Маттео
Чую якийсь рух на кухні. Заходжу і бачу Луку, вона в коротеньких піжамних шортиках та топі. Музика лунає з її телефону, а вона танцює під неї в такт.
Я розцібаю два ґудзика на сорочці - адже сатє надто спекотно, дихати просто не можливо, а в штанах стає до болі тісно.
Зупинись Маттео - підказує мій мозок, але не можу, я стискаю щелепу і проходжу на кухню.
-Доброго ранку Маттео. - вітається вона.
-Доброго ранку принцесо. - я прочищаю горло від такої напруги.
-Ем...сідай я приготувала сніданок. - вона знову червоніє, і - це блять робить ще гірше.
-Дякую, не варто було. - не варто було одягати ці короткі шортики.
-Мені нудно, я не хочу сидіти дома. - говорить вона. -Я не знаю Нью Йорка, друзів тут у мене нема. - сумно розповідає вона, блять і як я повинен сказати їй що "сьогодні вона залишиться одна"?
-Лука я обіцяю що ми разом з'їздимо туди куди захочеш, але, - Як же мені не хотілось її засмучувати. -Але сьогодні я повинен бути в одному з клубів тож декілька годин ти повинна побути одна. - вона хмуриться, а потім її очі загоряються вогниками.
Ця дівчина щось задумала і чомусь мені здається, що мені це не сподобається.
-А можна мені з тобою? - радісно викрикує вона, але тепер хмурюсь я.
-Це місце не для тебе принцесо. - відповідаю з напругою.
-Ну будь ласка, я тихенько буду сидіти, не заважатиму. Обіцяю. - вона дивиться на мене щенячими очима, і блять я не можу.
-Добре, але ні на крок не відходиш від мене. - серйозно кажу їй.
Звісно я не повезу її до клубу.
-Ура! - кричить від радості стрибаючи.
-Лука!
-Так - так. Не буду.
-І переодягнись в щось тепліше - це вже не Лос-Анджелес. - вона киває тоді стрімголов біжить до своєї кімнати щоб переодягнутись.
За кілька хвилин вона виходить у чорному спортивному костюмі з двома косичками за голові.
-Я готова. - я очі не можу відвести від неї.
Вона виглядає навіть у цьому неперевершено.
-Ти дуже красива принцесо, боюсь я можу вирвати усім очі хто гляне на тебе. - кажу беручи її за руку на що вона знову червоніє і - це справді робить її ще красивішою.
Я лише повинен стримуватись.
Не можна!
Не можна завдавати їй ще більше болю.
Вона йде позаду мене, ми стоїмо в ліфті я досі її тримаю, ми виходимо на вулицю тоді я відчиняю дверцята машини вона посміхається тоді сідає, я ж сідаю на водійське.
-Навчиш мене? - не розуміючи повертаю голову до неї.
-Що саме? - тоді знову на дорогу.
-Кермувати звісно.
-Я можу купити тобі велосипед. - кажу їй вона ображається і надуває губки як мала дитина.
-Я серйозно. - ображено говорить і повертає голову до вікна.
-Не ображайся принцесо. - у відповідь я почув лише фирк.
Ця дівчина така вперта, але вона запросто зможе тепер поставити мене на коліна.
Я зупиняю машину біля однієї з будівль де знаходиться мій офіс.
-Це не схоже на клуб. - говорить вона повертаючись до мене.
-Ти права, я б ніколи не взяв тебе з собою в клуб принцесо - те місце не для тебе.
-Тоді що це?
-Ти почекаєш мене тут, в моєму кабінеті. - вона хмуриться.
-Але я хотіла туди! - вона нахмурила брови і склала руки на груди.
-Лука, те місце не для тебе! - злюсь я на неї.
-Чому ні?
-Ходімо. - проігнорувавши її я взяв її за руку тоді повів за собою.
-Добрий день містере Бейкер, - посміхається жінка, а потім бачить позаду мене Лукерію. - А це хто?
-Його дружина! - відповідає вона, я випускаю смішок.
-У вас є дружина?
-Так у нього є дружина, проблеми? - Лука сердита на мене, але її ревнощі - це найкращий витвір мистецтва.
-Отже, очей з неї не спускати і скажи охоронцям на виході щоб не випускали її звідси якщо прогавите, загубите я... - не хотілось казати це при ній але та відразу кивнула.
-Я не мала дитина!
-Ні саме дитина, тобі сімнадцять Лука, і я знаю на що ти можеш піти, тож так ти дитина. - вона вирвала руку з моєї хватки і пішла до ліфту.
-Дев'ятий поверх. - крикнув я.
Вона образилась, хоча цього я не хотів.
-Містере Бейкер хто ця дівчина? - я повертаюся до дівчини на рецепшені.
-Не важливо хто, робіть усе що вона захоче, і очей блять не спускайте, я скоро повернусь.
Через кілька хвилин я приїхав до місця призначення. Бачу уже декілька людей.
-Маттео. - Бертольдо ображений чоловік у віці якому я відмовив у співпраці.
-Чого тобі треба, якщо віддати борг то просто міг віддати його моїм людям. - кажу я, тоді відкриваю пачку цигарок, одну простягую між губами. - Або просто скинути гроші на мій рахунок.
-А так що до боргу, я можу дати набагато більше, співпраця зі мною. - розуму у ньому як було мало так стало ще менше.
-Я не буду постачати твою гнилу наркоту, я не буду ризикувати своїми людьми заради тебе. - я випускаю дим на що цей починає кашляти.
-Маттео мені потрібно лише декілька людей і після того я віддам тобі у двічі більше. - я підходжу до нього.
-У мене є гроші, а ось у тебе їх не має як ти збираєшся віддати мені у двічі більше? - я розумію що ніякої наркоти там нема, буде тільки підстава, а потім війна.
Усе це повернеться проти мене.
-Кхм...я справді поверну мені просто потрібно перевезти через румунський кордон і після цього я усе поверну. - отже війна з румунами.
Я швидко витягаю з пояса свій пістолет і приставляю до його голови.
-Ти блять справді думаєш що я такий тупий? - він випучив на мене свої очі повні страху.
-Ні ти не так зрозумів. - я повертаю обличчя до фургона у якому явно не наркота.
Йому потрібні мої люди для того щоб підставити мене, а в фургоні бомба і переконати що це не моє - буде просто смішно.
-Тоді скажи своїм вибляткам нехай відкриють фургон. - він бляха боявся як останній покидьок.
-Маттео ти сам знаєш що там. - о його тіло тремтіло від страху.
-Справді? Скажи нехай вони його відкриють. - я сильніше притискаю зброю до його голови піт тече по його скроні.
-М-маттео. - я усміхаюсь.
-Підставити мене блять хотів? - його троє людей направляють на мене зброю.
-Ні. - кричить він.
-Хочеш жити, нехай вони відчинять фургон. - я втрачав терпіння, хотілось пустити йому кулю в лоба і поїхати геть звідси.
-Відчиняйте фургон. - кричить він, та люди його не слухають.
Бояться - отже я правий.
-А тепер правда. У тому фургоні аж ніяк не наркота - а бісова бомба яку нібито я надіслав румунам, створивши війну між кланами. Правда? - він мовчить я стріляю йому в ногу трохи вище коліна.
-Ні-і! - кричить він, тоді я так само роблю з його іншою ногою. -Правда! -він падає на коліна перед моїми ногами пускаючи сльози.
-А тепер забирай свою хуйню і вали нахуй з моєї території! - я ховаю свій пістолет за поясом, тоді сідаю в машину.
Я повинен заспокоїтися. Але я блять до біса розлючений. Хочу побачити її, таку вперту та ображену.
Ця тяга стає сильнішою, і я навіть не опираюсь їй. Мені подобається це.
Дивитись у її глибокі сині очі, подобається дивитись на її надуті губки коли вона сердеться, торкатись її м'якого волосся, її ніжної та шовкової шкіри, вдихати її запах, чути як вона сміється, вдихати її запах.
Вона завжди пахне чимось різним: фруктами, солодощами, лісом. Сьогодні це було щось щось на кшталт меду і через це можна було втратити контроль.
Я не знаю що мені робити коли вона піде до університету. Там до біса багато ублюдків, які можуть торкнутись її, або гірше - образити.
Ні! Тепер я вирішив остаточно
Я зроблю її своєю! Вона буде - моя. Усе в ній буде належить тільки єдиному мені!
Я паркую машину, тоді швидким кроком направляюсь до свого кабінету.
-М-місиере Бейкер, зачекайте. Вона не у вашому кабінеті. - я зупиняюсь.
-Блять я сказав за нею наглядати! - вона опустила очі.
-Вона у нашому кафе для працівників, обідає. - я направляюсь у те кафе, і бачу що сидить вона, не сама. Якийсь покидьок сидить поруч і щось розказує їй на що вона сміється. Я стискаю руки в кулаки, щелепу до скрипту зубів.
Спокійно, не дай собі втратити контроль перед нею , не дай їй побачити тебе монстром.
Вона підіймає голову і бачить мене. Одразу усміхається мені, я бачу як той покидьок встає одразу прощається з нею.
Тікає.
-Привіт Маттео. - але мій погляд досі на тому хто тікає. -Ти чому такий злий? Щось сталось? -вона торкається моєї руки тоді я вже звертаю увагу на неї.
-Це хто? - вона повертається, але того ублюдка уже не було тут.
-Хто?
-З ким ти говорила, Лука?
-Ти не знаєш хто працює у твоїй компанії? - якби вона знала що у мене це не головний бізнес і я не можу пам'ятати кожного особливо такого уйобка! Щоб вона зробила? - Тім. - блять!
Покидьок не заслуговує того щоб вона називала його ім'я.
-Я не запам'ятовую ублюдків. - я навіть не помітив як грубо це сказав, вона опустила очі.
-Щось сталось? Чому ти такий злий, я образила тебе? - хочеться відрізати собі язика за те що змушую її так думати.
-Ні звісно, принцесо. - я беру її обличчя в свої руки вона дивиться на мене своїм невинним поглядом.
-Тоді що сталось?
-Це лише робота, усе гаразд, цим не переймайся. - вона киває.
-Я хочу додому.
-Звісно.
Я веду машину і бачу що Лука бориться зі сном. Як тільки її очі заплющуються вона ж одразу їх широко розплющує.
Вона заходить в свою кімнату я ж одразу за нею. Вона витягає таблетки тоді іде на кухню за водою.
-Лука тобі погано? - я перелякано підходжу до неї надто близько.
-Трохи голова крутиться, і... - вона не договорює як падає мені прямо а руки.
- Лука. Лука прокинься. - мовляю я, але вона не прокидається не гаючи часу я швидко направляюсь до лікарні.
Вона лежить на задньому сидінні, і я переживаю що з нею може статись щось серйозне.
Я швидко та акуратно піднімаю її та несу одразу до свого лікаря.
-Вона раптом знепритомніла. - я чекаю доки лікарі оглядали її. Він провірив її пульс , серцебиття дихання.
-Вона п'є снодійні? - я нахмурився.
-Ні, а якби й пила навіщо їй... - я згадав того хлопця з яким вона сиділа у кафе, і він дуже підозріло та швидко втік. - Ублюдок! -він блять хотів приспати її, а потім... Тому цей ублюдок швидко втік коли побачив мене.
-З нею все гаразд, вона прокинеться через години дві - три але ми щоб переконатись що все гаразд будемо стежити за нею.
-Я довіряю вам, не відходьте ні на крок від неї, а мені треба дещо владнати.
-Звісно містере Бейкер.
Я виходжу з палати, злий наче чорт набираю номер Ріка.
Рік - один з відданих мені людей - він може знайти будь кого навіть якщо той вже давно у пеклі.
-Бейкер, я думав ти вже забув про мене. - веселий голос друга лунає з телефону.
-Не зараз Рік, мені потрібно щоб ти де кого знайшов для мене.
-Кажи. - тепер серйозно промовляє він.
-У нашій компаніє є працівник на ім'я Тім.
-Тім? Яке огидне ім'я. - сміється він.
-Рік!
-Говори друже.
-Знайди його і приведи на низ в кімнату 4-4. - він мовчить.
-Він шпигун?
-Просто знайди його.
-Добре я знайду його, як тільки зроблю я повідомлю. - я кладу слухавку, тоді набираю ще один номер.
-Маттео приємно тебе знову чути. - Клара давня подруга, вона флорист тож замовити квіти я можу тільки у неї.
-Мені потрібно великий букет рожевих піонів.
-На стільки саме?
-Я не знаю, великий букет рожевих квітів. - я почув сміх .
-Гаразд Маттео, буде зроблено через годину, куди відправити? - я кажу їй адресу тоді вимикаю телефон.
Я знову йду до палати де лежить вона. Лікар сказав що вона прокинеться через кілька годин, але що більше я бачу її у такому стані то більше у мене зриває дах, я хочу власноруч задушити цього мерзотника, хочу щоб він благав мене про смерть. Йому вже ніхто не допоможе.
Не знаю як так сталось але я заснув поруч, тепер почув стогін.
-Голова... - я розплющую очі і бачу що вона оглядає кімнату. -Я що знову у лікарні? - вона хмуриться. - Ну це вже як традиція. Що зі мною сталось? - тепер запитує у мене.
-Уже все гаразд, та тобі потрібно навчитись не розмовляти з незнайомцями, а тим паче приймати щось від них. - вона встає з ліжка.
-То що сталось?
-Той покидьок підсипав тобі снодійне Лука, - строго кажу.
-Мені? Я... вибач. - вона опускає погляд на свої ноги на яких одягнені її тапочки - овечки. - Ти їх одягнув? - її обличчя прикрашає усмішка.
Коли вона лежала тут я попросив щоб Аліса привезла ці тапочки. Аліса - це моя доморобітниця яка приходить один раз в тиждень.
-Так я. - мій телефон завібрував. Пройшло повідомлення.
Рік - сьогодні 14:53:
Він на місці.
-Принцесо ти повинна побути тут до вечора, у мене є ще одна невідкладна справа.
-Яка ще справа?
-Не переймайся, я вже замовив тобі твою улюблену піцу і ось там - показую пальцем на комод. -Стоїть iPad ти можеш включити собі якийсь фільм чи що ти там дивишся.
-Що за справа. - вона склала руки. -Говори.
-Лука я повернусь до вечора щоб забрати тебе. Не сумуй. - я встав тоді перш ніж піти я підійшов поцілував її в чоло.
Мої руки зжались в кулаки, цей мрець пошкудує за це.
Автор
Сподіваюсь лише на ваші коментарі та зірочки💋