Зламаний принц

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Як тільки ми підіймаємося на другий поверх, Рід тікає у свою кімнату переодягнутися, а я тим часом дістаю з міні-холодильника дві банки з газуванням і чекаю на нього.  Коли Рід повертається, я простягаю йому колу, і він сідає на ліжко поруч зі мною, розвернувшись так, щоб дивитися мені в обличчя.
- Ти знаєш, що мій батько зраджував моїй мамі, правда?
Я зволікаю з відповіддю.  Каллум стверджував, що, одружившись з Марією, він і пальцем не торкнувся іншої жінки, але його сини чомусь не хочуть у це вірити.
Рід помічає сумніви, що відбилися на моєму обличчі.
- Це правда.  Він зраджував їй з іншими, коли вони їздили всюди з дядьком Стівом, який, до речі, почав зраджувати Діні з першого дня.
Я ковтаю ком, що встав у горлі.  Мені неприємно чути подібні речі про свого батька, що дивно, бо я навіть не знала його.
– Діні було начхати.  Вона вийшла за дядька Стіва лише через гроші, все це знали.  У неї завжди були коханці.  Але мама була не такою.  Вона переживала.
- А в неї були докази того, що Каллум їй зраджував?  – обережно питаю я.
- Він завжди був у роз'їздах, завжди зі Стівом, а цей чувак точно не тримав свій член на прив'язі.
Я морщусь.
- Але ж це нічого не доводить, Рід.  Це лише підозра.  Чому ти так упевнений, що він винен?
– Тому що він винен.
Рід непохитний.  Я б ще з ним посперечалася, але він не дає мені такої можливості.
- У мами почалася депресія, і вона приймала безліч таблеток.
– Я чула, що у її рецептах щось наплутали.  Лікар сів у в'язницю чи типу того, так?
- Ніхто нічого не плутав, - з гіркотою відповідає Рід.  – Їй прописали препарати від депресії та від безсоння, і згодом вона почала збільшувати дози.
– А ще вона багато пила… – Його голос тремтить.  - Ставало все гірше і гірше, тата не було вдома, і нам довелося піклуватися про неї.
- Немає нічого гіршого, ніж почуватися безпорадним, - шепочу я, згадуючи, як мені самій довелося дбати про маму, коли вона захворіла.
У його очах спалахує усвідомлення, що я як ніхто інший розумію його почуття: яке це – бачити, як кохана людина згоряє від хвороби, і знати, що ти нічого не можеш зробити.
– Так.  Найжахливіше у світі відчуття.
- Звідки ти знаєш, що то був не просто нещасний випадок?  – питаю я.
Він робить глибокий повільний вдих.
- Вона сказала нам, мені й Гідеону, що любить нас, але більше не може це виносити, що їй дуже шкода.  - Його губи кривляться в злісній усмішці.  - Такі пусті слова, ти не знаходиш?
Рід заплющує очі від огиди до самого себе, ніби згадуючи, скільки разів вибачався переді мною з того часу, як я повернулася до Бейв'ю.
Прощальні слова Марії, схоже, завдали більше шкоди, ніж користі.  Може, якби вона не сказала про своє кохання та жаль, Гідеон і Рід змогли б переконати себе, що це був просто нещасний випадок.  Але тепер їм доводиться нести на своїх плечах тягар провини через те, що вони недостатньо намагалися і дозволили їй померти.
Марія виявилася не кращою за Каллума, розумію я.  Такою ж егоїстичною та емоційно залежною.  Чи варто дивуватися, що їхні діти теж далекі від досконалості?
- Я ненавиджу його за те, що він зробив з нею, що ми всі зробили.  А через шість місяців після її смерті він привів до будинку Брука.  Мені хотілося вбити його.  Він буквально плюнув на мамину могилу.
Я судомно видихаю, гадаючи, чому Каллум повівся так безглуздо.  Чому не міг почекати ще трохи, перш ніж представляти синам свою нову пасію?
- Вони зустрічалися вже більше року, коли Брук почала загравати зі мною, - зізнається Рід.  - Я повівся неправильно.  Я розумію, що помилився.  І найсмішніше - я захотів помститися батькові, а сам так і не наважився розповісти йому.
– Чому тієї ночі ти промовчав?  - Виривається в мене.  – Чому дозволив мені подумати найгірше?
Рід піднімає голову, щоб подивитися мені просто у вічі.
- Мені було соромно.  Я знав, що мусив одразу розповісти тобі про Брук, але побоявся, що ти зненавидиш мене.  А вона сказала, що чекає на дитину.  Я розумів, що він ніяк не може бути моїм, але… я одеревнів.  Не міг ворухнутися.  Я не брешу.  Намагався, але не міг.  І я розлютився.  Так сильно розлютився!  На себе, на неї, на тебе.
Я напружуюсь.
- На мене?
– Так, за те, що ти така, якою я завжди хотів бути.
Його голос стає хрипким.
- Розумієш, Ройали відомі своїми грошима та своїм становищем, більше нічим.  Ми прогинаємось при найменшому тиску.  Татовий бізнес опинився під загрозою, і він почав спати з іншими жінками.  Мама збільшила прийом ліків і померла.  А я… – він ковтає, – я був злий на батька і переспав із його дівчиною.
Я стискаю зуби, але не говорю ні слова.
- Я почув, як грюкнули двері, і це вирвало мене з заціпеніння.  Я кинувся по тебе.  Всю ніч шукав тебе.
А я вже їхала в автобусі, твердо вирішивши забратися з Бейв'ю додому.
- Прости мене.  - Він бере мою руку і переплітає наші пальці.  – Вибач за те, що завдав тобі болю, за те, що не сказав тобі правду одразу.
Я судомно зітхаю.
– Рід.
– Так?
- Я прощаю тебе.
У нього перехоплює подих.
– Прощаєш?
Я киваю.
Тремтяча рука Ріда охоплює моє підборіддя.
- Дякую.
Його великий палець проводить дугу по моїх вилицях, витираючи сльозинку, яку я навіть не помітила.
Горло стисло, мені важко говорити.
– Я хочу забути…
Рід цілує мене, перш ніж я встигаю закінчити пропозицію.  Теплі губи притискаються до моїх, і я інстинктивно обхоплюю руками його сильні плечі та притягую до себе.
Його дихання лоскоче мої губи.
- Я сумував за цим.  Сумував за тобою.
І ось він знову цілує мене.  Всюди.  Його губи пестять мої щоки, шию, закриті повіки.  Це ніжні, ліниві дотики, і я насолоджуюся ними.  Він протискає стегно між моїх ніг і притискається там, де пульсує нестерпне бажання.
- Рід, - шепочу я, але сама не знаю, про що прошу.
Та він знає.
- Не сьогодні.
Я стискаю стегнами його ногу.  Тіло Ріда вібрує від стогону, що він видає.  Але потім він усувається і лягає поруч, притягуючи мою голову до своїх грудей.
Як добре знову опинитися в його обіймах!  Я теж сумувала за цим.  Але мені страшно, що щастя не триватиме довго, бо перед нами ще багато перешкод.
– Рід.
- М-м-м?
- Що нам робити з Бруком?
- Не знаю.
- А якщо я віддам їй свою спадщину?
Рід зітхає.
– Тато ніколи тобі не дозволить.
– Угу.  - Мої плечі важко опускаються на матрац.  - Я намагалася.  Брук сказала мені, що Каллум очікував, що частка Стіва в компанії відійде Ройалам.
Рід дивиться на мене згори донизу.
– Будь ласка, скажи мені, що він відмовився.
- Він відмовився.
- Добре.  Нам не потрібні ці гроші.  Вони твої.  У нас і своїх багато.
– Брук каже, грошей багато не буває.
– Брук – стерва, що полює на багатіїв.
Мене захльостує розпач.
- Навіщо він повернувся до неї?  Лише тому, що вона вагітна?  Начебто ми живемо у двадцять першому столітті.  Каллум повинен розуміти, що йому необов'язково одружуватися з жінкою тільки тому, що вона чекає від нього дитини.
Рід напружується.
Я підводжу голову і рішуче питаю:
- Що ти зробив?
- Я уклав з нею угоду, - зізнається він.  - Вона нікому не скаже, що дитина моя, що насправді - брехня, в обмін на те, щоб я замовив за неї слівце перед татом.
- О Боже!  Що за жахлива ідея.
– Так.  Я здурив, але я був у розпачі.  Тоді я погодився б на що завгодно.
– Воно й видно, – похмуро відповів я.
На мить ми обоє замовкаємо.
– Нам потрібно знайти спосіб позбутися її.  - Його тихий голос звучить страшно.  – Я не можу дозволити цій жінці жити у моєму домі.  Я не хочу, щоб вона близько до тебе підходила.
Я закушую губу.  Якщо правда відкриється, для Ріда все може погано скінчитися.  Каллум і так вважає, що занадто потурав хлопчакам, а якщо він дізнається про Ріда і Брук, то це стане черговим сигналом затягнути гайки.  Не впевнена, що не погоджусь із позицією Каллума.  Братам Ройал не завадить трохи дисципліни.  Проблема лише у тому, який спосіб вибере Каллум.  Військове училище?
Не можу уявити собі, як житиму в цьому гігантському музеї без хлопчаків.  Напевно, я теж егоїстка.
– Не зроби нічого такого, про що пошкодуєш, – попереджаю я Ріда.
Його рука стискає мене ще міцніше.
– Я не даватиму обіцянок, які не зможу виконати.  Ти ж знаєш, що заради тебе, заради нас я готовий на все.
Я присуваюсь ближче до Ріда.  Ми разом і мені не хочеться сваритися.  Не сьогодні.  Я переплітаю наші пальці.
- Як думаєш, ніхто не заперечуватиме, якщо мені дістанеться половина компанії?
- Ні, звичайно, а чому ти питаєш?
– Тому що Гідеон недолюблює мене.
- Насправді ти все не так зрозуміла.  Гід вважає, що я тобі не пара.
Ось у чому справа?  Гідеон ніколи не був відверто грубий зі мною, але завжди тримав дистанцію.
- Чому він так вважає?  – із тривогою питаю я.
- Зараз життя у Гіда не цукор.  У нього... купа проблем.
Проблем?  Наприклад, як трахнути вдову мого батька?  Цікаво, чи знає про них Рід?
– Яких же?
- Він виявився не в найкращій ситуації.
Не подобається мені це все.  Я здуваю з обличчя пасмо волосся.
– На мою думку, у нас не повинно бути один від одного жодних секретів.
Рід піднімає вгору вільну руку.
- Клянуся, якби я міг розповісти тобі все, я розповів би.  Але це секрети Ґідеона, не мої.
Я сідаю.
- Жодних секретів, - ще рішучіше повторюю я.  - Хочеш, щоб я почала першою?  Гаразд, я почну.
– Почнеш із того, що…
– Ми з Істоном бачили, як Гідеон та Діна займалися сексом, – перебиваю я Ріда.
Він теж сідає.
– Серйозно?  І ти кажеш мені про це тільки зараз?
Я вивчаю його обличчя.
- Ти не здається здивованим.  – Мій голос стає різким.  - Чому ти не здивований, Рід?  Ти знав?
Він зволікає з відповіддю.
- Ти знав, - звинувачуючим тоном говорю я.
Рід знизує плечима.
Я сердитим рухом прибираю волосся з очей.
- Чому він з Діною?  – вимогливо питаю я.  – І чому йому не байдуже, що ми разом?  Тієї ночі, перед тим, як я застукала тебе з Брук, Гідеон попросив мене про зустріч.  Він тобі сказав про це?  Тому я прийшла тоді до тебе до кімнати, щоб поговорити з тобою.
- Ні, він мені нічого не казав, - насупившись, відповідає Рід.  – І про що ви говорили?
- Він порадив мені триматися від тебе подалі.  Сказав, що ти завдаси мені болю, а довкола і так повно тих, хто страждає.  Що він мав на увазі?
Рід знизує плечима.
- Рід, - застерігаю я.  – Клянуся, якщо ти не розповіси мені, що відбувається, ми ніколи не будемо разом.  Я не витримаю нової брехні.  Я не брешу.
Він зітхає.
- Відразу після маминої смерті ми з Гідеоном потрапили на одну благодійну акцію, куди мав піти тато, але він був надто зайнятий.  Може, зустрічався зі Стівом.  У результаті туди вирушили ми... і напилися.
– Яке це стосується справи?  – сердито бурчу я.
- Ти хотіла знати, що відбувається з Гідом.  Я тобі розповідаю.  - Рід невдоволено дивиться на мене.  – Там була Діна.
– Ой.  – Я закушую губу.
Може, мені краще не знати всіх подробиць?
– Так.  Вона чіплялася до нього і раніше, а тут спіймала його, коли він виходив із туалету, і вони… е-е-е, трохи поцілувалися.
– Рі-ід!  - Я мало не вибухаю від роздратування.  - Чи не тоді тобі прийшла ідея переспати з дівчиною батька?
Винен вираз, що з'явився на обличчі Ріда, видає його з головою.
– Можливо, – він зітхає.  - Коротше, вона не залишала гіда у спокої.  Постійно тероризувала його, відпускала сміливі жарти щодо того, що їй подобається все свіже, молоде і зріле.
Я морщуся від огид.
- Яке вульгарство!
- І не кажи!  Вона хотіла більше.  У тому сенсі, що була – та що там була, і є – просто одержима ним.  Після вечірки вона безсовісно намагалася спокусити його.  Він мені стільки розповідав про її витівки, тобі краще не знати подробиць.  Але Гід був закоханий у Саванну і не хотів мати нічого спільного з цим мисливцем до грошей Стіва.  Якось увечері Діна попросила Гіда приїхати до неї, сказала, що хоче йому дещо показати.  Папи та Стіва, як завжди, у місті не було.  Гід поїхав до неї до пентхауса.  – Рід замовкає.  – А потім, коли повернувся, сказав мені, що переспав із Діною.
– Фу!  Навіщо?
- Тому що вона шантажувала його, - з кам'яним обличчям відповідає Рід.
- Ти жартуєш?  Чим?
- Фотографіями.  Їй вдалося отримати телефон Гідеона.  Напевно він залишив його на кухні, коли вона була у нас.  Діна залізла в телефон і знайшла фотографії, якими обмінювалися Сав та Гід.
- Непристойні фотки?
– Так.
- Ну і що?  – Я, як і раніше, не розумію.  – Люди постійно шлють один одному еротичні фотки.
– Але з цим ведуть активну боротьбу.  Двох підлітків у Релі втягнули у процес у справі дитячої порнографії, коли батьки дівчини дізналися, що вони обмінюються такими смс.  У дівчинки відкликали стипендію в університеті Північної Кароліни.  Якби йшлося тільки про самого Гіда, він, швидше за все, послав би Діну до всіх чортів, але вона заприсяглася, що накапає на Сав і навіть перешле фотки всій школі.
Мене вже нудить.
- Виходить, що Діна шантажем затягла його у свою постіль?
- Типу того.  З того часу минув рік.  Він розлучився із Сав, і це знищило її.
Я думаю про Саванну, таку стриману і безкомпромісну.  У неї саркастична посмішка та гостра мова.  Якщо вона по-справжньому любила Гідеона, то біль, який їй довелося пережити, мабуть, був нестерпним.
- Жах якийсь!
Рід корчить гримасу.
- Він уб'є мене, якщо дізнається, що я розповів тобі.
– Я рада, що ти це зробив, – суворо говорю я.  – Тепер ми можемо вигадати план.
– План чого?
– Як урятувати Гідеона від Діни.  Ми не можемо дозволити їй продовжувати третювати його й надалі.  Інакше він зовсім збожеволіє.
– Іноді мені здається, що це частина плану Брук та Діни.  Вони ніби поділили нас між собою, вирішивши порозумітися з Ройалами.  Та й зі Стівом теж.  – Рід хитає головою.  - Ось промовив це вголос, і виходить якась маячня.
- Ти справді вважаєш, що Брук і Діна все спланували?
– Вони подруги.  Мені здається, тато спав із Брук ще до маминої смерті, але я нічого про них не знаю.  Стів одного дня з'явився з Діною, і на її пальці було кільце.  Хоча весілля не охолодило його запал.
– Що ще нам відомо про Діну?  І як думаєш, де вона зберігає компромат на Гіді?  Чи казала вона комусь ті фотки?
- Сумніваюся, інакше Гіда вже давно посадили б на кілька років.
– Якщо ми зможемо заволодіти фотографіями, Діна залишиться з носом.  Шантажувати не буде чим.  - Я починаю розмірковувати вголос.  – Як ми їх знайдемо?  Чи настільки вона дурна, щоб зберігати їх десь у пентхаусі?  Чи здогадалася зробити копії?
- Гадки не маю.  Але, можливо, ти маєш рацію.  Якщо ми знайдемо їх та знищимо, то ця історія залишиться у минулому.
– А Брук?
- Брук, - з огидою повторює Рід.  – Нам потрібний тест на батьківство.  Не розумію, чому тато досі не зробив його.
- Я теж.
Я гризу великий палець, поки Рід не витягає його з рота.
- Ти з'їси свій палець, якщо будеш і далі про це думати.  Може, ми вже перестанемо обговорювати Брук та Діну?  Хоча б ненадовго?
– Чому?
Його очі спалахують.
– Тому що зараз ми можемо зайнятися іншими речами, цікавіше.
– Наприклад…
Я не встигаю закінчити фразу, як Рід перевертає мене на бік і цілує у шию.
– Наприклад, ось цим, – шепоче він.
Я ахаю.
- Добре.
Його вмілі пальці знаходять смужку оголеної шкіри над поясом моїх домашніх легінсів.  Інша дівчина, з більшою силою волі, змогла б стримати тремтіння, але я завжди була не в силах встояти перед Рідом.  Безглуздо й куштувати.  Особливо зараз, коли мені такі приємні його дотики.
Рід втикається носом у мою шию і продовжує повільно гладити мене по животу, ніби вже одне це робить його щасливим.  І мені поки що теж цього вистачає.  Ми лежимо в тиші та насолоджуємося простими ласками.  У цьому умиротворенні мені спадає на думку, що вперше за довгий час я поділяю хвилини тиші з іншою людиною.
- Ти прощаєш мене?  - Запитує Рід.
Я гладжу рукою його блискуче темне волосся.  Коли я дивлюся на нього, на його могутнє тіло і тверде обличчя, то іноді забуваю, що Рід має таку ж раниму душу, як у мене.  Але хлопцям не годиться бути надмірно емоційними, тому вони ховають свої почуття за серйозністю, грубістю або поведінкою, що відштовхує.
- Я прощаю тебе.
- Навіть незважаючи на те, що я скотина?
- Ти перестав поводитися по-скотськи зі мною?
Я тягну його за волосся трохи сильніше, ніж слід.
Рід опускає голову, ніби погоджуючись, що заслуговує на це.
- Вже давно.  Відразу після нашого першого поцілунку.  Я перестав дивитися на інших дівчат, тільки-но зустрів тебе, Елло.
- От і славно.  А якщо ти носитимеш мене на руках, як богиню, і не змінюватимеш мені, то я – тільки «за».
– Я можу бути справжнім покаранням.
Він хоче сказати, що дуже сильно мене любить і боїться, що я можу знову залишити його - як це було нещодавно, як зробила його мама, пішовши назавжди.
– Так… але ти моє покарання, – шепочу я.
Сміх Ріда звучить приглушено, тому що його губи рухаються моєю ключицею, обсипають груди легкими поцілунками.  Ніжний шовк мого ліфчика раптом здається шорстким і грубим.  Я неспокійно ерзаю.  Рід опускається нижче, його груди втискається в мій живіт, опускається між моїми ногами.
Мої пальці знову чіпляються за його волосся, я чи хочу притягнути його до своїх губ, чи штовхнути нижче.  Але Рід має свій план.  Він піднімає поділ моєї футболки і дуже повільно тягне.  Я нетерпляче хапаюсь за неї і стягую через голову.
Рід посміхається.
- Я казав тобі, як мені подобається твоя нічна сорочка?
– Вона зручна, – захищаюсь я.
- М-м-м, - мукає він і, продовжуючи самовдоволено посміхатися, заводить руки за спину і стягує свою футболку.
Я відразу забуваю, яку дотепну репліку хотіла щойно видати, і проводжу рукою по його грудях.
Він заплющує очі і здригається.  Його руки лежать уздовж тіла, стискаючись у кулаки та розтискаючись.  Рід чекає на мене?  Мені це подобається – він у моїй владі і чекає на вказівки.
- Доторкнися до мене, - шепочу я.
Його очі розплющуються, і вогонь, що палає в них, змушує мене ахнути.  Рід штовхає мене на спину і накидається на мої легінси з такою запопадливістю, наче вони образили його особисто.  Я піднімаю стегна та стягую з себе спандекс, бо не хочу, щоб нам щось заважало.  Я хочу відчувати його, коли він притискатиметься до мене.
Рід просовує руку мені за спину і розстібає ліфчик.  Його губи відразу починають пестити мене, і я тремчу всім тілом.  Коли він цілує мій сосок, я видаю здавлений, сповнений відчаю звук і впиваюся пальцями в його плечі.
Я помилялася.  Його дотик не утихомирюють.  Ні, вони зводять мене з розуму, збуджують ще сильніше, повністю позбавляють самовладання.  І чим нижче опускається Рід, тим сильніше жар, що охопив моє тіло.
- Рід, - шепочу я, закинувши голову і стогнучи.
- Ш-ш-ш, - каже він.  - Дозволь мені.
Дозволити йому... що?  Опуститися вниз, коли його плечі розсунуть мої ноги так широко, що раніше я вважала б це непристойним?  Коли його рот виявиться прямо там і його мова буде робити приголомшливі речі з тим пульсуючим містечком?  Дозволити йому пестити мене такими способами, які колись здавались мені дивними і вганяли в фарбу?
Рід захоплено стогне, коли я дозволяю йому довести мене до оргазму.  Мене накриває хвилею абсолютного блаженства, спина вигинається, пальці на ногах стискаються, і я чіпляюся за простирадла.
Нарешті Рід піднімається, залишаючи мене тремтіти і хапати ротом повітря, лягає поряд зі мною, і від мене не вислизає те, як сильно збиваються його боксери.
Рід усміхається, коли помічає, куди я виплюжу.
- Не зважай, скоро минеться.
Я присуваюсь ближче.
– І чому ми хочемо не звертати на це уваги?
Він напружується, коли я кладу на нього руку.
- Я хотів, щоб ця ніч була тільки для тебе, - заперечує Рід, але коли мої пальці прослизають під гумку його трусів, його очі яскраво спалахують.
– Ну а я хочу, щоб ця ніч була для нас обох, – шепочу я.
Мені подобається відчувати його у своїй руці, і, судячи з того, як опустилися його повіки і почастішало дихання, Рід теж насолоджується кожною секундою.
- Елла ... - Він рухає стегнами вгору.  - Чорт.  Швидше.
Спостерігати за його обличчям – це щось захоплююче.  На його щоках спалахує рум'янець, очі затуманені серпанком, а коли я цілую його, то наші мови сплітаються, і ось ми вже обидва не можемо перепочити.
Пульсація в мене поміж ногами повертається, і Рід, здається, відчуває це, бо його пальці знаходять мене.  Ми гарячково намагаємося звести один одного з розуму.  І нам обом це вдається.  Я ще міцніше чіпляюся за нього, бо якщо я впаду в прірву, то заберу його з собою.  Губи Ріда притискаються до моїх, і ми рухаємося в єдиному ритмі до тих пір, поки я не лікую вниз, в безодню блаженного щастя.