Веселі дні🤞

Глава 16. Несподіванка.

Pov: Автор

Лука нарешті зміг вийти з натовпу і побачити усіх людей. Його переповнював страх. На сцені казали: "Лука, з тобою все добре? Куда ти так побіг?" Але відповіді не було. Він очами пробігав по всім великим групам людей, розпитував всіх, все марно. І на сцені йому почувся знайомий голос.
Джулєка: Ти не її шукаєш?
Він побачив на сцені ту тендітну, крихітну дівчину, яка стояла і махала всім рукою. Марінет виглядала кумедно.
Думки Луки: Що вона там робить?
Він зрозумів, що Джулєка згадала, про те, що Лука хотів з нею поговорити, але тепер про це довідалися усі!
Уже на сцені, Джулєка стояла коло Марінет, а його батьки дивилися на них і не могли намилуватися.
Лука: Марінет, пішли!
Він без зайвих питань взяв її за руку і повів вниз. Всі на них дивилися. Фотографів було дуже багато. Марінет бачила, що Лукові це не дуже подобається. Вона пришвидшила свої кроки. У натовпі вони загубилися і як в нічому не бувало заграла інша група співаків.
На низу перед ним була інша проблема. Людей було стільки, що було дуже важко протиснутися крізь них. Музика грала так гучно, що якби вони загубилися, то знайтися уже не змогли. Його рука притиснула ту, а великий палець легенько гладив зап'ястя Марі. Їй було так комфортно, навіть не зважаючи на шум, оточуючий їх. Між ними ніби утворився захисний купол, який захищає їх від зовнішнього. Є лишень він, його рука і заворожена Марінет...
Пройшли вони надиво легко. Людей з кожним кроком ставало все менше і менше. Шум ніби ховався за невидимі гори. За декілька хвилин шум практично зник, тільки легенькі нотки музики і співаків було чути сюди. Марінет це дуже подобалося. Вона вже зовсім забула, що там трапилося і чому вона сумувала. Тепер уже зовсім не було людей. Ніхто не шумів і не кричав. Іноді, навіть можна було почути спів пташок, які сиділи на гілках дерев. Всю цю дорогу Лука не хотів її відпускати.
Ось Марінет і Лука наштовхнулися на приємну лавичку. Вони присіли і насолоджувалися моментом.