Через 1 тиждень
— Ми будемо за 10 хвилин, шеф, – сказав Ніколай з водійського крісла.
— Хм...
— А якщо це пастка?
— Я не думаю. Не після того, як я катував їхнього головного і ми вбили половину їхніх людей за кілька хвилин. Вони дуже налякані, – пробурмотів я, дивлячись у вікно.
Я ненавидів бути далеко від Айли. Але коли мені зателефонували з Black Club і сказали, що вони знають, де Альберто, у мене не було вибору.
Два тижні, і він знову переховувався. Він був довбаним боягузом. Він покинув штат того ж дня, коли ми знайшли Айлу.
Похитавши головою з відразою, я боровся з бажанням щось зламати. Він був загрозою, від якої я мав позбутися якомога швидше. Поки він був живий, Айла були в небезпеці. Як і малюк.
Я подивився на свій телефон, міркуючи, чи телефонувати Медді чи Віктору. Це вперше, коли я був далеко від Айли, від коли ми її врятували.
Айла залишалася без змін. Невелике поліпшення або взагалі ніяких.
Вона більше не торкалася піаніно. Як би я не наполягав.
Вона все ще не промовила ні слова. Здається, що минули роки, відколи я чув її голос.
Якби я не годував її, вона б не їла. І ми швидко зрозуміли, що вона буде їсти, лише якщо я її годуватиму. Одного разу Медді спробувала, але Айла відмовилася з'їсти хоча б шматочок.
Я поглянув на годинник. Двадцять хвилин, як я покинув маєток. Айла спала, коли я залишив її, і сподівався, що вона спатиме, доки я не повернуся додому.
Ще п'ять хвилин. Я заходив, отримав довбану інформацію, виходив, після чого повертався до Айли.
П'ять чортових хвилин.
Мій телефон почав вібрувати, вирвавши мене з роздумів. Глянувши на екран, я побачив, що телефонує Віктор. Я миттєво відповів на дзвінок.
— Що таке? Що трапилося?
— Алессіо, – почав він, але не встиг закінчити.
Я почув крик на задньому плані:
— Ніі!
Мене охопила паніка, я сів прямо, мої руки тремтіли.
— Що відбувається? – кинув я важким від страху голосом. Я помітив як Ніколай дивиться на мене в дзеркало заднього виду зі стурбованим обличчям.
Було чути ще крики, які перейшли у голосні ридання.
Айла!
— Алессіо, це Айла, – швидко сказав Віктор. – Вона прокинулася і не знайшла тебе поруч. Дідько! Вона повністю глузд втратила. Я не знаю, що робити, – його голос звучав дивно. Моє серце стиснулося. Він плакав?
— Я намагався її заспокоїти, але щойно я підходжу до неї, вона починає кричати. Навіть Медді та Лєна не можуть її заспокоїти. Вона нікого до себе не підпускає, і ми боїмося, щоб вона не нашкодила собі, – продовжував Віктор.
Щось гримнуло на задньому плані, і я сидів нажаханий, слухаючи, як Айла кричить і плаче.
— Алессіо, вона хоче до тебе. Вона більше нікого не підпустить. Ми намагалися. Ми, в біса, намагалися, але як тільки ти пішов, вона прокинулася. Медді була з нею, і Айла повністю збожеволіла, коли не побачила тебе.
— Вікторе, зроби щось, будь ласка! – я чув як Медді плакала. – Вона зробить собі боляче.
Почув, як Віктор вилаявся, і серце болісно защеміло. Я заплющив очі, коли мене пронизала хвиля болю.
— Ти можеш підійти достатньо близько, щоб дати їй телефон? – вимагав я. – Переконайтеся, що вона не зашкодить собі.
Я знову почув цей крик. Він був сповнений такого болю, що я часто кліпав очима, щоб не заплакати.
Що я зробив?
Я ніколи не повинен був залишати її.
Я відкрив очі й побачив, як Ніколай киває мені. Без слів він уже змінював маршрут і робив поворот.
До біса Black Club і Альберто. Моя Айла потребувала мене зараз.
Я почув ридання в телефоні, і моє серце дужче защеміло.
— Ангеле, – лагідно сказав я.
Вона лише плакала.
— Вибач, Ангеле. Мені так шкода. Я повертаюся додому, добре? Я швидко буду там. Я не залишав тебе. Я б ніколи не покинув тебе. Мені просто потрібно було про дещо подбати, а тепер я повертаюся до тебе, додому, – прошепотів я, сподіваючись, що мій голос поверне її.
— Ти така сильна, ти знайєш це? Найсильніша людина, яку я знаю, і я так захоплююся тобою. Не плач, мій милий Ангеле. Я повертаюся додому і більлше ніколи не покину тебе. Я нікуди не зникну.
Мій голос урвався на словах, і я заплющив очі, а Айла продовжувала тихо плакати. Її крики розбивали мені серце. Це агонія, чути як вона страждає.
— Шшш.. все гаразд. Все буде добре. Коли я повернуся, я відведу тебе до струмка. Ми проведемо там деякий час. Тільки я і ти, гаразд? Як ти вважаєш? Чи хотіла б ти цього? – сказав я, мої пальці міцніше стиснули телефон.
— Ти зіграєш для мене сьогодні ввечері? – тихо запитав я. – Можливо хочеш потанцювати? Згадай, як ми танцювали раніше, а ти посміхалася і сміялася. Ти була такою гарною, мій Ангеле. Ти захопила мій подих того дня, – я міцніше тримав телефон, відчайдушно прагнучи донести до неї свої почуття.
— Я їду додому. Ще кілька хвилин, і я знову буду у твоїх обіймах, – я продовжував говорити, навіть коли знав, що відповіді не буде.
Її ридання поступово перейшло в гикавку. Коли машина нарешті запинилася перед будинком, я видихнув.
— Я вдома, Ангеле, – мовив я перед тим, як покласти слухавку.
Я відчинив двері і швидко вийшов. Пробігаючи сходами, я був майже біля дверей, коли гострий біль пронизав мою поранену ногу.
Я шкутильгав у будинок. Зверху сходів я почув схлипування. Вони йшли з моєї кімнати, тому попрямував туди. Я штовхнув двері.
Мої коліна ледь не підкосилися від видовища переді мною. Кімната була повністю розгромлена. Лєна та Медді обіймали одна одну біля дверей і плакали. Фенікс ходив по кімнаті, а Віктор стояв посередині, обличчя до кутка біля ліжка.
Мої руки стиснулися в кулаки, і я повільно рушив уперед.
Айла лежала на підлозі, біля тумбочки. Вона сиділа біля стіни, підтягнувши коліна до грудей, гойдаючись вперед і назад, плачучи. Вона згорнулася, ніби ховаючись від усього і всіх.
Моє серце защеміло від цього видовища. Вона виглядала такою розбитою, такою тендітною.
Я повернувся до Віктора. Він дивився з болем. Похитавши головою, вийшов з кімнати.
Мій погляд повернувся до Айли. Її обличчя було сховане за руками. Я підійшов ближче і став навколішки перед нею.
— Анегеле, – прошепотів я.
Її голова різко підвелася, і вона подавила схлипування. Її очі були червоними й наповнені сльозами. Її щоки почервоніли й вологі. Вона подивилася на мене з таким розчуленням, що я не міг це сприйняти.
Так багато болю. Печаль. Гнів. Зрада. Біль.
У той момент я зрозумів, що вона відчувала, надто сильно, надто швидко.
Айла голосно скрикнула, і миттєво опинилася в моїх руках. Ми опустилися на підлогу, а вона залізла мені на коліна. Сховавши обличчя в моїх грудях, вона глибше зарилася в мене, ніби хотіла сховатися в мені.
Я обійняв її руками і розгойдував уперед-назад.
— Тсс... все гаразд, Ангеле. Я зараз тут і не покину тебе.
Поцілувавши її голову й обличчя, я міцніше обійняв її.
— Я зрозумів тебе, Ангеле.
Вона обхопила мене, дуже міцно. Її пальці впилися мені в бік, коли вона плакала в моїх грудях. Вона ніколи не вимовляла жодного слова. Я не спонукав її до цього.
Я тримав її і знав, що їй цього достатньо. Поки вона буде в мене на руках, мені теж достатньо.
Двері зачинилися, коли всі вийшли. Ми залишилися на підлозі, а Айла продовжувала плакати. Я розмовляв з нею, як і раніше.
Я відніс її на ліжко. Ми лягли під ковдру, тримаючись один за одного.
Зрештою її сльози припинилися, і коли запанувала тиша, я теж перестав говорити. Я трохи відсторонився і побачив, що її очі закриті. Я змахнув її сльози і ніжно поглядив щоки.
Ми залишалися так деякий час, і нарешті Айла повільно розплющила очі. Я спробував усміхнутися, але мені це було важко. Моє серце було в агонії. Було так боляче, що майже неможливо дихати.
Коли Айла дивилася на мене, я різко вдихнув.
Емоції, які я бачив раніше, тепер зникли.
— Ангел, – прошепотів я. – Дай мені тебе побачити... плач, злися. Бий мене. Але я не можу більше дивитися в ці порожні очі.
Вона продовжувала дивитися мовчки, після чого заплющила очі.
І все. Я зітхнув і чекав, коли її дихання вирівняється.
Я повільно відійшов і піднявся з ліжка. Моя нога продовжувала боліти, м'язи болісно стискалися, коли я шкутильгав.
Знявши піджак і штани, я оглянув рану. Це не була кровотеча, але було боляче, наче з моєї шкіри здирали шви.
Я знімав сорочку, коли завмер.
— Ти... поранений.
Мої очі розширилися, рот розкрився.
Той голос. Цей прекрасний голос.
Слова були такими тихими, голос – трохи скрипучий. Але я це почув.
У мене раптом пересохло в горлі, а серце застукало так голосно, що я міг чути його. У грудях стиснуло. Обернувшись, я зіткнувся зі своїм Ангелом.
Вона дивилася на мою ногу своїми неживими зеленими очима. Але вона, до дідька, говорила. До мене.
Я підніс кулак до рота, стримуючи емоції, перш ніж відкашлятися.
— Я... добре, – відповів я, роблячи крок уперед.
Ще хвилину її погляд був прикутий до моєї рани, перш ніж вона поглянула на мене.
Ми дивилися один на одного. Синь і зелень.
Більше вона не проронила жодного слова.
Згодом вона закрила очі й глибше зарилася під покривало.
Цього разу я посміхнувся.
Я обіцяв повернути Айлі її крила.
І я б продовжуватиму боротися, доки мій Ангел знову не зможе літати