– Отже, ми помилилися дверима. Тепер зрозуміло, чому цей старий здавався таким дивним, – пробурмотів Цянь Є.
Лов Ю насторожено зиркнув на Чень Тяньхе:
– Забираймося звідси.
На зморшкуватому обличчі з'явилася холодна посмішка:
– Хочете піти? Куди, по-вашому, ви підете? Хіба ви не чули, що сюди легко увійти, але важко вийти?
– Гей, не жартуй з нами! – з тривогою в голосі попередив Цянь Є.
Чень Тяньхе хмикнув, одночасно використовуючи силу свого зіркового джерела, безшумно сковуючи їхні тіла.
Лов Ю з подивом виявив, що його тіло скувала невидима мотузка, не даючи поворухнутися, так само як і Цянь Є та решті хлопців.
Мо Фей занепокоєно стовбичив біля намету:
– У чому справа? Чому вони досі не вийшли?
Насупившись, Джен Сюань припустив:
– Невже нас підставили?
– Можливо! – Мо Фей скривився. – І що тепер?
Бум, бум~ Поспіль пролунали два вибухи.
Усередині намету Чень Тяньхе з посмішкою дивився на Лов Ю та Цянь Є:
– Відмінно, відмінно, справді непогано, ви навіть змогли вирватися з полону мого зіркового джерела. Ви дійсно дивовижні!
– Ми просто помилилися дверима, – насуплено сказав йому Лов Ю. – Як старшому, хіба вам необхідно так чинити?
Старий пирхнув і високо задер голову:
– Ви хоч знаєте, хто я такий?
Цянь Є заблимав повіками та обережно поцікавився:
– І хто ж ти тоді?
Чень Тяньхе:
– ...Справді не знаєте, хто я? Здається, ви справді заслуговуєте на прочухана.
Цянь Є: – ... «Ох, цей дідок такий пихатий»
Здоровезна рука з безмежною силою спробувала натиснути на Цянь Є, водночас з тим, його долоня забарвилася в золотистий колір. Бум~ Дві долоні зіткнулися! Цянь Є відчув сильний біль у своїй руці.
Огрядний старець спрямував долоню в сторону Цянь Є, змушуючи його прокотитися по землі кілька разів.
З насупленим виразом обличчя, Лов Ю сконденсував в руці спис, утворений за допомогою сили джерела грому. Принц кинувся до чоловіка.
Одначе той продовжував незворушно спостерігати за ним з легкою посмішкою на обличчі.
Зброя з джерела грому розлетілася на шматки від удару Чень Тяньхе, а самого Лов Ю відкинуло на кілька кроків назад.
Заскреготівши зубами, Лов Ю втупився в суперника з лютим ликом, і тоді старик підняв ударом ноги його в повітря.
Вивільнивши своє духовне чуття, Мо Фей миттю кинувся до намету.
Тим часом Чень Тяньхе відчув, як всередину намету вривається чиясь духовна техніка. Він з подивом підняв брови, а затим щиро засміявся:
– Яке чудове джерело для приготування зілля.
Доки ще за межами намету, Джен Сюань, з похмурим обличчям, промовив до Мо Фея:
– Не можу більше чекати. Я заходжу.
– Не заходь, тільки відведеш овець до пащі тигра! – спробував Мо Фей його зупинити.
Коли Джен Сюань опинився всередині, Чень Тяньхе одразу ж зрадів:
– А ось і ще один.
Побачивши Лов Ю і Цянь Є, лежачих на землі, не кажучи ні слова, Джен Сюань стиснув кулак і кинувся на старого.
Чоловік підняв долоню і легко повалив Джен Сюаня додолу.
Оскільки троє найсильніших з них валялися на землі повністю переможені, Мо Фею нічого не залишалося, як з переляканим обличчям спостерігати за діями опонента.
Чень Тяньхе засміявся, подивившись на нього:
– Ого, хочеш кинути мені виклик?
Мо Фей поспішно похитав головою, збліднувши від страху:
– Ні, ні. Нещодавно ворожка нагадала мені, що я не повинен застосовувати силу, інакше легко можу захворіти на ниркову недостатність, а наслідки будуть дуже серйозними.
Чень Тяньхе:
– ...Наслідки дійсно будуть дуже серйозними. Тому не застосовуй силу!
Мо Фей поспішив кивнути, з жалібним і панічним виглядом.
– Так! Так! Не чіпайте мене! Я не витримаю вашого удару.
Чень Тяньхе подивився на змарнілий погляд Мо Фея і вилаявся:
– Такий нікчемний!
У Зірковому коледжі
– Директоре, Чень Тяньхе цьогоріч прийняв шістьох студентів.
– Що? Шістьох? Так багато?
– Так! Директоре, це правда. Чень Тяньхе завжди казав, що ставить якість вище за кількість і відсіює тих, хто сам до нього приходить, тому всі ці три роки ніхто не наважувався претендувати на те, щоб стати його студентом. Знаєте, за ці роки коледж Тяньхе не виховав жодної видатної постаті, а тепер, либонь, він захвилювався і прийняв їх усіх до себе.
Нє Сінхай, директор Зіркового коледжу, заперечно похитав головою.
– Цей старий не здається такою людиною! Ті шестеро студентів, вони ж усі генії, хіба ні?
– Звідки взялося стільки геніїв одночасно? У нашому коледжі навчається десять найкрасивіших жінок, тож усі талановиті студенти вступили до нас. Я перевірив. Ті шестеро абітурієнтів, схоже, зовсім ще зелені. Їх обманом змусили піти до старого в учні.
– Обманом? – здивувався Нє Сінхай.
– Так! Студент, який перевіряв їх, наказав їм піти до золотого намету, намету Чень Тяньхе, для третього етапу екзамену, вони так і зробили, а їх зарахували.
Нє Сінхай примружився, промовляючи:
– Судячи з того, що я знаю про Чень Тяньхе, він не схожий на людину, яка не перебірлива в їжі, навіть будучи голодною. Знайди час, щоб вивчити минуле тих шести студентів.
...
У коледжі Тяньхе
– Директоре, ви прийняли одразу шістьох студентів. Чи не забагато? – запитав заступник з викладання та дисциплін Джу Хе.
Чень Тяньхе тримав чашку чаю та ліниво промовив:
– Забагато? Ні! Лише шість. Хіба для коледжу буває забагато талантів?
– Пане директоре, хіба ви не завжди ставили якість вище за кількість? – запитав Джу Хе з потемнілим обличчям.
– Так! Я й зараз дотримуюся цієї позиції, – відповів він.
Джу Хе насупився і запитав:
– То усі шестеро – генії?
– Спочатку я хотів прийняти лише трьох, – зітхнув Чень Тяньхе. – Але насправді це три пари, тож я поміркував і прийняв їх усіх, інші троє теж досить непогані, але вони трохи менш вражаючі, ніж перші троє.
Джу Хе втупився в чоловіка недовірливим поглядом:
– Директоре, три роки тому ви відмовили багатьом абітурієнтам стати вашими студентами, пізніше вони усі вступили до інших коледжів, а тепер ви приймаєте аж шість учнів, неминуче, що інші бажаючі також прийдуть випробувати свої сили, ви ж розумієте...
– Молоді люди повинні пізнавати життя, – Чень Тяньхе примружився. – Якщо вони прийдуть, то в мене з'явиться нагода використати їх для практики для своїх учнів.
– Пане директоре, чи не помруть вони передчасно?
Чоловік кинув на Джу Хе лютий погляд:
– Про що ти думаєш? Вони ж мої учні. Як вони можуть так легко померти?
Гуртожиток коледжу Тяньхе
– Ох, я помираю, – закричав Цянь Є.
Мо Фей з сумнівом глянув на вигляд брата і запитав:
– Так чи інакше, але ж ти теж майстер! Як тебе могли так побити, що ти навіть не зміг дати відсіч?
Закотивши на нього очі, Цянь Є поскаржився:
– Фейфею, що ти знаєш? Цей стариган сильніший за майстра десятого рівня! Ай, боляче! Проклятий дурний дід, такий безсердечний.
Мо Фей спантеличився:
– Навіть могутніший за майстра десятого рівня!
– Так, дуже вражаючий, – абсолютно серйозно погодився Цянь Є.
Він допоміг Лов Ю піднятися і запитав:
– Ти в порядку?
Лов Ю похитав головою:
– Нічого, – так принизливо. Його ще ніколи так не гамселили. Він відчував себе таким безпорадним, таким приниженим!
Цянь Є повернувся до Мо Фея та попрохав:
– Фейфею, дай мені ще два цілющих зілля. Мені потрібно вийти.
– Вже так пізно, – насупився він, та з несхвалення додав: – І ти досі поранений. Що ти хочеш зробити?
– Я повинен зробити дещо грандіозне, – знизав Цянь Є плечима. – Ніяких затримок.
– Дещо грандіозне? Що? – здивувався Мо Фей.
– Нічого. Ти дізнаєшся пізніше, – той легковажно махнув рукою.
Лов Ю глянув на Цянь Є та запитав:
– Тобі потрібна моя допомога?
– Ні, я впораюся сам, – похитав хлопець головою.
У родині Їнь
– Як там успіхи? – запитала Їнь Жвосінь.
– Люди, яких послала сім'я Ці, зникли, – доповіла покоївка з опущеною головою.
Обличчя дівчини перекосилося:
– Зникли? Як це? Люди, послані сім'єю Ці, були майстрами дев'ятого рівня.
– Так, але вони просто зникли, – кивнула та.
Змусивши себе зробити глибокий вдих, Їнь Жвосінь не могла не відчути занепокоєння.
Покоївка подивилася на обличчя своєї пані та обережно промовила:
– Пані, на вулицях несподівано пройшла чутка.
– Яка? – вона глянула на неї.
– Ходять чутки, що... – у покоївки був знервований голос.
Їнь Жвосінь пильно вдивилася в вираз обличчя дівчини навпроти, і її серце відчуло ще більшу тривогу:
– Просто скажи вже!
Покоївка опустилася на коліна, затремтівши усім тілом:
– Ходять чутки, що ви оголилися, щоб спокусити пана Цянь Є, але в той момент Цянь Є відвернувся від вас з огидою... Він не виявив до вас інтересу, тому що вашому тілі бракує округлості. Тож ви підставили його... у спробі зґвалтування...
Зненацька Їнь Жвосінь відчула запаморочення, і різко виплюнула повний рот крові.
Покоївка подивилася на дівчину, поспішаючи заспокоїти її:
– Пані, не гнівайтеся, вони верзуть повні нісенітниці.
Їнь Жвосінь раптово розплющила очі, сповнені ненависті:
– Він повернувся. Це точно він! Точно він!
У двері постукали.
– Що таке? – спитала Їнь, підвищивши голос.
– Пані, час вирушати до коледжу, – відповів слуга за дверима.
– Я знаю, – ледь чутно пробурмотіла вона.
Коли Їнь Жвосінь увійшла до Зіркового коледжу, то відразу помітила, як чимало людей показують на неї пальцем та пліткують за спиною.
– Їнь Жвосінь? Це ж вона! Не схоже, що вона настільки пласка!
– А знаєте що! Усередині вона вся набита ватою.
– Мені сказали, що Цянь Є також натрапив на її плаский секрет грудей, тому, коли вона намагалася спокусити його, він не повівся. Саме тому ця жінка загнала пана Цянь Є в глухий кут.
– Не може бути. Хіба не казали, що Цянь Є намагався отруїти її?
– Їнь Жвосінь – наречена пана Цянь Є. Навіщо йому було потрібно на таке йти? Щобільше, Цянь Є тоді був лише на другому рівні, а Їнь Жвосінь рік тому досягла шостого рівня. Невже не очевидно?
– Отже, Цянь Є несправедливо звинуватили.
– Безсумнівно.
– Не дарма Цянь Є раптом спробував зґвалтувати власну наречену. Отже, його спокусили.
– У цієї жінки диявольське серце, і того, хто одружиться з нею, спіткає нещастя.
...