МКБ-R44.1

І прикладу твою долоню до своїх грудей, і ти почуєш, як шалено б'ється моє серце

«Бачу, що небо у моїх очах стане червоним. Це небо? Ні це кров. Кров у моїх очах. Серце відчуває, що кохає, але воно вмирає. Смерть, вона близька. Де ж ті щасливі моменти, що спливають перед смертю? Щасливі моменти? Хіба вони є? Це тільки зустріч з тобою, Чон Чонгуку. Єдиний щасливий момент».
«Кожне слово втрачає сенс. Усе те, що я мріяв. Я знаю, коли ми зустрінемося знову. Шкода, що в календарі немає такого числа. Це колись закінчиться? Знаю, коли наркоману страшенно погано, йому потрібно прийняти дозу. Думаю, у цей момент потрібно зробити те саме. У сусідній кабіні сидить хлопець і палить цигарку, яка зараз вбиває мене своїм жорстоким димом. Я б краще помер, аніж затягнувся димом. Але думаю, що в цей час поки що рано мені йти від тебе. Це вперше, коли я хочу жити, коли торкнувся твоїх губ, я втратив голову. Коли торкнувся твого серця, я зрозумів, як хочу жити, щоб так сильно кохати тебе. Нехай простить мене Господь, нехай простить мене Пак Чімін, який би вбив мене за це. Але я раніше висловився, що хочу жити за своїми правилами, кінець все ж таки однаковий: пити чи курити, все одно — смерть. Прийом таблеток — смерть. Краще випити й вмирати від звірячого болю, чим випити тонну таблеток та вмирати повільною смертю».
Кім Техьон вийшов з кабінки й почав стукати до сусідньої, чекаючи відповіді.
— Так, що тобі треба, чорт забирай? — почувся тихий, байдужий голос хлопця.
— Цигарку.
— Візьми, — голос через отвір у двері подав одну сигарету.
Кім Техьон кривавими, тремтячими руками взяв цю сигарету, за якою подали й запальничку. Кім підходить до дзеркала до раковини й бачить своє обличчя, яке все в крові та в не дуже хорошому стані.
«Бліде, ось-ось помру. Лише ця сигарета врятує мені життя цієї ночі. Я встигну сказати, як сильно я люблю тебе і почую, що це взаємно. Я готовий це зробити заради нас. Раніше я б не міг подумати, що візьму в руки цигарку і затягну цю отруту. Але це необхідно, щоб блювота припинилася, пустити дим через ніс, щоб кровотеча зупинилася. Я шалено залежний від тебе, Чон Чонгуку, готовий робити такі дії аби знову побачити тебе. Аби не померти цього дня. Я це почав відчувати, після того, як прийняв у своє серце, торкнувся твоїх губ. І відчув твою любов до мене. Я це роблю заради нас, аби вийти зараз до тебе в цей зал. І станцювати під пісню, яку ти замовив для нас. І відповісти на твоє «кохаю»: «Я теж тебе кохаю». Шалено».
Техьон бере білу сигарету, яка була забруднена кров'ю від пальців. Кім підпалює її й затягує цей дим, цю отруту, яка пройшлася через його легені, а потім вийшла через ніздрі. Ця глибока затяжка викликала сильний кашель.
«А що ти думав, Кім Техьоне, що людина, яка вперше закурила сигарету, не задихатиметься від диму?»
Кім дивився на своє відображення у дзеркалі, йому було гидко, що з ним робить це кохання? Воно погубить його, погубить і другого.
Віддаєш перевагу мовчанню? Щоб не відкинув, бо ти хворий і за тобою потрібен постійний нагляд, будеш як тягар? Хіба ж значення «кохання» не говорить про те, що це розуміння, коли найскладніші моменти переживають удвох? Коли й в радості, і в злиднях, коли він на інвалідному візку, а другий його везе. Коли ти вмираєш, а він поряд, бо любить. Мабуть, він ще не повністю зрозумів його любов? Чи не побачив? Чи не довіряє?
Кім загасив сигарету, адже більше не зміг далі тягнути цей дим, що викликав запаморочення. Хіба що блювоту і кровотечу зміг зупинити. Хлопець відкрив воду в крані й спробував вмитися холодною водою, залишаючи криваві сліди на своєму обличчі, Кім так і пішов до зали, де бачив, як всі люди, які були там, танцювали зі своїми партнерами під цю повільну, дуже сумну пісню. Яку саме для них двох замовив Чонгук, щоб зараз вони разом відчували одне одного. Нині він бачить, як Чон Чонгук, який сидить за барною стійкою і випиває третю склянку коньяку, слухає пісню. Яку замовив для них, щоб вони обидва відчули одне одного. Думає про те, чому від нього пішла та людина, яку він до божевілля покохав. Після того, як відлучився до діджея, щоб замовити пісню, залишивши його там зовсім одного, коли зрештою повернувся, не виявив його там. Техьон підходить до Чонгука, бере його обличчя у свої долоні й впивається своїми вустами в його. І зараз, коли ця пісня, яку вони замовили один для одного, коли хотіли, щоб саме під неї вони відчули один одного і продовжували кохати.
«Ну ж бо, не зупиняйся, я так довго чекав на це, коли втратив сенс. Подумав, що ти пішов від мене, від цієї чудової миті. Втік від моєї любові, втік від своєї обіцянки: «Я дозволю керувати мною цієї ночі, лише забери мене». Це здавалося вічністю, коли допивав третю склянку коньяку. Але зараз, коли ти цілуєш мої губи, я відчуваю, як сильно кохаю тебе. І хочу, щоб це сказав я, а не діджей, який це говорив, коли ставив нам пісню. І нехай простить мене Господь, нехай я розірву цей пристрасний поцілунок, який триває вічність, поки ми поряд. Я розірву цей поцілунок і скажу, скажу тобі у вічі. Щоб ти це почув, як сильно я кохаю тебе. А потім прикладу твою долоню до своїх грудей, і ти почуєш, як шалено б'ється моє серце. Ми надто молоді для цього, не думаєш? Чуєш, як б'ється моє серце? Коли поряд тебе не буде, воно зупиниться, правда?»
Повільно, з небажанням розриваючи поцілунок, Чонгук вимовляє це, дивлячись у очі хлопцю:
— Я кохаю тебе, Кім Техьоне, — Чонгук узяв долоню хлопця і приклав до своїх грудей. Мовляв, говорячи йому цим: «Чуєш як я кохаю тебе, Кім Техьоне?»
Чонгук, коли побачив усе в крові обличчя Техьона, з переляком подивився на хлопця, ставлячи безліч тривожних питань.
— Чорт, Техьоне, що трапилося? Тебе хтось зачепив? — але лише вуста хлопця заспокоїли Чонгука, який переживав, коли той ніжно поцілував хлопця, після чого Кім відповів:
— Я впав у вбиральні. Пробач, що налякав цим, забув змити кров, — Техьон узяв у руку долоню Чонгука і повів на вихід. Де б він міг у тиші відповісти йому на його: «Я кохаю тебе, Кім Техьоне».
На вулиці прохолодно, дрібний дощ все ще падав, у світі вже глибока ніч, але місто сильно освітлене, місто все ще не спить, хоч і на годиннику пізній час. Кім продовжував тримати долоню хлопця, але коли вони опинилися на вулиці, той звільнив їх від мовчання і промовив:
— Для себе я тисячі разів сказав, що кохаю  тебе. Але я хочу, щоб це почув ти. Чонгуку, я думав над тим, чому я не маю щасливих моментів, але згадав, що поряд зі мною не було тебе. Після нашої зустрічі у мене виник цей щасливий момент. У мене з'явилася нова надія, надія на життя. Адже мені подарували кохання. Ти подарував мені своє кохання, Чон Чонгуку. Дозволь мені зробити те саме. Чон Чонгуку, я тебе кохаю. Страшенно. Я це зрозумів, коли дозволив пустити отруту у свій організм у вбиральні, про яку краще нічого не питай. Я хочу жити заради тебе, Чонгуку. Заради нас.
Коли він каже це, у його розумі все навпаки:
«Кохання — приходить і йде, але в нас воно залишиться вічно. Кохання від нас не піде, припаркувалось і залишилося там назавжди — у наших серцях. Кохання все ж не вічне, воно згорає як папір, але продовжує жити. Продовжує жити з моєю любов'ю. А я гнию в могилі та забуваю про наше кохання. Про наше вічне кохання, але ти мене не відпускаєш, прошу, відпусти, мені важко дивитися, як ти плачеш. Я сів до тебе і теж плачу. Мені шкода тебе, ти вбиваєш мене вдруге, ще сильніше. Забудь це все, як чудовий сон. Прошу, відпусти мене на небеса і сховай свої сльози під дощем. Коли я гнию в цій сирій могилі, ти поливаєш її своїми сльозами»
«Страшно. Шалено страшно. Пам'ятаю, казав, що не боюся смерті, але насправді це не так. Я панікую. Страшенно боюся втратити тебе, залишити тебе одного. Боюся вмирати, бо втрачу тебе назавжди. Чорт, як же я боюся вмирати. Я не хочу. Хочу лише бути разом із тобою і не думати про те, що мене чекає далі, я розумію, що ця ніч закінчується. Вона не вічна. Я готовий кричати зі всієї сили, щоб усі чули, як я хочу жити, любити, бути з тобою, Чонгуку. Ти подарував мені: «Я хочу жити, кохати, бути з тобою, Чонгуку». Любов погубить нас, вона затягне нас обох у могилу. Але ми вже п'яні, ситі цим наркотиком. І нам вже не вибратися з цієї пастки. Вийде лише один із нас. Той, хто більше прийняв кохання і помре від передозування. Зараз ми зрозуміли, що кохаємо одне одного взаємно. І саме зараз усе почалося. Ця хімія між нами, коли ми без причини стаємо п'яними. Лише подивившись на тебе, мої ноги підкошуються, а твоя долоня, яка торкнеться моєї, гріє не тільки мою вічно холодну руку, а й душу. Знаєш, а я готовий прийняти це кохання, щоб у короткому підсумку померти в страшних муках, залишивши тебе відчувати те ж саме. Я готовий пожертвувати нами для цього щасливого моменту, який випливе в моїх очах перед моєю смертю. Я готовий. Хочу бути залежним лише від тебе, а не від своїх убивчих думок».
Ця хороша погода, про яку так і не скажеш, але їм зовсім начхати, адже у них є вони. Лише вони зможуть зігріти один одного і, попри погоду, яка здається їм чудовою. Погода, яка погіршується з кожною хвилиною, ось-ось почнеться дощ. Це їм не заважає зараз насолоджуватись один одним, тому що зараз вони тримаються за руки та дивляться один на одного. Тільки таким способом вони зігрівають свої душі. Ось-ось почнеться дощ, який знову зробить мокрим їхній одяг, але в їхніх головах інший план. Вони це вже заздалегідь продумали, тільки як зрозуміли, що почнеться дощ і не дасть насолодитись одне одним. Але вони обидва впевнені, що дощ — це атмосфера, яка дає волю своєму тілу. Дає прекрасні емоції, від яких зносить дах, адже саме в таку погоду, коли дощ: закохані гріються в своїх обіймах у теплому ліжку у себе вдома. Для деяких дощ — це терапія, адже коли за вікном він, то ця прекрасна стихія змінює атмосферу людей на душі. Настрій та спокій на душі стає взаємним для тієї людини, яка поряд гріє твоє тіло своїми обіймами.
«Цей спокій переходить і в його душу, адже я поряд, дозволяю торкатися мого тіла, яке до тремтіння хоче цих дотиків. Хоче кохати, хоче кохання, твого кохання».
«Саме під час дощу відбуваються ці пристрасні моменти, коли я готовий цілувати тебе, твою шию та уста. Коли готовий роздягати не тільки твій одяг, а й душу твою, щоб побачити тебе справжнього, побачити твою любов».
Зараз ці два божевільні знають, що робитимуть, дивлячись на небо, де погода дає знати, що ось-ось почнеться дощ і, продовжуючи дивитися на довгу дорогу, яка веде в густу темряву, де вже немає яскравого освітлення та гучних клубів, де було так багато людей. Вони готові бігти в цю темряву, щоб втекти від самотності й розчинитись один в одному, щоб відчувати взаємне їхнє кохання. І зараз, коли вони взяли міцно один одного за руку, коли на їхні голови почав падати дрібненький дощик, а вони бігли довгою дорогою, де немає ні людей та машин, які б наважилися порушити їхню атмосферу. Хоч вже й пізно, вони продовжували шукати пригоди, хотіли побачити цей світ. І коли їхній одяг стає вологим, Чонгук зупиняється і розстібає ґудзики сорочки, щоб використовувати це як укриття від дощу. І дивлячись на Кіма, даючи йому знати, щоб той підійшов ближче, щоб захистити їхні голови від дощу. Кім ніяково торкається тілом своїм до Чонгука, коли той кладе свою руку йому на плечі.
«Умить стало до тремтіння холодніше і не від того, що вітер почав посилюватися разом із дощем, а те, що цей хлопець торкнувся своєю гарячою рукою мого мокрого та холодного тіла. Зараз миттю стало дуже спекотно, коли торкаєшся ти рук моїх, коли твої руки теплі гріють моє тіло, душу».
І швидко підбігши до велосипедного паркування, де стоять купа велосипедів, тільки тоді, коли дощ почав посилюватися, вони дивились один на одного й розуміли, що треба швидко ховатись, або ж брати велосипеди та їхати туди, де вони могли б зігрітися та випити гарячого чаю, закусити смачним, свіжим та ароматним круасаном. Чон Чонгук вдягає на своє оголене й мокре тіло вологу сорочку. Вони обидва беруть велосипеди та їдуть у глибоку темряву, де довга, вся в калюжах, дорога, що пропахла нічним дощем. Їх одяг мокрий, з їхнього волосся капають краплі дощу, які вмивають їх обличчя й очі. Але в їхній крові адреналін, коли холодний осінній нічний дощ змивав їхні гарячі тіла. Які раніше вийшли з клубу, де вони горіли від своєї взаємної пристрасті. Де вони були готові сказати один для одного, наскільки вони закохані. Наскільки вистачить їх цієї ночі, адже вони помруть від цієї кількості божевільного, вбивчого кохання. Їх пожирає адреналін. У їхніх венах кров, яка чекає на наступну дозу кохання, адже зовсім скоро почнуться ломки. Адже їх почне трясти від цього холоду.
«Бо немає тієї людини поруч, яка змогла б зігріти моє тіло, душу, серце. А я зробив би це взаємно, щоб ми не померли від браку любові, тепла, якого ми так потребуємо».
Зараз вони думають лише про те, як їм зігріти один одного, на це питання є лише одна відповідь: «Доторкнися своєю рукою до мого серця».
«Я готовий кричати наскільки сильно «люблю тебе» і мені набридло це промовляти лише у своїй голові. Я готовий кричати, коли дощ робить нас сміливішими, адже цей адреналін, який прогресує в нашій крові, непередбачуваний. І дивлюся я на чорне небо, яке зовсім скоро покриється білим світлом».
Чонгук ловить краплі дощу своїм обличчям і усміхається, пізніше кричить на всю вулицю, де тільки вони обидва і нікого більше, але Чон Чонгук кричить так, щоб почув увесь світ, наскільки він любить хлопця, який зараз із ним поруч.
— Кім Техьоне, ти уявити не можеш, як сильно зараз горить моє серце. Навіть якщо зараз дощ намагається його загасити. Твоя присутність знову його запалить своїм вогнем. Кім Техьоне, я нікого так ще не кохав, як тебе. Ти зашив мої колишні рани, а зараз створюєш нові, адже коли тебе немає поряд, я вмираю. Страждаю від цих пекучих болів у своїх грудях, адже немає поруч тебе, щоб вилікувати мої рани. Кім Техьоне, я шалено закоханий в тебе. Я до божевілля залежний тобою, адже коли поряд тебе немає, страждаю, — Чонгук вимовив свої слова крізь дощ та вітер, який не давав нормально висловити свої емоції, але все ж таки Техьон його почув і, зупинився, адже від сказаного впав у ступор. Зрозумів, що його почуття та емоції аналогічні. Адже Техьон так само страждає від пекучих болів у серці, коли Чонгука немає поряд. Коли він душить себе ночами, тому що дозволив собі кохати й бути коханим, коли зовсім скоро помре і потягне за собою і його. Свою любов. Може, він перечитав купи романів про кохання, де, якщо обоє дуже люблять одне одного — значить, при смерті одного героя, він забере із собою і другого. Бо навіть у раю не зможе вижити без нього. Можливо, він сильно перебільшує, але це ж його думки, які набагато більше і швидше його вбивають, ніж смертельна хвороба.
— Чонгуку, те, що ти сказав, я чую вперше і це настільки приємно вбиває мене, що я готовий померти від цього. Аніж від того, що зовсім скоро чекає мене. Чонгуку, прошу, будь зі мною вічно. Я тільки так зможу вижити. Разом з тобою, — Чонгук підійшов до хлопця, у якого тремтіло все тіло від цього нестерпного холоду. Вони обидва кинули велосипеди й, Техьон, чекаючи дій від Чонгука, котрий аж підійшов до хлопця, намагаючись зігріти його своїм тілом. Це настільки близько, що вони готові згоріти й перетворитися на попіл. Від спеки, яку вони створюють один одному. Чонгук бере ініціативу, кладе свою долоню йому на мокре від дощу личко і впивається в губи, відчуваючи взаємність.
Дощ… Вони не відчувають холоду, лише спеку, яку вони створюють один для одного, торкаючись руками до тіл і, пристрасно цілуючи його обкусані від переживання губи. Які хочеться цілувати вічно.
«Ти попросив мене бути з тобою вічно. Я ладен бути з тобою до самої смерті. Ти тільки дозволь мені ще трохи продовжити цей пристрасний поцілунок, коли в такий пізній час ми цілуємося під холодним дощем. Який став окропом від нашого з тобою кохання, Кім Техьоне. Ця ніч здається вічною, коли ти поряд зі мною, може, я пошкодую про ці слова, коли незабаром настане ранок, і я прокинусь у своїй порожній кімнаті, в жорстокій самотності, де поряд немає тебе. І знову на моїй душі буде жорстока, глибока рана».
Чонгук відсувається від хлопця і дивиться крізь цю темряву йому в очі, що світяться від любові й від того, що відбулося. Чонгук шепоче йому на вухо, що змушує до тремтіння підкошувати тіло. Вони сьогодні досить близькі один до одного. Їхній контакт сьогодні дуже близький і гарячий, що дуже сильно збуджує і змушує відчувати жар у грудях, коли він надто близько.
— Сто метрів звідси моя квартира. Я не відпущу тебе додому зараз, до того ж наш час не закінчився, за кілька годин до ранку, можна багато чого зробити, — посміхнувся хлопець, тим самим змусив Техьона ніяковіти.
Кім Техьон кивнув у відповідь і подався за хлопцем, який вів їх у правильному напрямку. Це були висотки, де в одній із них була квартира хлопця. Проводячи через маленькі провулочки, в яких часто сидять наркомани або ж безпритульні тварини, Чонгук міцно взяв хлопця за руку і вивів із цього вузького, сирого провулочка, пізніше вони опинилися біля дверей у під'їзд. Дощ вщухав, але вони вже зайшли в під'їзд і підіймалися сходами на потрібний поверх, тому що ліфт не працює через погоди. Кім мовчки йшов за хлопцем, який впевнено вів його за собою, піднімаючись на шостий поверх і, опинившись біля дверей, де вказано номер «44.0». Чонгук дістав з кишені ключі та вставив в замкову щілину, поруч із собою тримаючи за руку Техьона, який помирав від холоду. Коли двері відчинилися, Чонгук впевнено повів за собою хлопця у темну квартиру, згодом увімкнувши поруч біля дверей вмикач. В очах з'явилося яскраве світло, яке викликало неприємне відчуття.
Чонгук зняв свою мокру сорочку, що просвітлювалася на його тілі. Той дістав з шафи у вхідній кімнаті рушник і подав його Кіму, який незграбно стояв біля входу і трусився від холоду. Голий торс Чонгука не давав спокою хлопцю, він хотів обійняти його зі спини й відчути ті м'язові частини. До божевілля збуджує. Той шрам, що знаходився на тілі хлопця, до божевілля сексуалізований у голові Техьона, хоч і він чудово знає через що цей шрам. Його дихання страшенно посилюється, коли він дивиться на оголений торс хлопця, його м'язисті груди, по яких стікають краплі холодного дощу. Які від такого гарячого тіла, миттю стали окропом.
— Я можу приготувати теплу ванну, щоб зігріти наші тіла, адже промокли до тремтіння, — ніяково запропонував Чонгук, подивившись на Техьона, який продовжував соромитись і ніякововіти. Але все ж його зацікавлені погляди, які подобаються Чонгуку, зауважив. І до біса хочеться його обійняти, коли він такий тендітний і хоче тепла.
— Припини так соромитися, Кім Техьоне, — Чонгук узяв за руку хлопця та усміхнувся йому вслід, повів його до вітальні. Чонгук накинув на себе чорну футболку і дістав із шафи сухий одяг хлопцю.
— Тут усі необхідні теплі речі, я вийду заварити чай та зробити гарячу ванну, ти поки що зможеш переодягнутися, — подаючи теплий, сухий одяг Техьону, промовив Чонгук і пішов з кімнати, залишивши хлопця, щоб той зміг переодягтися.
— Дякую. Дякую тобі, Чон Чонгуку, за твою турботу про мене, — сказав хлопцеві, коли той ще був у приміщенні.
— Я готовий піклуватися про тебе вічність, Техьоне, — мовив Чон зі спини і покинув кімнату.
«Твої слова, які рятують мою душу від утопії. Які душать мої груди, всередині, стискають моє серце, але моє серце стискається, коли ти кажеш те, як сильно можеш кохати мене. І це приємний біль, який з'їдає мене зсередини. Слово «кохання», воно чомусь з вуст звучить убивчим. Вбиває мене, мучить мене, серце, душу. Твої вуста вміють не тільки вимовляти те, як кохаєш ти мене. А й торкатися моїх губ і дарувати нам гіркий смак кохання, яке навряд чи стане солодким, адже скоро я помру, а кохання добиває мене».
Техьон зняв із себе весь мокрий одяг і одягнув сухий та набагато тепліший, який йому подав Чон. Поки в кімнаті Кім залишався один, він встиг розглянути все. Те, що на стінах висіли чудові картини, де внизу мініатюрний підпис у вигляді: «Гук». Картини були чудові, мабуть, Чонгук їх малює, коли йому душевно боляче, адже картини дуже важкі, їх зрозуміє тільки сам автор, де багато фарб та плутанини. Де людина намальована з безліччю думок, у яких розібратися неможливо. Ця картина нагадала хлопцеві про нього, про те що зараз він відчуває те саме, коли його думки опанували ним, його розумом. Коли вони намагаються вбити його швидше, ніж сама хвороба. Зараз він намагається вийти з цієї клітки, де владу мають його думки, які отруйно вбивають його, годують пропагандою. Якої зовсім немає, де сам Сатана би не вижив.
«Моя голова, мій розум — гірше за пекло».
Кім насолодився цією важкою картиною, яка говорила йому про те, що автор цієї картини переживає, мабуть, аналогічну ситуацію. На стіні поряд висить маленька, акуратна рамка, у якій фото, де Чонгук обіймає якогось хлопця. Напевно, це і є той Джин, якого дуже любив Чонгук. Він тут виглядає щасливим, поряд із ним. Щоправда, тут видно лише те, що Чонгук любив його по-справжньому, а Джин, як молодшого братика, якому потрібна допомога та щит.
— Техьоне, твій чай, — почувся голос з того боку кімнати, коли відчинилися двері, і він побачив Чонгука з тацею, де стояли дві кружки чаю і красиві ароматні круасани. Чонгук поклав блюдо на стіл біля гостьового дивана і подивився на Техьона, який розглядав фото, де він із Джином.
— Ти тут маєш дуже щасливий вигляд, — впевнено мовив Кім і усміхнувся, подивившись на Чона, який лише ховав емоції, щоб не згадувати ті щасливі моменти, коли йому було справді так добре. Але тільки нещодавно він зрозумів, що добре йому тільки поряд з Техьоном, де він відчуває взаємність і цю пристрасть. Коли торкається губ Техьона, а він взаємно відповідає.
— Повір, Техьоне, зараз я набагато щасливіший поряд з тобою. І незабаром поруч з цією фотографією висітиме наше фото, де ми цілуємося. Це фото буде набагато щасливішим, — Чонгук закохано дивився на Кіма, який із захопленням слухав хлопця. Йому було шалено приємно слухати промову, яку мовив Чон, вона надихала Техьона на життя і на розвиток їхнього божевільного кохання.
— Якби пів року тому я знав, що зі мною таке станеться, коли я зустріну тебе — людину, яка покаже мені кохання, подарує його й змусить зробити це взаємно. Я помер би заздалегідь від цих почуттів. Ти єдиний, хто зараз каже, що ми будемо щасливі. Чонгуку, зроби нас щасливими. Зроби просто зараз, — Кім усе також продовжував стояти біля стіни, де висить велика картина, назва якої лише у автора в голові. Чонгук стояв біля входу, і поки остигав їхній чай, зелений чай, що полюбився йому після того, як побував у гостях у Техьона, і той пригостив його цим ароматним зеленим чаєм. Чон Чонгук сьогодні намагається виконувати все, що просить у нього цей божевільний хлопець, котрий хоче любити, хоче бути щасливим. Саме зараз він просить зробити їх щасливими.
«До ранку залишається кілька годин, я готовий зробити цю ніч красивою, душевною і вільною, щоб на ранок ми благали Бога повернути час назад, щоб прожити ті моменти, атмосферу наново. Щоб знову відчути наше кохання, смак твоїх губ, танець наших тіл і холод усередині, щоб зігріти тілами наші душі».
— Кім Техьоне, я сьогодні пообіцяв тобі, що зроблю все, про що ти попросиш мене, — вони дуже близько один до одного, ще трохи й вони будуть задихатися від нестачі повітря. Від того, що стоять дуже близько один біля одного. Ще трохи і Чонгук відчуватиме запах ніжної шиї Техьона. Насолода бере вгору та через кілька секунд вони будуть важко дихати від сильного збудження, від цих зіткнень та незручності.
Чонгук шепоче Техьону на вухо: «Я зроблю все, що ти скажеш, зроблю тебе щасливим, любитиму вічно, цілуватиму, захоплюватимуся, підтримуватиму. Я поборю смерть своїми руками й зроблю нашу любов вічною, зроблю наше життя вічним. Щоб у всьому Всесвіті були лише ми, зі своїм шаленим коханням, яке вбиває нас сильніше, ніж смертельна хвороба, або ж зрадництво. Кім Техьоне, я готовий дарувати тобі увесь Всесвіт. Я б  тебі, я б для тебе — хоч зірку з неба, хоч чорта з пекла. І коли ніхто не бачить, я все ще люблю тебе. І любитиму вічно».
«До тремтіння, це змушує відчувати божевільні почуття, божевільне кохання, яке грає в моїй крові. Серце шалено стукає. Вмить кудись поділася моя хвороба, яка в будь-який момент може викликати кровотечу і блювоту, але, мабуть, сьогодні я багато настраждався. Сьогодні багато витерпів страждань, зараз життя дарує мені кохання. Чистий розум і тебе, Чонгуку. Ти ладен мене врятувати від цієї смерті, сьогодні ти врятував мене. Врятував від самогубства своїми думками. Ти повертаєш мене в реальність, даєш мені свої сили любов'ю. Даєш мені це кохання, очікуючи отримати його взаємно».
У голові різке: «Кохання не допомогло б тобі. Кохання не допомогло б тобі… падіння.
Земля все ближче, сила тяжіння усміхається тобі».
«Жорстокі думки опановують, коли ти володієш моїми почуттями, коли зараз ти викликаєш жар у наших тілах. Коли закохано дивишся в мої очі й вдихаєш запах моєї шиї, що до божевілля викликає тремтіння. Але вигаданий ти, Чонгуку. Говориш у моїй голові: «Не дозволю сказати тобі. Не дозволю тобі сказати: «упади». Ми міцно обіймемось і нізащо не відпустимо один одного».
«Твоє ім'я незабутнє, глибоко в моєму серці».
«Твоє ім'я вигравіюване у мені. І я сумую за тобою, ти розтопив моє серце. Розтопив невгасне полум'я кохання в ньому, перш ніж буде можливість забути твоє ім'я. Я знову сумуватиму за тобою. Навіть у момент смерті я повторюватиму лише твоє ім'я. Навіть у моменти життя моє серце викликає лише до тебе. До самого моменту смерті, я сумуватиму за тобою».
Кім відчуває, як емоції беруть гору і, не знаючи, що буде далі, але лише хоче, щоб це не припинялося.
«Я готовий вічність насолоджуватися дотиками цього хлопця, який з кожною хвилиною рве моє серце. Розбиває його приємним болем, я закохався у твоє ім'я, Чон Чонгуку. Я готовий повторювати його вічність, коли поряд тебе немає, коли я самотній. Лише сказавши твоє ім'я, мої рани на душі покриються твоєю любов'ю. Але цього зовсім недостатньо, потрібне твоє кохання. Потрібен контакт, коли наші долоні торкаються одне одного і гріють наші душі, серця. Я готовий перетворити цю ніч на вічність, аби ти не відпускав мою руку, не зупинявся дихати в мою шию, викликаючи гарячу атмосферу. Чонгуку, повір, ти був найкращою помилкою Всесвіту з усіх. Я не кажу, що ти помилка, але ми познайомилися випадково, і це одна з найкращих випадковостей у моєму житті».
І вмить їхні погляди зосереджені лише один на одному. Ця атмосфера, яка передавалась у їхніх серцях, змушувала дихати з великим задоволенням, адже повітря зовсім немає від приємних переживань. Адже ще трохи й вони торкнуться вуст один одного взаємно. Гарячі, теплі, які ось-ось пізнають цей смак кохання, цієї пристрасті, яка зовсім скоро спалить їхні тіла від пекучого кохання. Це кохання покаже їм, наскільки вони залежні один від одного. Вони пізнають цей смак, солодкий смак кохання, який у них залишиться гірким. І навіть якщо зовсім скоро, коли помиратиму і бачитиму гарне небо, я б хотів бачити тебе. Твої прекрасні очі, в які я закохався ще з самого початку, твою усмішку, але в той момент бачитиму лише сум.
Бачу сльози, якими ти поливатимеш мою могилу. Але скажу тобі лише: «Сенс втрачає кожне слово, все, про що я мріяв. Я знаю, коли ми зустрінемося знову. Жаль, у календарі немає такого числа».
«Зараз я готовий сотворити цей гріх, з'їсти це грішне яблуко, згрішити — пізнавши пристрасть цього кохання. Я хочу дізнатися про твій внутрішній світ, Чон Чонгуку. Я хочу побачити тебе всередині, що ти ховаєш там? Я лише знаю, що ти любиш мене. Але покажи, наскільки ти готовий мене любити, скільки готовий мене берегти. І чи готовий ти залишити мене, відпустити в інший світ? Покажи мені свою пристрасть, покажи, як ти любиш мене. Згрішімо, зробимо це разом, з'їмо це грішне яблуко і задовольнимо свої почуття, лише так ми пізнаємо наскільки ми любимо один одного. Це не єдиний спосіб пізнати наше кохання, але саме зараз між нами цей сексуальний зв'язок. Коли ми готові відчувати жар наших тіл, коли готові виявляти наші внутрішні почуття. І лише ти, коли торкнешся губ моїх, покажеш мені свою пристрасть. А я, повністю довірившись тобі, стану твоєю любов'ю. Покажи мені свій жар. Покажи пристрасть, кохання. Я хочу бути зараз, цієї ночі, лише з тобою. Ця ніч здається вічною, коли ми поряд. Але коли ти знімеш цю футболку з мене, яка мучить мене твоїм запахом. Яка вбиває мене, коли я тебе відчуваю. Зараз ти занадто близький до мене, я відчуваю твою любов, твою пристрасть і бажання задоволення. Я вмираю від твого запаху, який ти залишив на цій футболці, яка зараз на мені. Я бажаю, щоб ти якнайшвидше зняв її з мене. Вкрив своїм гарячим тілом і продовжував дарувати мені свою пристрасть, кохання, жар. Гріти наші тіла. Ти розтопив моє серце. Розтопив невгасне полум'я, кохання в ньому».
«Кохання — це помилка? Ні. Кохання — це полум'я. Яке зараз запалить наші тіла, душі, серця. Чонгуку, я відчуваю, як ти готовий кохати, кохати, кохати, але… Чи готовий я до цього? Я це зрозумів ще тоді, коли зустрів тебе. Я готовий сказати тобі тисячу разів, що тільки завдяки тобі я залишаюся серед живих і дарую кохання. Щоб ми були щасливі хоч цього разу? Хоч у цьому світі? Може, я й буду десь у новому світі в наступному житті, де знайду тебе. Де ми знову зустрінемось і закохаємось, і помиратимемо від власного кохання, адже кров проклята нашою любов'ю. І скажу я тобі перед смертю своєю, щоб ти знав. Щоб знав це "вічно"».
«Наше кохання воскресне в нових тілах. Навіки».
«Чуєш, як стукає моє серце, Чон Чонгуку? Зроби із цим щось. Заспокой його, адже може луснути від передозування нашого кохання. Я хворий не на рак, Чонгук. Я хворий тобою. Я хворий  твоїм коханням до мене. У мене новий діагноз? Лише це зможе врятувати мої думки та моє життя. «Я хворий тобою, Чон Чонгуку». «Я хворію твоїм коханням до мене». Кров, що тече з мого носа — це ознака, що потрібно прийняти дозу твоєї любові. Запаморочення — це передозування. Коли ти напоїв мене своїм коханням, коли віддав половину себе у мою душу. Я маю новий діагноз. Я хворий тобою».
Томливі дихання з обох боків, коли Чонгук у своєму світі думав про те, як би наважитися зупинитися, щоб нарешті поцілувати тебе, але зараз… Вони готові задовольняти своєю любов'ю одне одного.
Чонгук бере міцно долоню Техьона у свою і млосно шепоче:
— Кім Техьоне, прошу, тільки не відпускай мою руку. Я хочу зосередитися на ніжному пориві своєї пристрасті, але гадаю, що це буде важко, адже я до тремтіння хочу тебе, Кім Техьоне. До безумства зараз залежний від тебе і ніби втратив тебе навіки, я хочу твого кохання. Дозволь мені задовольнити наші почуття, серця, душі, наші тіла. Позбавимося пекла в наших серцях, які шалено б'ються, не даючи нам спокою. Я до безумства хочу тебе, Кім Техьоне, — ця божевільна заява викликала в обох підкошування колін.
І лише коли Чонгук взяв ініціативу до своїх рук, коли почав повільно і ніжно цілувати губи Техьона, коли Кім повністю довірився хлопцеві, адже просочений його отрутою — любов'ю. Чонгук впевнено дивлячись у вічі Кіму, знімає цю чорну футболку, яку Техьон ще давно благав, щоб її зняли. Відкривається чудовий вигляд на чисте тіло хлопця, якого нічия рука не торкалася. Чонгук тулиться своїм тілом до грудей Кіма і цілує кожну частинку його плоті. Це до тремтіння викликає приємні відчуття, від яких зносить дах у обох. Чонгуком керує лише пристрасть, він також уперше буде відчувати ці почуття, коли два гарячі тіла будуть відчувати любов. Обидва чисті тіла хочуть цієї любові, хочуть цієї пристрасті. Чонгуком опанувала пристрасть і кохання, а він — Техьоном.
Кім закидає голову від насолоди, коли практично кожна частинка його тіла зцілена Чонгуком, ноги не витримують і підкошуються. Коли Чонгук зробив невелику паузу, щоб спробувати змінити атмосферу та змінити положення на те, де б їм було зручно, де б вони змогли повністю віддатись один одному. Кім сказав це, адже повністю підкорився Чонгуку, який доводить його до божевілля, збуджуючи з кожним разом сильніше, з кожною новою дією.
— Чонгуку, прошу, тільки не припиняй свої дії, не зупиняйся, продовжуй доводити нас до божевілля.