Let the dark in - Підкорись пітьмі (UA)

Розділ IV: Угорська рогохвістка

Коліна Герміони підкошуються, і вона, шалено ковтаючи кисень, падає на землю. Яйце досі міцно притулене до грудей. Вона ніколи у житті не була настільки близька до смерті, і, стоячи зараз на колінах і знесилено торкаючись лобом землі, Ґрейнджер відчуває настільки велике полегшення, що їй навіть хочеться плакати. Вона намагається відновити дихання, але її легені продовжують конвульсивно стискатись, досі палаючи від диму і пилу вольєра. Навколо лунають голоси: привітання та оплески, декілька людей звертаються до неї, говорять щось, але Герміона занадто приголомшена, щоб розрізняти, що саме.

— Блискуче, міс Ґрейнджер, — голос професорки Макґонеґел першим проривається крізь завісу полегшення. — Виняткова робота з трансфігурації. Нумо відведемо вас до мадам Помфрі та переконаємось, що ви не зазнали поранень.

Герміона піднімається та на нестійких ногах прямує до невеликого медичного шатра, де вже сидить Бісет, його рука перев'язана до плеча, під бинтом видніється густий шар помаранчевої мазі. Половина його уніформи почорніла від диму, а окремі її частини здаються сильно обпеченими. Зараз він виглядає навіть більш блідим, аніж коли виходив із шатра перед випробуванням. Бісет міцно стискає у тремтячих долонях маленьку колбу із заспокійливим зіллям, продовжуючи потрохи відпивати його.

— Дракони, — з відразою бормотить мадам Помфрі, коли Герміона підходить до неї ближче. Цілителька накладає декілька діагностичних заклять і дивиться на показання своєї палички, після чого підштовхує Ґрейнджер до кабінки, задирає її светр, промовляє інші закляття і втирає трохи мазі у місця, котрі сильно пульсують від болю. — Повірити не можу. Вони що, дійсно намагаються вбити чемпіонів?

Герміона, що досі міцно стискає свою паличку та яйце, не говорить ані слова, хоча повністю згодна з Помфрі. Її руки продовжують інтенсивно тремтіти, і вона не знає, що саме спричиняє це: шок чи високий рівень адреналіну. Біль у спині повільно зменшується, але тремор ні, і Ґрейнджер тримає рота закритим через впевненість, що якщо спробує заговорити, то не витримає та удавиться слізьми.

— Прийми заспокійливе зілля, мила, — вже м'якіше говорить цілителька, вкладаючи їй у долоні маленьку склянку. Герміона робить незграбний ковток, і пульс потроху сповільнюється, кожен удар серця більше не спричиняє біль, а руки перестають тремтіти. І нарешті вона робить повільний, розмірений подих. У повітрі дотепер відчувається тяжкий запах диму. — Чудово. Тепер можете повертатись, щоб дізнатись свої бали.