Rock & Roll

Частина 7

Наступного ранку, Аяме прокинулася від сильного відчуття нудоти. Живіт сильно болів, голова паморочилася. Перша думка, щось не те зі шлунком. Вона піднялася, та першим ділом пошукала поглядом годинник. Усвідомивши що вже майже 12 година дня, все одразу стало на свої місця. Вона просто не прийняла ліків як зазвичай, і тепер буде мучитися декілька годин, якщо не цілий день.
Ледь зібравшись із духом та повільно виповзаючи із ліжка, вона підійшла до дверей та трішки їх привідкрила, щоб подивитися чи є хтось поруч, чи ні. В будинку було тихо.
Аяме покинула кімнату, та пройшлася по будинку. На кухні то вона і побачила живих мешканців житла вперше.
Вона сором'язливо посміхнулась, хоча на справді не любила зайві лестощі. Вона просто перестала ще у ранньому дитинстві вірити у щирість хоч якихось почуттів людей.

- Доброго "ранку"... - привіталася першою школярка, цим самим привертаючи до себе увагу матері та сина.
- О! Ти вже прокинулася! Як чудово! Іди сюди! Сідай біля нас. Поїмо разом! - ввічливо привітала її жінка та одразу почала гукати до себе. Аяме ж не знала як себе поводити, тому лиш те й могла що в ступорі біля дверей стояти.
- Мама смачно готує. - також почав говорити Ланга, ніби намагаючись такими словами підбадьорити знайому та умовити ту підійти.
- Я... Мені... Вибачте. Мені щось не дуже добре... - вона хотіла розвернутися та втекти. І висока ймовірність була в тому, що втікати від сорому.
- Ох дитинко! У тебе щось болить? - жінка раптом занепокоїлася станом дитини що гостювала.
- Ні. Просто... - дівчинка прикусила нижню губу, щоб не розказати про свою проблему. Їй здалося, що якщо вона скаже про це, то її порахують жалюгідною та надто слабкою.
- Не соромся казати якщо щось не так. Тут тебе ніхто не образить та не засудить за це. - Пані Нанако підійшла до дівчинки, та погладила ту по голові. Такого вже у житті її давненько не було. Адже жартівливість Коджиро, серйозність Каору, або слова та вчинки брата не могли для неї замінити материнської теплоти ні у якому випадку. Хоча такого виду любові вона сильно і не знала. Мама померла ще коли вона була надто маленькою.
- Все гаразд. Скоро мине. - все що вона змогла сказати, щоб не заплакати, та пішла сідати за стіл. Голова її постійно висла до низу, тому виразу її обличчя побачити було майже що неможливо.

Перед нею поклали тарілку, та виклали на неї гарячі тости з яєшнею, та принесли свіжо заварений чай.

- Аяме... Я знаю що питати таке можливо не дуже правильно але...
- Мамо! - перебив раптом Ланга, піднявши очі на матір. Та ніби передумала і слово подальше сказати.
- Хм...
- Все добре. Можете запитувати про все що забажаєте. Я готова відповідати. - Аяме зробила декілька урівноважених вдихів та видихів, щоб заспокоїтися перед питаннями. Вона вже знала про що її питатимуть.
- Твої батьки...
- У мене їх немає. У моїй родині, всіх дітей виховують лише сестри мого покійного тата.
- Дітей? У тебе є сестри або брати?
- Так. Я маю старшого брата.
- То він...
- Ні. Ініціатором інциденту вдома був не він. Братик ніколи на мене руки не підніме це факт. Але і зупиняти не став. Тому сталося як сталося.
- Тобі напевне дуже важко...
- Трішечки образливо, але я вже звикла. Моя родина... Вона сильно змінилася після гибелі тата. Більше не стабільна.
- От воно як... - Нанако подивилася на свого сина, потім на дівчинку, та засмучено посміхнулась - Знаєш... У нас також... Після смерті батька Ланги багато чого змінилося. Ми переїхали в іншу країну, Ланзі довелося починати життя заново. Я залишилася одна, та не знала куди подітися. Це важко. Але будучи сильним, можна впоратися з усім на світі. Навіть із болем.
- Час лікує... Так?
- Прийманні всі так чомусь кажуть.
- Як на мене, час не лікує, а лиш вбиває. - хоч і промовила дівчина, але так тихо, що ніхто напевне і не почув. Але це і добре.
- До слова... Напевне це буде грубо, але мені стало цікаво. Син називав твоє ім'я, але ні разу не упоминав прізвища...
- ... - Аяме запанікувала, та навіть раптом не знала як викрутитися, хоча до цього все у неї прекрасно виходило. - Моє прізвище...
- Можеш не казати, якщо зараз відчуваєш занадто велику образу на нього. Я зрозумію. Все ж таки ти точно не погана людина.
- ... Дякую за розуміння... - Викрутилася. Аяме відчула сильне полегшення в середині.
- А що робитимеш далі?
- Прошу?
- Ну... Поки не помиришся із родиною, що плануєш робити? Де жити? Судячи із того що я дізналася, ти точно не підеш додому. Звичайно я, як доросла жінка та мати такого не підтримую але... Побої у родині це не нормально.
- У мене є друзі, які явно прихистять на час якщо я поясню ситуацію так як є. А там побачу як піде.
- Впевнена що не хочеш ліпше залишитися у нас? Ланга сказав що навіть готовий віддати тобі свою кімнату на період твого тут перебування. Та і я абсолютно не проти дівчинки у домі.
- Все гаразд. Я і так обрушилася на вас серед ночі як грім серед ясного неба. Не можу собі дозволити задовго перебувати тут за просто так. Ви й так допомогли надто сильно за що я вам дуже вдячна.
- Про що ти говориш дитино?! Як я могла вигнати тебе коли ти виглядала неначе із пекла ледь втекла?
- Мені все одно соромно...
- Тобі немає за що говорити подібні слова. Ти ні в чому не винна.
- Дякую за такі слова...