Пройти крізь туман: за межами реальності(Заморожено)

Перша зустріч

Раптом ми почули звуки битви. Як тільки я повернула голову в бік, то побачила, як кілька темних духів вищого рангу повільно наближаються поки ельфи намагаються їх затримати. Позаду них трималися нижчого і середнього рангів.
- Ліліє! - крикнув король до своєї дружини.
- Зрозуміла. - королева взяла сина на руки, а доньку за руку. - Адріано!
- Я залишусь з батьком.
- Гаразд. - кивнула королева і побігла з дітьми назад, ближче до лісу.
Я спочатку здивувалася, чому вони не побігли у замок, поки не зрозуміла, що у лісі ельфам легше себе захистити. До того ж якщо духи почнуть атакувати замок з нього буде складніше вибратися.
Король почав охоплювати тіла духів гіллям, щоб ельфи могли їх знищити.
Слуги, які не могли себе захистити, почали швидко виходити із замку.
Ми також підключилися до бою, але їх з'являлося все більше.
"Їх дедалі більше. Але... такою великою армією було б складно керувати з великої відстані. Значить... Даніель десь поряд."
Раптом з боку від Роланда невідомо звідки з'являється чоловік.
- Роланд! - крикнула я. Він обернувся і відразу ударив його, але це не допомогло, тому що чоловік уже зірвав сумку, в якій знаходилася шкатулка.
- Привіт, Роланде. Скільки років минуло від нашої останньої зустрічі, а ти так і не змінився.
- Ти також.
Роланд хотів забрати сумку назад, але не зміг, оскільки позаду на нього нападав дух, від якого потрібно було захиститися.
Я знищила темного духа, який на мене напав, і поглянула на чоловіка. На ньому був кулон, який світився темно-червоною аурою. Без сумніву, це був Даніель.
"Але чому він не йде? Він уже забрав шкатулку. Що йому ще потрібно?" Він виглядав по сторонам, ніби когось шукав. Я не змогла прослідкувати далі, бо до мене знову наближався дух.
"Скільки їх взагалі?"
Як тільки я отримала змогу, то знову оглянулася в пошуках Даніеля. Але на тому місці його не було. Попереду я побачила, як король досить швидко знищує духів, навіть високого рангу. Напевно, якби не він, ми б так довго не протрималася. Його сила дивувала. Король як не як.
"Знайшла." Даніель прямував назад від поля битви.
"Невже він прямує до королеви?" Я побігла в його сторону. Але мої здогадки не справдились. Він напав на Мію, яка в той момент лікувала поранених ельфів. Я вже хотіла накласти бар'єр, але не встигла. Хтось наклав його раніше за мене. Раптом Адріана відштовхує Даніеля подалі. Я побачила як позаду, на початку входу в ліс, стояла королева, в якої відразу світло від руки погасло. Ніхто не звернув на це уваги, оскільки все сталося дуже швидко та й більшість була зайнята битвою. Тільки Адріана шоковано поглянула на мене.
"Невже це зробила королева? Але подібний бар'єр можуть зробити лише маги."
Адріана швидко підійшла до мене і тихо сказала на вухо:
- Потім поговоримо і не самій нікому говорити те, що бачила.
"Значить, я не помилилася. Це зробила королева."
Повернувши голову, я побачила, що король схватив Даніеля гілками.
- Ох, мене схопили. Ну що ж я забрав, що хотів. Не все, насправді, але цього поки що достатньо. - "сумно" сказав Даніель. - Привіт, синку. Радий тебе бачити. - посміхнувшись, чоловік повернув голову до свого сина.
- Не скажу, що це взаємно. - байдуже проговорив Нік.
Як тільки він це сказав, Даніель зник.
Пройшло кілька годин від битви. На щастя, обійшлося без жертв, хоча багато хто був поранений. Нам, на диво, дозволили тут залишитися, щоб полікувати рани, хоча я думала, що нас відразу виженуть.
Ніхто не був здивований почути, що Нік син Даніеля. Хоча, напевно, їм просто байдуже на це.
- Ренато, я б хотіла з тобою поговорити наодинці. - до кімнати увійшла принцеса.
Друзі поглянули на мене.
- Звісно, ваша високість. - відповіла я, вийшовши з кімнати за принцесою, так нічого їм і не сказавши.
Ми пройшли до саду.
- Вау, тут дуже красиво.
- Так, справді. Таким його зробити наказала моя мати.
- Так про що ви хотіли поговорити?
- Про те що ти бачила.