Rock & Roll

Частина 8

- Тоооож, ти хочеш мені сказати, що Ланга отак перемагає всіх скейтерів підряд? - здивовано, та ледь не падаючи з ніг від сміху заявила Аяме. Щойно вона стала свідком того, як Хасегава ПАДАЄ зі скейту, ледь поставивши на нього свою ногу.
- Ігноруй... У нього бувають і невдалі дублі.
- Ну це вже ні! Я відмовляюся ТАКЕ ігнорувати! Це просто щось надто геніальне вже! - вона хотіла взятися за голову - Ей! Ланга! Повтори прийом! Я не встигла зазняти. - почала вона раптом сміятися повторно та ще голосніше.
- Я просто прорахувався. Не зможу повторити.
- А скейт у тебе дорівнює рівняння чи що? Не тупи! Це не математика.
- Я і не тупив. У мене нога посковзнулася на поверхні дошки.
- Бачу.
- Не смійся.
- Вибачай вже, але я не із тих хто може мовчати коли соромно аж до такої міри що смішно! Ах-хах! - і знову сміх від дівчини та зітхання від хлопця. Але Ланга ще ні разу не ображався за подібні жарти. Або така реакція була лише до найближчих йому людей.
- Ти чого знову на землі сидиш телепню? - підійшов раптом ще досить невідомий для Аяме хлопець, точніше навіть хлопчина. Він був малим. Надто малим. Явно було йому не більше 13 років. Він мав чорняве довжиною по плечі волосся та зелені очі. Хлопчик був одягнений у темно-рожеву смугасту сорочку з фіолетовим хвостом під світло-зеленою толстовкою з короткими рукавами та фіолетовими котячими вушками. Виглядало досить мило, але й по дитячому водночас.
- Впав. - відповів йому Хасегава, вже повільно піднімаючись на ноги з допомогою подруги та її протягнутої йому руки.
- Лузер.
- Слухай, малий, не треба тут робити із себе розумника. Окей? Йди краще пограйся десь... Десь... Там де твоя вікова категорія.
- А ти взагалі хто така? - здивовано запитав малий. Він точно не очікував почути подібних слів у свій бік.
- Для тебе вельмишановна пані.
- Клоунада.
- Як є.
- Гей, ви двоє, не треба сваритися.
- Ми й не починали Коджи. Тобто Джоі.
- Знову починаєш.
- Хі-хі.
- Аа, так вона типу ваша?
- Ага. Вона з нами. Так що прикуси язика Мія. Аяме ображати не можна.
- Уже зрозумів. До слова, а дурбелик де? Він же ж мав також прийти.
- Дурбелик?
- Він так називає Рекі.
- Аааа... - оглянулася дівчина, потім ніби згадала - Точно! Він мені дзвонив, сказав запізниться, бо щось там із сестрою. Говорив швидко, тому я не повністю все зрозуміла.
- Він ТОБІ подзвонив? - здивувався Ланга.
- Ем... Так. Я ж щойно сказала.
- Дивно. Зазвичай він казав про подібні дрібниці мені...
- Може ти просто не підняв слухавки. Перевір телефон. Там точно має бути пропущений виклик. - самовпевнено проговорила Аяме. Ланга ж навіть забув, що телефону не взяв із собою, тому почав шукати по кишенях, та лише тоді й згадав.
- Я його лишив дома щоб не зламати якщо ненароком впаду...
- Ось бачиш? А ти говориш не попередив. Може він і дзвонив, але тобі виявляється марно навіть намагатися.
- Вибач якщо образив.
- Пф. Ти мені навіть слова не сказав. Чому я ображатися маю?
- Не знаю. Рекі може образитись навіть на таке.
- Я тобі не Рекі. У мене волосся чорне.
- І то правда. Ви геть не схожі. - Ланга трохи довше аніж на секунду, затримав свій погляд на Аяме, яка вже давно встигла відволіктися та дивитися хто знає куди.
- Виибачтее! Я не зміг раніше. - Прибіг Кян якраз у той момент, як Лангу, або ж Сноу оголосили наступним учасником заїзду.
- Ти встиг! Все норм. - підскочила радісно чорноволоса дівчина. Вона напевне як ніхто інший була рада бачити Рекі. І багато хто це встиг вже помітити.
- Удачі на заїзді друже! Покажи йому де раки зимують!