Вороже Серце (1)

-Я не перестану намагатись потрапити в Манджі

Ранок. Усе як і зазвичай, так само було і в Україні, у рідній домівці.
Прокинувшись, юна леді приготувала собі на сніданок яєчню та каву, Американо це те, що треба.
Сьогодні дівчина вирішила дотриматись обіцянки, що пообіцяла Манджиро. Їй і так не хотілось одягати спідницю. Шатенка одягла чорні джогери з ланцюжком на поясі, а до них підібрала білий світшот. Вона ж не порушує дрескоду? «Білий верх, чорний низ», усе за правилами. Дівчина одягнула ті сережки, з демонами. Рюкзак вона зібрала ще вчора до зустрічі з Білявчиком тож вона не турбувалась щодо підручників.
На столі валялась резинка для волосся, та якою Майкі вчора зробив зачіску дівчині. Потрібно віддати.
Юна леді вхопила рюкзак і кинула резинку собі в кишеню, взулась у кросівки та замкнувши квартиру пішла на заняття. Сьогодні чекає цікавий день, як мінімум через те, що вона не надягнула ту кляту спідницю, хех.

***

Вже біля входу у школу шатенка помітила Білявчика попереду, він йшов з високим хлопцем. Очевидно ж, Доріка не важко впізнати, особливо завдяки тату на скроні. Дівчина трохи прискорила свою ходьбу і опинилася справа біля Майкі.

—Я ж говорив, тобі у спідниці більше личить — білявчик одразу її помітив.

—Я дотримуюсь кожного свого слова. А і доброго ранку, Дорік

—Не називай мене так — Доракен примружив очі.

—Ні, буду називати. Я тут на довго і вочевидь ще не раз буду з тобою бачитись. А ти, Білявчику, невже вирішив прийти на заняття? Знову підеш після першого ж уроку?

—Можливо. Гаразд, Кенчику, бувай, зустрінемося на місці — юнак помахав рукою блондину і переступив поріг школи.

Лише почався березень, а вже палить сонце, в Україні бувають такі аномалії, але ж не на стільки.
До уроку було ще з 10 хвилин.
Та двійка підіймалася по сходах на свій поверх у абсолютній тиші, хиба що було чутно як інші учні про щось розмовляють.

—А тебе не турбує, що до тебе може хтось приклеїтись через те, що ти переслідуєш мене? — повернувся Білявчик.

—Це ж ти мене переслідуєш, тебе це повинно турбувати

—Чому ж це така честь з тобою спілкуватись? — хлопець помітив сережки, що ближчали з-під каштанового волосся —В нас прикраси заборонені, не знала?

—До біса. Мені не подобаються ці правила: спідниці, блузки, жодних прикрас. Фу, навіть в нас в Україні мало де є уніформа, а якщо є — то спідниці не обов'язкові