Лукерія
Як тільки ми з Маттео скупали цуценя ми завернули його в рушник. Я і Маттео були повністю мокрими, але я була задоволена тим, що цуценя зараз не на вулиці а тут, в теплі і затишку. Я швиденько посушила його феном, і він одразу вмостився на ліжку, а тоді просто ліг спати. Я відійшла від цуценя мені потрібно було переодягнутись.
Маттео після цього одразу пішов у душ я ж пішла до гардеробної. Я зняла з себе мокру футболку та мокрі шорти цим самим залишаючись в одній нижній білизні. Чомусь саме сьогодні мені захотілось одягнути футболку Маттео, вона велика і зручна. Я повертаюся і одразу врізаюсь в широкі груди, а саме в Маттео.
-Ой. - перше що вимовила я.
-Ой. - повторив він за мною. Його очі з жадністю роздивлялись мене. Я не соромилась, це ж нормально?
-Я хотіла одягнути твою футболку, але я передумала...
-Чому?
-Не знаю. - я проковтнула ком в горлі, в животі зав'язався тугий вузол.
Його руки торкнулись моїх ключиць і моє тіло вкрилось мурахами.
-Ти боїшся мене?
-Дурне запитання Маттео.
-Чому?
-Бо це не можливо. Ти ніколи не зробиш мені боляче. - він посміхнувся, і знову почав розглядати мене, було ніяково але я не хотіла соромитися цього.
Його рука підняла до моєї шиї, він легенько погладжував її, я майже не дихала.
-Маттео... Що ти робиш? - його рука спустилася нижче, пальці обводили контур мого бюстгальтера.
-Я не хочу щоб ти цього соромилась. - мій пульс бив сто один удар за секунду а можливо і більше.
-Я змерзла. - ні це було не так, мені було ніяково стояти ось так перед ним, я почувалася дуже вразливою. А можливо у мене і справді жар?
-Тут тепло Лука. - він звів брови в одну лінію тоді його рука торкнулась мого чола.-Ти гориш!
-Що?
-В тебе температура. Як ти тільки встигла? - я не помітила як опинилась в руках Маттео. -Добре, ось так. - він накрив мене ковдрою. -Тільки не лягай спати, зараз тобі цього робити не можна. - я не хотіла спати, але в кімнаті ставало дуже жарко, дихати було важко.
За кілька хвилин Маттео повернувся з чашкою чаю з лимоном, та стакан води з пігулкою.
-Спочатку чай. - він переживав, це було видно навіть через його хмуре обличчя.
-Скоро різдво, свята. Я повинна була поїхати до мами.
-Ти не зможеш поїхати зараз.
-Я мушу, квитків скоро вже не буде.
-Лука ти хвора, і невже ти думала що я тебе відпущу саму. Поки ти не будеш в нормі ти нікуди не поїдеш. - він злився, але ще більше злилась я. Я хотіла до матері, я обіцяла що це наше різдво, навіть хотіла взяти квитки раніше.
-Але Маттео!
-Різдво через два тижні, і якщо до цього часу ти будеш здорова я сам тебе відвезу.
-Ти не розумієш, я хотіла більше побути з нею.
-Не будь примхливою принцесо. Яким я буду чоловіком якщо відпущу тебе хворою?
-Чоловіком?
-Ну не жінкою ж. - він дражнив мене?
-Я не розмовлятиму з тобою. - я допила чай, а горнятко поставила на тумбочку, він вручив мені пігулку і я одразу запила її водою. -Добраніч! - я повернулась від нього до цуценяти яке мирно спало.
-Лука я хочу щоб ти була здорова. Я кожен день живу в страху що з тобою може щось статись, твої проблеми з твоїм здоров'ям зводять мене з розуму. Зрозумій мене будь ласка.
-Вибач. - пробурмотіла я. -Ти лягаєш? - не обертаючись спитала я і через кілька хвилин після мого запитання, я відчула як матрац прогиняється від ваги Маттео. Його рука обійняла мою талію ззаду, я не витримала і повернулась до нього, він поцілував мене в чоло, я пригорнулася до нього ближче. Мені було краще, не було відчуття жари чи холоду, було просто тепло і комфортно.
Я прокинулась я від неприємного відчуття, а саме відчуття ніби мене зараз вирве. Я одразу вирвалась з обіймів Маттео і швидко побігла до ванної. Мені погано, тіло тремтить, голова гудить, я задихаюсь.
-Принцесо? - я швидко все змила і закрила кришку унітазу сівши зверху. -Прокляття, тобі гірше? - він за секунду опинився біля мене, присідаючи навпочіпки, адже тіло Маттео було великим, він був самим Зевсом, настільки красивим і настільки великим.
-Усе добре...де мій інгалятор? - я відчуваю приступ паніки, недостачі повітря.
-Зачекай мила, я зараз принесу. - через кілька секунд він повернувся з балончиком.
-Дякую. - Маттео спостерігав за мною.
-Їдьмо в лікарню... - як тільки я хотіла заперечити він: - Без всяких «але», Лука. - я прикусила нижню губу.
Я пішла за ним, він не дозволив мені щось робити, тож одяг обирав він. Це був теплий спортивний костюм.
-Дякую...
-Я сам одягну тебе.
-Що? - мені почулося?
-Лука якби ти не була такою впертою, я б відвіз тебе ще вчора в лікарню . Тож дай мені тебе одягнути. - іншого вибору як погодитись я не мала. Я скинула з себе його футболку, яку я не пом'ятала коли одягнула, і сіла на край ліжка, Маттео присів біля моїх ніг, його руки торкнулись моїх щиколоток, він одягав на мене штани. Чомусь мені здавалось це особливим, він дбає про мене.
Я встала і він повністю натягнув їх на мене. -Твоє тіло тремтить. Ти змерзла?
-Ні. - моє тіло так реагувало на нього.
-На кілька секунд підніми руки вверх. - я так і зробила, він одразу натягнув на мене светр.
Як тільки я була одягнена він поцілував мене у кінчик мого носа.
-Ходімо. - він взяв мене за руку і повів за собою ми зупинились біля вхідних дверей, він взяв мене під пахви і посадив на комод, сам присів навпочівки, він взув на мої ноги недавно куплені черевики. Як тільки він закінчив він акуратно спустив мене з комода.
-Дякую. - я тримала його за руку дуже міцно, адже здавалось що якщо я його відпущу то я просто зараз можу знепритомніти.
Про цуценя звісно я не забула, Маттео попросив доморобітницю подбати про нього доки нас не буде.
В машині ми мовчали, але його рука лежала на моєму бедрі що було приємно. Його дотики ніби приємні вібрації що посиляються в моєму тілі. Я нервово покусую нижню губу, і здається що це сидіння стає незручним, моє коліно починає тремтіти.
-Не роби цього. - я переводжу хмурий погляд на нього.
-Чого не робити? - запитую і сама починаю думати, що не так.
-Ти спокушаєш мене, для твого відома я не залізний тож можу втратити контроль. - я підняла брови від подиву. Я його спокушаю? Як?
- Я ж нічого не роблю, навіть нічого не кажу. -його рука плавно піднімалася вище, моє дихання сповільнилося а серцебиття навпаки стало швидшим.
-Твоє тіло, твоя реакція, твої очі, твої думки. Ти. Усе це спокушає мене. Ти спокушаєш мене і з кожним днем я втрачаю ще більше свого контролю. І я боюсь що можу зробити тобі боляче. - я перехопила його руку, і сплела наші пальці.
Була тиша, але це була приємна тиша і вона була цілу дорогу.
Лікар оглянув мене і сказав що нічого серйозного це проста застуда. Кілька днів лікуватись і все пройде.
Декілька днів по тому
Почались різдвяні канікули. З Маттео ми вже давно купили ялинку, тільки він сказав щоб я дочекалася його. Тож доки я сиділа дома я приготувала печиво у формі чоловічків.
З вітальні пролунав дзвінок, цим самим відволікаючи мене від приготування нової порції. Я витерла руки в рушник і одразу побігла за телефоном.
Дзвонила мама. Я одразу приймаю виклик.
-Мама...
-Лука привіт. - мамин голос був радісний.
-Привіт мамо. Ти як? Усе добре?
-Звісно добре. Ти ж скоро приїдеш так? - я зовсім забула їй сказати.
-Мамо я не зможу приїхати.
-Що? Чому?
-Я хворіла, а квиток купити не могла, я хотіла після купити та квитків уже не було.
-Ти хворіла? Лука і ти мені нічого не сказала? І... Маттео не сказав! Ти здуріла, чому мені не сказала? А якби щось серйозне? Я б не пережила!
-Мамо заспокойся, усе ж добре, я не хотіла казати бо не хотіла щоб ти дарма хвилювалась.
-Але тепер я не тільки хвилююсь я ще й зла на тебе!
-Ну пробач мені.
-І що мені робити? Твій брат повинен завтра прилетіти з Риму сюди, він дуже за тобою скучив.
-То він сам винен, не потрібно було так далеко летіти.
-Ой сонце, мені треба йти, я подзвоню пізніше, цілую, бувай.
-Я теж цілую. - схоже кудись спішить.
Як тільки я поклала телефон, то двері відчинились, і - це був Маттео. Я ж біжу його зустрічати. Він помічає мене і розводить руки в сторони запрошуючи мене в обійми. Я ж так і роблю.
-Ти говорив що будеш пізно. - я відчула як він поцілував мене в маківку.
-А ти когось чекала? - запитує він я посміхаюсь.
-Звісно. - відповідаю.
-І кого?
-Коханця. - я трохи відстороняюсь, щоб заглянути йому в очі, а вони вже темні як ніч, а на його шиї пульсувала вена.
-Принцесо я знаю що ти жартуєш, але такий жарт не смішний. - ричить він. Я беру його обличчя в руки і притягує до себе, наші кінчики носа торкаються одне одного, а губи в міліметрах.
-Ти думаєш це жарт? - серйозно запитую у нього, хоча сміх так і хочеться вирватись.
-А як інакше. - його руки торкаються моєї талії. - Ти ж розумієш що я зроблю з ним. - моє дихання стає швидшим.
-Що ти зробиш? - кидаю виклик.
-А цього ти не знатимеш. - його руки ковзають то нижче талії то вище. -Але він точно запам'ятає що ти лише - моя. - жар огорнув моє тіло.
-Твоя? - з видихом вимовила я.
-Моя!
-Я не річ.
-Так, але ти просто моя. - я більше не могла чекати, а просто піднялась на носочки і поцілувала його, мої руки інстинктивно опинилися навколо його шиї.
Я хотіла віддати йому все від себе, та схоже йому це не вистачало. Язик Маттео вривається в мій рот, голова крутиться серцебиття зашкалює, я не можу свідомо мислити. Він підіймає мене, і його рука опиняється на моїй шиї, а інша стискає талію, мої долоні зариваються у його коротке волосся, на що він ричить, я думала що зробила щось не так тому повертаю руку на його шию.-Ні, поверни! - хрипло говорить він мені в губи. Тоді прикушує мою нижню губу. І його губи знову впиваються в мої. Ми цілуємось так швидко, що повітря не вистачає. Мурахи біжать по моєму тілу табуном, так добре. Я не можу розумно думати. Я відчуваю кожен рух його губ на моїх що приносить мені задоволення. Це так солодко, та на бракує повітря тож він трохи відстороняється.
-Маттео. - задихаючись промовляю я.
-Ммм.?
-Там...я спекла печиво. - кажу йому, мої щоки палають вогнем від пристрасті.
-Мені більше подобаєшся ти. - він несе мене на кухню, і ставить на барний стільчик, я спостерігаю за ним коли він бере печиво і відкушує шматочок. -Дуже смачно. - я посміхаюсь, тоді сама беру шматок і також куштую.
-Так смачно.
-Але де чого не вистачає. - я хмурюсь, а тоді він цілує мене знову. -Ось тепер все ідеально.
-Ти налякав мене, я думала вже щось не так. - він розсуває мої бедра в сторони щоб встати між ними.
-Все що приготуєш ти, все ідеально, ніколи не сумнівайся в цьому.
-Не буду. - моя рука торкається його грудей і трохи відштовхую його, щоб встати зі стільця. -Я чекала цілий день на тебе, щоб нарешті прикрасити ялинку.
-Чекай, я маю для тебе сюрприз.
-Для мене? Правда? Який?
-Тобі потрібно завтра зібрати валізу, бо ти поїдеш до матері, я сам тебе відвезу.
-Правда? - я просто обіймаю його, це єдине чим я можу йому віддячити. - Дякую Маттео. - сльози радості течуть по щоках.
-Ти не повинна за це дякувати. - він акуратно витер мої сльози. -Отже ялинка.
-Ну нарешті. - прошепотіла я.
Ялинка вже стояла у вітальні тільки без прикрас, усі вони стояли поруч у ящиках. Цього року я захотіла білу ялинку, тож усі іграшки і в тому числі гірлянди будуть білими.
Автор :
Довгоочікувана глава 🎉
Ну що ж я надіюсь тільки на коментарі💬 та зірочки.⭐ Як автор кажу :коментарі дуже надихають тому чим більше тим краще 🛐
Скажу одразу навіть не пишіть по типу :«коли прода?», «чекаю продовження» і так далі, такі коментарі трохи ображають, адже я вже не раз говорила що продовження виходить коли напишу, тут немає точної дати. Мені просто хотілось б почитати ваші враження, ваші коментарі що до рішень героїв і так далі 💋