-Іра?, - Мудрик встав із-за столу.
-Щось ви не дуже раді нас бачити.
-Я сплю? Іра, це точно ти?
-Не забувайте, що я не одна.
Всі опустили погляд на дітей. Ліза встала і підійшла до нас. Вона одна знала про цей план.
-Малята, йдемо я вам покажу вашу кімнату. Ваша мама зараз буде трішечки зайнята.
Діти глянули на мене, а я кивнула. Мілана вскочила з місця і обняла мене.
-Міланка, сонце моє. Одна ти з мамою тут привітна. Біжи до мами і братика з сестричкою. В них для тебе є подаруночок.
Мілана вибігла, а я сіла на вільне місце біля Мудрика.
-Іра, це чиї діти? Що з тобою трапилось?
-Це мої діти. Хіба вони на мене не схожі? А що зі мною сталось?, - я зробила вигляд, що задумалась, - Я воскресла напевно, - я кинула в рот виноградину і засміялась.
-Іра, не смішно. Ти вже не маленька дитина. Я звичайно радий, що з тобою все добре і ти жива, але все ж таки. Навіщо ти зробила це? Чому майже 7 років ти не подавала ознаки життя?
-Так багато запитань і так мало відповідей. Давайте ми зараз повечеряємо спокійно, діти будуть гратися і я можливо вам розкажу. Але спочатку мені хотілося б поговорити з Мудриком, - я кинула на нього хитрий погляд.
-Ідем, вийдем, - він схватив мою руку і вивів з кімнати.
Тільки ми вийшли як він прижав мене до стінки і поцілував. Спочатку я не відповідала на поцілунок, але він рикнув і вкусив мою нижню губу.
-Як же я сумував за тобою.
-Ти яким був, таким і залишився, - сказала я намагаючись привести дихання в порядок, - ідем в сад, там поговоримо.
Ми вийшли у сад, що був біля будинку брата. Він був невеличкий, але все ж таки ми тут могли спокійно поговорити.
-Розказуй. Чому ти втікала від мене? Чому весь цей час переховувалася?
-Знаєш, мій день народження тепер мій найогидніший день із всіх 365. Згадуй, що сталося тоді в той день.
-Та нічого дивного. Святкували твій день народження. Я відійшов у вбиральню, а після я тебе не застав. Ти просто зникла.
-Розказати тобі як було все з моєї сторони?, - він кивнув, - ти відійшов тоді і тебе довго не було. І ось я вирішила піти перевірити де ти. І знаєш. Як я йшла по коридору, то почала стогони і слова які я надовго запам'ятала. "Міша, а що ти скажеш своїй курці, це ж вважається за зраду". Ти мені зрадив і зараз питаєш чому я зникла? - сльози стікали з моїх очей по обличчю і падали на доріжку.
-Стоп. Ти реально думаєш, що я міг тобі зрадити?
-Я чула все. Чи ти хочеш сказати, що то був інший Міша?
-Іра, я тобі не зраджував. Ти не помічала, що там був офіціант, на бейджику якого було написано Михайло? Може це він? Я тут ні при чому.
Ось тут я й задумалася. Ну як же ж Міша міг мені зрадити? Він же ж мене любить, а я...
-Я дурепа. Мені так соромно, що я так вчинила.
-Ох, ходи сюди, - він простягнув руки запрошуючи мене в обійми, - я люблю тебе.
-І я тебе.
-Якщо все добре і ми все вияснили, то як ти дивишся на те, щоб ми знову були разом?
-Я тільки за, - відповіла, витираючи сльози і сміючись, - моя душа ніби відчувала, що ми знову будемо разом.
Я швиденько зняла з шиї цепочку де висіла обручка і простягнула Міші.
-Судакова Ірина Миколаївна, чи згідна ви знову стати моєю нареченою? І в найближчому часі дружиною?
-Звичайно так!
Я засміялась і обняла його. Ми могли б і стояти так довго. Але ж нас чекають. Ми пішли назад у будинок. Вже всі сиділи за столом. Зайшовши у кімнату всі погляди впали на нас. А ми стояли і тримались за руки.
-Ми знову разом, - я показала праву руку, де знову була обручка.
Що ви, булочки мої?🐻💓
Скоро я напевно буду закінчувати цей фф. По ідеї в неділю має бути остання частина "Епілог". Міша з Ірою знову разом, думаю ви цьому раді😁🥰
Як ваші враження? Не забувайте залишати зірочки і коментарі☺️
