Я йшла по довгому коридору. Стіни були повністю білі. На них не було абсолютно нічого, навіть ніяких вікон чи дверей не має. Це почало мене трохи насторожувати. Та все ж таки я продовжувала йти. Звідкись пролунав істеричний сміх.
-Я тебе не боюсь! Ти лише моя уява!
Я пройшла ще далі і побачила, що видніються двері. Я взялась за ручку і почула знову той сміх, після якого пролунав голос
-Ти впевнена, що хочеш відкрити? Тобі не сподобається.
-Це просто сон. Там немає нічого реального з цим світом.
Я трохи невпевнено нажала на ручку дверей і увійшла у кімнату. Побачене привело мене в шок. На підлозі лежала дорога мені людина, а в неї був ніж у грудях. Я впала на коліна і почала кричати, за сльозами я нічого не бачила.
-Іра, котеня.
-Аа? - я побачила, що біля мене стоїть Міша, видно, що він злякався за мене.
-Іра, ти почала кричати і плакати уві сні. Що тобі наснилось?
-Давай вранці про це поговоримо, зараз я не хочу це згадувати. Принеси мені краще води.
-Добре, котеня.
Міша вийшов, а я подумки почала себе заспокоювати. Серце шалено калатає від побаченого. Я сподіваюсь, що це просто сон і нічого реального з моїм життям не може бути. Це не пов'язано між собою.
В кімнату зайшов Міша з склянкою води. Я залпом все випила. Мудрик ще декілька хвилин перепитав чи я добре почуваюсь. Я відповідала, що все добре, але це ж брехня. Після ми далі лягли спати, оскільки на годиннику тільки третя ночі.
Решта ночі пройшла спокійно. Тому з майже хорошим настроєм я розпочала ранок. Сьогодні в нас буде ще одне тренування, а завтра в же матч. А через два тижні має збиратися збірна. Більш за все, що я можу залишитись з Шахтарем, але ж так хочеться поїхати з Мішою. Добре, з цим потім розберемось. Через 2 дні в мене день народження. Я навіть і незнаю чи святкувати його чи ні. Але якщо й так, то тільки в колі близьких. Треба з Мішою потім про це поговорити.
Сьогодні погода мене радувала, але все ж таки вже осінь. Тому й образ відповідний. І просто і стильно.
Oops! This image does not follow our content guidelines. To continue publishing, please remove it or upload a different image.
День проходив дуже швидко. Додому ми з Мішою приїхали вже майже під вечір. Поки я готувала вечерю, то Міша пішов кудись прогулятись. Я цьому не придала ніякого значення. Оскільки він інколи ходив прогулюватися на самоті, або на пробіжки. Тому увімкнувши улюблену пісню я взялася за кулінарство. Сьогодні я вирішила запекти курку та гриби. До цього я приготую картопляне пюре. А також салат з овочів. Напевно кожен вважає, що спортсмени і відомі люди такого не їдять, але вони помиляються. Ми звичайні люди, це звичайна їжа.
На годиннику майже 8 вечора, а Мудрика ще досі не було. Зателефонувавши до його, я почула лиш те, що він вже майже біля дому. Тому я вирішила не гаяти часу і сходити в душ та зробити собі різні масочки.
Змиваючи останню маску я почула, що вхідні двері зачинилися. Видно Міша прийшов, і я не помилилася.
-Як прогулянка? Тебе трохи довго не було, я вже почала хвилюватись навіть.
-Котеня, за мене не потрібно переживати, все добре, - відповів Міша цілуючи мене в щоку, - я просто зустрів старого знайомого і ми з ним трохи поговорили в парку.
-Зрозуміло. Попередив би хоч. Добре, полуничка, йдемо вечеряти.
За вечерею ми обговорювали цей день. Тут Міша зачепив ту тему про яку я хотіла поговорити з ним.
-Котеня, ти вже вирішила як будеш святкувати своє день народження?
-Майже. Мені б хотілось просто посидіти в колі рідних і близьких. Можна в ресторані замовити столик і все. Як на мене, то це просто ідеальне святкування.
-Добре, тоді я завтра знайду нам ресторан на святкування.
Повечерявши та помивши посуд ми пішли спати. Завтра важливий день.
Невже це третя частина третій день підряд?😱 Так, ви не спите, це реальність. Частина хоч і не велика, але всерівно...😅 Які ваші враження? Як думаєте, що буде далі? Кого побачила наша Іринка? І чи станеться це взагалі в реальності?🤫 До речі, як пройшов ваш день? Особисто в мене, то нормально, але застуда весь час про себе нагадує🥲
