Друзі, я рада сповістити, що тепер у проєкту є бета - чудова @yulibalaeva, зголосилася долучитись до роботи! Поступово, попередні глави буде виправлено також))
Ця глава така величезна, що я мушу розбити її навпіл
______________________
Мен Квіншан не наважився заперечити, тож йому залишалося лише показувати дорогу Сун Юаню, що штовхав візок.
Але його серце обливалося слізьми, йому хотілося кричати "Тікайте, пані Сюй!".
Проте двоє у павільйоні не почули відчайдушного крику, який подумки посилав їм євнух. Почувши рипіння крісла, вони підвели голови та зі спокійним обличчям чекали, доки їхня процесія підійде ближче.
Хуо Уцзю зміряв їх крижаним поглядом.
Він вже склав певне враження про чоловіка в червоному. Той був схожим на жінку та поводився легковажно. За першої їхньої зустрічі він навіть торкнувся обличчя Хуо Уцзю.
А от інший...
Його погляд був трохи відстороненим.
Це він тоді намагався владнати їхню незручну зустріч з чоловіком у червоному? Вщипнув того за руку. Цей чоловік невідступно був поруч принца та навіть викликав лікаря.
...То принцу Цзінь такі чоловіки подобаються?
Хуо Уцзю зверхньо відвернувся. У погляді чоловіка світилась гідність, і йому це не подобалось.
У військовому таборі найбільше його дратували вчені, які лише марнували час та намагалися усе вирішити домовленостями. Від їхньої балаканини голова починала пухнути. Але, принца Цзінь годі назвати хорошою людиною, тож і смак у нього поганий. Нічого дивного, що принцу подобаються такі люди.
Хуо Уцзю знову скинув крижаним поглядом на чоловіків. Він навіть не помітив, що зі спересердя, приміряв вподобання принца і на себе, як на чоловіка, у якого "принц був закоханий роками".
Знову відвівши погляд, Хуо Уцзю зберіг байдужий вигляд. Він не збирався вітати цих чоловіків.
Проте Гу Чангюн сам з усмішкою озвався до нього:
"Ми вже давненько не зустрічали нашу пані Хуо, правда?" - його лисячі очі кинули м'який погляд на Хуо Уцзю, обгорнувши його мов шовком від маківки до п'ят: "Феншуй маєтку принца імператорської крові Цзінь здатний живити людей силами. Погляньте лише на пані Хуо. Її вигляд знано покращився".
Сюй Ду байдуже глянув на нього.
Він знав, що перш ніж родина Гу занепала, батько Чангюна також мав кількох наложниць. Малюк Гу Чангюн не забув побаченого та почутого, тож добре розбирався у справах внутрішнього двору. І відколи увійшов до маєтку принца, особливо полюбляв розігрувати мегеру перед гостями.
Зазвичай Хуо Уцзю був не балакучим. Певне, просто проігнорує цю витівку.
Дійсно, Хуо Уцзю і слова не сказав. Натомість, Мен Квіншан, що стояв обабіч, вклонився та промовив з усмішкою: "Звісно! Відколи пані Хуо прибула до маєтку, все йде як найкраще. Спасибі за Вашу турботу, пані Гу!".
Доки говорив, Мен Квіншан потайки штурхнув ліктем Сун Юаня та продовжив, так само усміхнено: "Я не знав, що пані гратимуть тут у шахи. Цей слуга незгадливий та потурбував вас... Сун Юань, поквапся та попрощайся з обома пані".
Сун Юань одразу слухняно вклонився до них.
Але перш ніж він встиг попрощатися, Гу Чангюн перебив його, також усміхаючись:
"Для чого такий поспіх?" - запитав він: "Мен Квіншан, чи я тобі здаюся тигром-людожером?".
Сюй Ду знову зиркнув на Чангюна.
Він багато разів нагадував Гу Чангюну не створювати зайвих клопотів, але пам'ятав, що у ранні роки Чангюна було багато буремних злетів та падінь. Тож аби захиститися, він розвинув у собі цю легковажну вдачу чоловіка, що не боїться смерті та дражнитиме усіх і кожного. Не так то просто тепер позбутися звички.
Мен Квіншан лише вибачливо посміхався, тож, помітивши це, Сюй Ду вирішив загладити слова Чангюна: "Не має потреби квапитися, хіба що ви мате важливіші справи. Чи пані Хуо вміє грати у шахи? Ми з Чонгюном щойно зайшли у безвихідь, тож якщо пані Хуо знає правила, чому б Вам не допомогти нам переламати хід гри?".
Хуо Уцзю зверхньо поглянув на нього.
Він люто ненавидів гру у шахи.
Батько Хуо Уцзю грав просто жахливо, а от військовий радник батька славився своєю здібністю до шахів на всю країну. Янгуань розташовано на краю світу, батько не хотів витрачати корисні ресурси на навчання Хуо Уцзю. Тож натомість змусив його вивчитися гри у шахи у свого радника, цього усміхненого тигра.
Хуо Уцзю не вистачало посидючості, щоб грати у ці нудні чорно-білі фігурки, і він щоразу здіймав бучу. Батько так розсердився, що забрав його улюбленого коня, пообіцявши повернути лише якщо Хуо Уцзю вивчиться грати у шахи.
Але те, що він знав як грати, геть не означало, що Хуо Уцзю подобалась гра.
Тож він холодно зиркнув на Сюй Ду, що стояв навпроти.
Він марнував життя на писанину та нудну чорно-білу дошку. Поєднував у собі дві речі, що справді дратували Хуо Уцзю.
За його плечима Сун Юань безпорадно озирався, не знаючи кого йому слухати — Сюй Ду чи Мен Квіншана. Проте Хуо Уцзю підніс руку і зробив йому знак залишатися на місці.
Сун Юань одразу зробив як наказано. Хуо Уцзю взявся за обід дерев'яних коліс і самостійно підвів візок до стола з шахівницею.
Сюй Ду поглянув на нього.
Хуо Уцзю байдужне вивчав партію. Він обвів поглядом шахівницю і без вагань підхопив чорну фігурку та переставив її.
Сюй Ду був заскочений.
Але Хуо Уцзю не дав йому нагоди прокоментувати. Поставивши фігуру, він знову поклав руку на обід колеса і натиснув на нього. Крісло розвернулося і повернуло назад.
"Рушаймо далі" - скомандував він.
Сун Юань миттю підійшов та покотив візок далі. А Мен Квіншан похапцем вклонився двом чоловікам і рушив слідом.
Гу Чангюн простежив за ними, доки маленька процесія не щезла з виду. А тоді із подивом звернувся до Сюй Ду: "Подумати тільки! Він таки справжній генерал. Навіть тут, замкнений у внутрішньому подвір'ї, залишається диким і свавільним".
Проте Сюй Ду промовчав у відповідь.
Гу Чангюн і не чекав на це: коли він повернувся та поглянув на Сюй Ду, той зосереджено розглядав шахівницю.
Гу Чангюн розсміявся і піддражнив його, він простежив за його поглядом і теж поглянув на шахи: "Що такого цікавого на цій дошці? Це просто..."
Зненацька він замовк на пів слові.
На шахівниці білі фігурки Сюй Ду затисли його чорні у безпорадне становище. Проте, після ходу Хуо Уцзю, чорні атакували мов загнаний звір і вгризлися в горло білих.
Ситуація на шахівниці докорінно змінилась. Тепер перевага була у чорних, які наступали.
Помовчавши мить, Гу Чангюн всміхнувся:
"А він досить вправний у шахах, еге ж?"
Сюй Ду мовчки похитав головою.
Щойно, коли Хуо Уцзю поставив свою фігурку, він підвів очі та поглянув на Сюй Ду.
Його холодні чорні очі скидалися на ці чорні фігурки, тверді та безжальні у своєму наступі. Погляд такий холодний, що здавалося ти падаєш у крижане озеро.
Спина Сую Ду вкрилася сирітками. Здавалося, Хуо Уцзю задумав знищити не лише білі фігурки. *
*Я припускаю, що вони грали у го, китайські шахи, де всі фігурки-камінці однакові за формою. Це б усе пояснило, але поки залишу як є, бо тут не уточнюється.
За мить він теж усміхнувся і знову похитав головою.
"Про що ти задумався?" - запитав Гу Чангюн.
Сюй Ду помовчав.
"Нічого..." - відповів він: "Просто не знаю.... коли я встиг образити генерала Хуо?".
По обіді задощило.
Очі Цзянь Сучжоу злипалися. Він ледве відбув засідання при дворі й мусив поквапитись до Міністерства Обрядів.
Хоча Джи Ю поблажливо до нього ставився, проте він не міг дозволити Цзянь Сучжоу зовсім нічого не робити. Проте помітивши яким виснаженим виглядав принц, він, зваживши що ще досить рання година, попросив його вирушити за місто та принести матеріали для наступної зустрічі.
Всміхнувшись, Джи Ю сказав принцу, що після того, як усе перевірить, він не мусить знову повертатися до Міністерства Обрядів — досить буде відправити когось доставити матеріали сюди.
Цзянь Сучжоу здогадався, що Джи Ю зумисно доручив йому просте завдання, та ще й дозволив повернутися додому раніше.
Він був щиро зворушений доброю вдачею Джи Ю та його турботою. А ще тішився, що того дня не пошкодував часу потеревенити з ним.
Але, коли він залишив Міністерство Обрядів, дощ припустив ще дужче.
Щойно він проминув північну браму, як йому повідомили, що візок з усіма матеріалами застряг у багнюці у 10 лі від міста і не може зрушити з місця.**
**1 лі — 500 метрів. Тобто за 5 км від міста.
Це додало усім клопоту.
За містом лило ще дужче, ніж у самому місті. Крім того, дорога була ґрунтова. Після перенесення столиці до міста Лін, імператор переймався лише чи вистачить грошей на будівництво палацу. Мостити дороги він і не думав.
Тож, матеріали, які мали доставити пополудні, привезли до міської брами лише коли вже споночіло.
Цзянь Сучжоу прочекав під брамою на дощі та вітрі цілий день. А коли візок нарешті прибув, він мав подбати, щоб його підлеглі усе перелічили належним чином та розчистили багнюку на в'їзді.
Додому він повернувся вже опівночі.
Доки чекав, Цзянь Сучжоу мусив подбати про таку-сяку вечерю. Він був такий стомлений, що не міг очі розліпити. І тепер, щойно скупавшись, впав на ліжко та одразу заснув.
Мен Квіншан, який допомагав йому влягтися, кинув поглядом вбік.
Пані Хуо сиділа у своєму кріслі біля ліжка під вікном. І тихо гортала книжку, яку тримала у руках.
Мен Квіншан подумав, що Хуо Уцзю зазвичай не засиджувався так допізна. Втім, може він зовсім і не чекав на принца, а просто ця книга виявилась надто цікавою?
Мен Квіншан не наважився нічого питати і тихо вийшов з кімнати.
Двері зачинились.
Хуо Уцзю перегорнув ще одну сторінку у своїй книзі.
У цій книзі бідний вчений переліз мур до подвір'я першого міністра та мав таємне романтичне побачення з дочкою його першої дружини, побачення у місячному сяйві. Дівчина сором'язливо простягнула йому шовкову хустинку, яку вишила власноруч, але натомість школяр взяв її руку у свою...
Хуо Уцзю глянув у книгу порожнім поглядом.
Він переглянув половину сторінок і так і не зауважив, що саме читає.
За трохи часу, він підвів голову та поглянув на ліжко.
Цзянь Сучжоу міцно спав.
Хуо Уцзю перегорнув ще одну сторінку.
Відколи вчора йому довелося вечеряти на самоті, він відчував незбагненне роздратування. Настільки сильне, що не міг прочитати й слова.
Спершу Хуо Уцзю вирішив, що все ще через його ноги.
Хоча рани поступово загоювались, але він досі не відчував ніг. І лише кілька днів тому, коли вечоріло, він раптово щось відчув.
Він відчув пронизливий біль від розірваних жил.
Цей біль дуже різнився від гострого болю від порізів. Він був не таким сильним, але здавалося, що у кістці прокручують тупого ножа. Проте, кілька днів Хуо Уцзю вдавалося його ігнорувати.
Аж доки сьогодні не задощило.
В повітрі висіла вогкість. І здавалося, його поранення реагують на негоду. У жилах пульсувало, і пекучим болем прострілювало аж до спинного мозку. Біль був таким сильним і все наростав без упину. Наче невидима рука тягнула з нього кістки та м'язи.
І Хуо Уцзю залишалося лише мовчки терпіти.
Проте було ще дещо дивне. Він тихо сидів у своєму кутку, безтямно дивлячись у книгу. Втім, щоразу, коли за дверима чулися кроки, він починав прислуховуватися до звуку.
Він не міг би сказати на що чекає., але щоразу коли кроки затихали, роздратування у його серці зростало.
Час від часу він чув, як Мен Квіншан посилав когось довідатися, коли повернеться Цзянь Сучжоу. Служники кілька разів прибігали назад лише щоб повідомити, що принц досі зайнятий справами.
Хуо Уцзю, сам того не помічаючи, насупився.
Потім кроки щезли, аж доки дощ за вікном не затих. Настала друга нічна варта.
Тоді почулися кроки, тихі й неквапливі. Щойно Хуо Уцзю почув їх, він вже знав, що Цзянь Сучжоу повернувся додому.
Він знову опустив погляд у книгу та прогорнув сторінку.
Отже, сьогодні він не залишиться у своєї наложниці?
Хуо Уцзю глузливо пхикнув. Усе роздратування, що накопичилось у його грудях, зненацька щезло.
А кутики його вуст самовільно вигнулися до посмішки.
Втім, сьогодні Цзянь Сучжоу не намагався зав'язати розмову. Він освіжився та перевбрався і заснув майже миттєво.
І лише тепер, коли поруч не було сторонніх, Хуо Уцзю підвів погляд і почав його розглядати.
Який слабак. Вчора він провів ніч з цим худорлявим писакою і був такий виснажений, що аж хилитався. І, однак, сьогодні знову рушив на службу.
Та він справді жити не хоче.
Такі кволі люди повинні знати своє місце і жити під чиїмось надійним крилом. Він мав би рости у тепличних умовах, де його берегли б від дощу та сонця. І звісно він не повинен страждати, йому не можна вплутуватися у всі ці інтриги та провокувати химерні почуття в інших.
На цю думку серце Хуо Уцзю затріпотіло, здавалося він от-от збагне щось важливе. Його серце трохи нило.
Задумавшись, він відвів погляд, наче змагаючись сам із собою. Натомість він знову взявся за книгу.
"Жанг Ченг піймав тендітну ручку у своїй руці і йому здавалося, що вона така м'яка, наче зовсім немає кісток. Його серце і душа надірвалися. Він бачив зарум'янені щічки панни і її боязкий погляд. Кажуть, що..."
...Що за дурнувату книжку підсунув йому Мен Квіншан?
З потемнілим обличчям, Хуо Уцзю жбурнув книгу геть.
Почувся м'який звук падіння і принц уві сні скинувся.
Хуо Уцзю почув це і повернувся поглянути. Він зауважив, що чоловік на ліжку щільно завитий у ковдри. Здається, звук налякав його, хоча він так і не прокинувся. Повернувшись, він знову міцно заснув.
...Це здалося Хуо Уцзю незвичним. Він ніколи не бачив, щоб принц так замотувався під час сну.
Хуо Уцзю насупився. Він чув важке дихання принца і здавалося, що йому важче вдихнути ніж зазвичай.
Невже він захворів?
Йому не було ніякого діла до цього чоловіка і врешті просто ліньки, щоб щось втнути. Тож варто, певно, покликати Мен Квіншана.
Але власні руки не слухали його вказівок. Вони мали скерувати крісло до дверей, а натомість, з якоїсь причини, привезли його просто до ліжка, на якому лежав Цзянь Сучжоу.
Принц так закублився, що з-під ковдр виднілося лише волосся на потилиці. Воно розсипалося по подушці.
Вагаючись, Хуо Уцзю простягнув руку та торкнувся плеча Цзянь Сучжоу через ковдру.
Цей чоловік такий худий, навіть плечі вузькі. Навіть через товсту ковдру він міг легко обхопити його рукою.
Хуо Уцзю не довелося прикладати багато зусиль, щоб розвернути Цзянь Сучжоу.
...Обличчя принца було неприродно блідим, його тіло бив дрож. Навіть дихав він рвано.
Очі міцно заплющені, а губи побіліли. Принц намагався звести подих і його вії тремтіли від напруги.
Хуо Уцзю завмер, несподівано уздрівши його у такому вразливому стані. А тоді, побоюючись завдати Цзянь Сучжоу болю, він хутко відсмикнув руку, наче його блискавкою пробило.
Натомість він незграбно торкнувся його чола.
...Це ж так перевіряють чи нема лихоманки?
Але шкіра під його рукою не пашіла жаром, вона була холодна. Мабуть, він замерз і ніяк не міг відігрітися.
Хуо Уцзю збирався прибрати руку і покликати Мен Квіншана.
Але у цю мить, холодна долоня виборсалася з-під ковдри та вчепилась у нього.
Ця долоня була крижана на дотик, м'яка і геть безвольна, але чомусь змусила Хуо Уцзю завмерти.
"Не йди" - тремтячим голосом попросив принц. Хоча Цзянь Сучжоу на ліжку під товстими ковдрами, здавалося що він провалився у крижану печеру і з тремтінням чіплявся за рятівну соломинку.
Хуо Уцзю збагнув, що він говорить уві сні:
"Не кажи мамі нічого. Я трохи подрімаю і все буде добре" - сказав Цзянь Сучжоу.
Хуо Уцзю нічого не знав про його "маму", але виразно чув страх і збентеження у голосі Цзянь Сучжоу, такому тихому, що ледве можна було розчути.
Здавалося, він боїться створити зайвий клопіт.
Хуо Уцзю завмер. Сам не знаючи чому, він стиснув руку Цзянь Сучжоу.
На цій руці фаланги пальців такі виразні та тонкі. Він легко стиснув і тримав цю тендітну руку у своїй долоні.
У нестямі, Цзянь Сучжоу здалося, що він нарешті знайшов джерело тепла. Він вдоволено зітхнув і потягнув руку Хуо Уцзю на себе.
Наступної миті, холодна і делікатна вилиця притислася до руки Хуо Уцзю, помережаній випнутими жилами.
Щойно ліг, Цзянь Сучжоу знепритомнів і провалився у марення.
Йому здавалося, що він залип у в'язкому марудному сні. Час і навколишній світ тут були спотворені.
Однієї миті він повернувся у дитинство. Його штовхали та дражнили зведені брати, все це відбувалося у маєтку їхнього батька. Цзянь Сучжоу навіть не знав, ким були їхні матері. Почуваючись скривдженим, він рушив на пошуки своєї мами. Коли раптом помітив її крізь двері — вона сиділа на самоті у своїй кімнаті та мовчки плакала. Вмивалась слізьми так гірко, наче втратила душу. І Цзянь Сучжоу посоромився жалітися на свої кривди.
Іншої миті він бачив перед собою усміхнене обличчя осоружного імператора. А поруч стояла група придворних, яких досі він бачив лише на портретах. Усі вони пильнували за кожним його рухом, у їхніх поглядах — уся гама емоцій. Це лякало його та змушувало нервувати. Цзянь Сучжоу не наважувався сказати жодного необміркованого слова.
Аж ось перед ним Хуо Уцзю. Він тримав ножа, з якого скрапувала кров. І очі такі крижані, як тоді, коли Цзянь Сучжоу зняв з нього шлюбне покривало. Хуо Уцзю мав такий вигляд, наче збирався цієї ж миті стяти йому голову та вивісити гнити на міському мурі.
Цзянь Сучжоу хотів утекти, але його ноги наче приросли до місця. Він дивився як наближається Хуо Уцзю, як простягає до нього свою закривавлену руку...
Цзянь Сучжоу просто заплющив очі та чекав смерті. Проте він не був готовий до того, що Хуо Уцзю геть не збирався його убивати.
...Натомість він простягнув руку та торкнувся до обличчя Цзянь Сучжоу.
Цзянь Сучжоу вирішив, що генерал просто розмірковує, з якого боку перетяти йому горло. Так дивно він торкався до нього.
Але Хуо Уцзю просто торкався і ця рука все обіймала його обличчя.