Після переміщення в книгу, я всиновив лиходія

Розділ 62. Залишити

Чекаючи весь день, Шень Юй так і не отримав жодних звісток від Тан Лі.

Увечері йому подзвонив дідусь Шень.

З таким шпигуном як дядько Чжан, старійшина Шень, природно, добре знав, що Шень Юй робив увесь цей час, але замість того, щоб звинувачувати онука, він був відвертим і чесним з ним.

- Я знаю, що ти засмучений через Каштана, але багато очей уважно спостерігає за нами.  У такий час не можна допускати необдуманих дій.

Шень Юй відкинувся на спинку дивана і в отупінні дивився в стелю.

Навіть після того, як дідусь замовк, він продовжував розсіяно дивитись у нікуди.

Старий знав, що Шень Юй не хоче його слухати, зітхнув, але продовжив пояснювати:

- Я насправді не збирався нічого робити з Каштаном, залишивши його просто подивитися на цих людей.  Невже ти думаєш, що я завдав би йому болю?

– … Дідусю, це все справа минулого, – стиснув губи Шень Юй.

Він більше не хотів обговорювати це.

Як тільки згадували ім'я Тан Лі, він відразу засмучувався.

Все це дуже дратує.

Відчуття було схоже на рану, яку йому важко вдалося приховати, але люди знову і знову з усмішками вказували на неї і радісно посипали сіллю.

Шень Юй зітхнув, його подих трохи тремтів.

Дідусь, здавалося, відчув його емоції, і промовливі промови раптово припинилися.  Через деякий час він сам глибоко зітхнув і промовив:

- Сяо Юй, ти стаєш незрілим.

Знову ці слова.

Вчора вдень дядько Чжан сказав йому те саме.

Їм пощастило, вони могли так прямо висловити своє розчарування та невдоволення, а ось Шень Юю залишалося тільки стримувати свої слова, проковтнувши всі образи та смуткок і вдаючи, що нічого такого не відбувається.

Він знав, що навіть якщо все розповість, йому все одно ніхто не повірить.

Обличчя Шень Юя було блідим, рука, що лежала на дивані, поступово стиснулася.  Молодий чоловік все ж таки пішов на компроміс і не поспішаючи видихнув:

- Вибач, дідусю.

Йому дуже шкода.

Він не був справжнім Шень Юєм.