Пройти крізь туман: за межами реальності(Заморожено)

Тренування

З нашого приїзду пройшло декілька днів. З того часу ми почали старанно тренуватись (не тільки у сфері магії, але й фізично): виносливість, збільшення кількості часу, протягом якого ми можемо використовувати магію, сила і траєкторія удару. Звісно, за такий короткий час ми не зможемо настільки удосконалити свої сили, щоб перемогти всіх ворогів, але кожен з нас робить деякі успіхи. Ось тільки... у мене конкретні проблеми із силою удару (то недостатньо вкладаю магію і удар виходить слабким, то занадто багато і удар виходить засильним і я знищую не тільки саму мішень, а й невелику територію навколо... упс). Але завдяки хранительниці Леї, місцевість знову розквітала, як вперше, хоча я вибачалась перед нею разів з десять за це.
– Прошу пробачення. – ніяково вже в котрий раз вибачаюсь.
– Скільки разів я тобі говорила, що все гаразд і щоб ти перестала вже вибачатись. – посміхнувшись, відповіла Лея і легенько погладила мене по голові.
Чесно кажучи, ці тренування сильно вимотували. До того ж нам було потрібно вчити багато інформації про темних духів, їхні слабості і в загалом про світ магії. Від такої кількості інформацій у мене скоро голова вибухне, але незважаючи на це, було й веселі моменти. Наприклад: Коли Мія намагалася вилікувати білочку, яка поранила задню лапку, вона влила в неї занадто багато енергії, через що у білки почала швидко рости шерсть. В результаті перед нами постала волохата білка. Шерсть перекрила її очі, через що вона нічого не бачила і, напевно, злякавшись, почала бігати по всій кімнаті, в прямому сенсі (на стіні залишилися відбитки її маленьких лапок). Ми її тоді ледве спіймали. Пізніше привели в порядок і відпустили.
– Я втомилася. – зітхнувши, впала на ліжко.
– Ти сьогодні добре постаралася. – сказав Дарк, сівши біля мене.
– Ага... добре. – з сарказмом відповіла я. – Я досі не можу відтренувати свій удар.
– Не будь такою суворою до себе.