує, якщо знову не знудить.
Техьон відчинив вікно і вдихнув цей свіжий ранковий запах, осінній смак дощу та мокрого асфальту. Це надихало хлопця жити, щоби відчувати цю атмосферу у себе в організмі. Кім поставив чашку кави на підвіконня, заплющив очі, уявляючи, що він десь далеко в горах, де немає людей, клопоту, кохання. Відчув аромат гарячої кави, яка так манила, але як тільки видихнув — він почервонів і його кинуло в жар.
«Дожився... Скоро і від самого повітря нудитиме».
Кім закрив обличчя долонею і впав навколішки. Це не рятувало — усередині все починало горіти, голова паморочилась, а біля ледве теплої батареї стояти вже занадто спекотно. Зелені очі кошеняти з жалем дивилися на господаря, який позбувся життя, кохання, бажань, щастя.
— Пробач, але, напевно, мене скоро і від тебе нудитиме, — Техьон посміявся, а потім зовсім неконтрольований процес зробив усе за нього.
«Сил немає. І як дозволити собі кохати, якщо з такими проблемами мені буде достатньо подивитися на кохану людину, і мене почне нудити?»
Техьон неохоче зібрав усі пачки будь-якої кави, яку нещодавно він пив із захопленням і нахвалював покупцям у супермаркеті, а потім склав усе у сміттєвий пакет. Дивлячись на кошеня, яке допиває його ранкову каву з молоком, Техьон усміхнувся — приємно дивитися на джерело життя, у якого все ще попереду.
— Я обіцяю тобі, коли ти виростеш — ми знайдемо тобі друга, ну, або ж подругу, — Техьон посміявся сам собі.
Витираючи підлогу, він думав про те, що на кохання мають право всі. І бідний, і багатий, і хворий, і здоровий. Але він ні — надто скромний, щоб дозволити собі кохати, а серце вже ниє, адже хоче торкнутися цього жаркого кохання, яке спалить його до тла, а потім він відродиться, як Фенікс.
І все-таки досить йому тільки побачити Чона — він стрибатиме від радості, задихатиметься від симпатії та потіти від цієї близькості, одночасного дихання. Але, тільки, коли він прийде додому — думатиме про те, який він дурень, що подарував їм ще один день цієї ілюзії, яка згорить без надії на Фенікса і погубить усіх.
«Але якщо кохаєш — треба боротись із самим собою, щоб дихати повітрям кохання, а не смерті, яка ось-ось на підході. Дихати повітрям Чонгука, яке буде приємно до тремтіння збуджувати й дарувати божевільні емоції. Колись Чімін запитав мене: «Знаєш, що таке кохання?» Я відповів: «Я не знаю кохання.» Не відчував, не проживав, не хотів, не знав, не мав. Сьогодні я знаю, що таке біль — коли душа твоя жива і ти почуваєшся живим, але серце мертве, заморожене. І розтопить його лише кохання».