Моя мила Аяно

Госпіталізація

Будь ласка, не забувайте про мій телеграм-канал, у якому є перелік усіх історій, посилання на них, спойлери та дати виходу серій! Поспішайте, я чекаю на вас усіх:
https://t.me/DominaHabba

Від нудьги я встиг вишити дві невеликі картинки з фруктами, паралельно розмовляючи з Аяно. Вона була слабкою, наче їй не допомагали крапельці, які їй ставили щодекілька годин.
Я жив у Мацуно-сан вже другий день, та вже потроху втрачав глузд.
— Алло, Аяно?
— Ні, це Чіфую, — хлопець голосно дихав в трубку.
— Привіти, Чіф. Сумуєш за мною?
— Аяно... Її забрали на швидкій, — я зірвався на ноги. Та куди ж я піду? Залишу Мацуно-сан на поталу вовкам?
— Чорт... — прошепотів я. Від безвиході хотілось кричати. Хотілось волати і завивати, наче вовк на місяць. — Що з нею? — щоб якось заспокоїтись я почав ходити по кімнаті.
— Знову передозування. Я не знаю, як так склалось... — Чіфую ледь не плакав. Я й забув, що для нього Аяно теж була рідною. І, кохаючи Аяно, я забув, яким дорогим для мене був він. Я прикрив очі, щоб не заплакати. Коли ж цей Ханма вже заспокоїться? Може, його заспокоїти? Може, варто дійсно знову приєднатись до Вальгалли? Тоді ніхто не страждатиме.
В двері подзвонили, а через секунду в кімнаті Чіфа стояли Майкі та Доракен.
— Тільки не кажіть, що прийшли мене втішати, бо мене прорве.
— Нюня, — Доракен впав на ліжко. — Рюмса.
— Я ще навіть не плакав, заспокойся вже.
— Плаксій.
— Скільки ще синонімів знаєш?
— Достатньо, щоб описати тебе.
— Блядюга така, — Кен потис плечима.
— Буває.
— В нас є підозра, що Аяно сама добровільно приймає наркотики, — Майкі впав поряд з Кеном.
— Ти серйозно зараз? Нащо їй це робити? Ліки могли просто підмінити.
— Просто все це дуже підозріло. Все виглядає занадто тонко.
— Що ти маєш на увазі під словом "тонко"? — за нього відповів Доракен:
— Нереалістично і сплановано.
— Хоча твої думки щодо того, що ліки замінюють, можуть бути вірними. Я чув, що Ханма заручився підтримкою одного дилера.
— Як все це складно...
— Якщо в тебе виникли думки перейти до Вальгалли — придушу власними руками, — Доракен дивився мені прямо в очі, і якби я відвернувся, він би дійсно мені наваляв.
Я просто впав на офісне крісло в кімнаті і відкинув голову. Що робити? Все йде з-під контролю, або навіть не було під ним. Аяно в лікарні, а я навіть не можу з нею побачитися і не можу її підтримати, хоча повинен, бо я її хлопець. Це одна з причин, та я просто відчуваю, що якби я навіть ним не був, то мав би її підтримувати. Бо я кохаю її і, як мінімум, залежний від неї.
— Я вже висихаю зсередини... — прошепотів я і прикрив очі. — Як вона виглядає зараз?
— Погано, — видихнув Доракен. — Бліда, наче з неї висмоктали все. Якби ти її побачив, ти б точно розревівся.
— Досить з мене плаксія робити. Ти Такеміччі не так принижуєш за сльози, хоча ти ні разу не бачив, як я плакав. Я злий і обурений.
— Боже, Баджик образився.
— Ц, іди срати.
Я передвинув стілець ближче до відкритого вікна і запалив цигарку (наразі вона була мені необхідною), заліз на стілець з ногами і зробив затяг. Це єдине, що могло розслабити мене в даний момент.
— Вона не замовкала, — видихнув Доракен.
— Хто?
— Суміре. Коли в неї була гарячка постійно просила телефон, щоб подзвонити тобі.
— В неї була гарячка? Тому вона мені звонила під вечір?
— Може, тому.
В кімнату увірвались Такеміччі, Емма, Хіна та Міцуя.
— Такаші? Чому ти тут? — він відразу зрозумів суть питання.
— Мене вигнали з палати, я... Зірвався на лікареві, — я дригнув бровами. Я не здивований, якщо чесно. Якщо він поводив себе спокійно, цьому спокою мав колись настати кінець і він таки настав.
— Тому ти вирішив разом з цими гепнутими заспокоювати мене, щоб я не рюмсав? — я розсміявся. Цигарки не принесли бажаного спокою, здавалось, ніби оголювали нерви, роблячи з них щось подібне до оголених дротів. — Фак... Скоріше б почався завтрашній день. Хочу розтрощити морду того йобаного Ханми, кулаки вже чухаються.
— Таке ж саме бажання, — Міцуя ліг на підлогу. — Тц, голова болить. Ці магнітні бурі мене доконають.
— В мене теж голова гудить, — піддакнула Хіна.
— Як ви мене дратуєте, валіть звідси.
— Ти вже поводишся так, наче це твій дім. Скоро Мацуно-сан тебе викине за двері.
— Що поробиш... — тихо відповів я.
— Ти що, плачеш? — Такеміччі став переді мною. Я здійняв на нього очі і видихнув дим, після чого вліпив йому по ребрах. Хтось з дівчат пискнув, та Ханаґакі здійняв великий палець догори.
— Він вліпив йому, щоб той не розказав нам про його сльози.
— Я до сих пір не можу зрозуміти, чому ви мене хуєсосите при, бляха, мені ж. Вгамуйтесь нарешті, дітлахи.
— Ти старший лише за жіночу частину присутніх.
— Я не жінка, — прохрипів Ханаґакі.
— За жіночу частину присутніх і Такеміччі. Не розумію, до чого цей пафос, — Кен зітхнув. — Не одному тобі важко.
— Я цього і не казав, — я загасив цигарку і лишив її в попільничці, яку колись зробила для мене Аяно. Мені просто було важко через те, що до неї я ніколи нікого не кохав, і я не знаю, як себе поводити.
— Ви постережете Мацуно-сан? Я навідаюся до Аяно.