Мафіозі та його Ангел 3

Розділ 4

Це було вже наступного дня. Лєна прийшла з їжею, але я не їв.

Я залишався поруч з Айлою, притискав її до себе, пестив і сподівався, що вона скоро прокинеться.

Мої люди приходили і йшли. Віктор намагався змусити мене прийняти душ, але я відмовився. Лена сказала, що подбає про Айлу, доки я відпочиватиму, але я відштовхнув усіх.

Я говорив, доки в горлі повністю не пересохло, і воно не почало боліти. Я думав, що, можливо, вона почує мій голос і прокинеться.

Можливо... можливо... стільки «можливо», і я все ще сподівався.

Навіть коли все здавалося таким безнадійним, я все ще сподівався.

Навіть коли здавалося, ніби мене ламають і повільно розрізають зсередини, я все ще сподівався.

Бо поки я тримав Айлу на руках, я міг сподіватися.

Я був колись її рятівником. Я знову став би ним.

У грудях палало, і я розчаровано потер рукою в області серця. Почуття, емоції, серце — це була така слабкість.

Я сухо захихотів і притулив голову до узголів'я. Тепер було занадто пізно. Не було шляху назад.

Тепер я зрозумів, що Лев та Ісаак мали на увазі.

Я бездумно потер руку Айли. Дивлячись на її сплячу форму, я бачив, як вона повільно ворушиться. Її чоло зморщилося, а губи здригнулися.

Я сів уперед, моє серце шалено билося. У мене почали тремтіти руки, а на лобі виступив піт.

— Ангеле, – прошепотів я, коли вона прокинулась від довгого сну.

Вона розплющила очі. Спочатку вона була сонною, а потім, зрештою, повністю прокинулась.

Ми дивилися одне на одного. І як уперше, коли наші погляди зустрілись, моє серце защеміло, а шлунок стиснуло вузлами.

Я міг би перевернутися від радості й закричати на все горло.

Але я тільки посміхнувся.

Я нахилився вперед і поцілував її в лоб.

— Моя Айло. Мій прекрасний ангеле.

Я вкрив її обличчя поцілунками.

Коли Айла не поворухнулася, мої брови напружено насупилися, і я відсахнувся.

Моя посмішка швидко зникла.

Прийшло нарешті розуміння, що вона досі не відповіла мені.

— Айло? – сказав я, торкаючись її щоки й проводячи пальцем по її висохлих губах.

У її зелених очах не було впізнання.

Мені раптом стало погано.

Вона все ще не вимовила ані слова. Ні, вона просто дивилася.

Я знав, що вона не бачить мене.

Вона просто дивилася в пустоту, нічого не кажучи. Я навіть не був упевнений, чи вона розуміє, що це таке відбувається.

Я витратив кілька хвилин, намагаючись її повернути. Але це було марно.

— Айло, – прошепотів я. – Це я. Алессіо.

Нічого.

І це був момент, коли моє серце розбилося.

Вона лише тупо дивилася на мене. Її обличчя було абсолютно позбавлене емоцій, а в очах не вистачало світла, яке завжди було там. Вони були порожні.

Я помилявся.

Нарешті Айла була в мене на руках; вона була в безпеці. Вона була зі мною, але її

тут

не було.

Мій ангел пішов.

На її місці була порожня оболонка.