Лукерія 11 років.
Я бігла прямою стежкою по великому садочку. Моя мама збирала яблука у кошик, а потім несла їх додому - щоб зробити смачний джем або ж сік. Я любила коли мама це робила інколи я могла їй у цьому допомагати - це було дуже цікаво, але зараз я бігла щоб повідомити мамі що брат прийшов з роботи. Він був трохи злий, але ніколи не міг кричати на мене.
У моєму полі зору я вже побачила маму, яка саме йшла мені на зустріч.
-Мамо брат прийшов! - репитую я на весь сад.
Цей садок був гарним, його посадила сама мамуся, інколи я любила просто так з гуляти з мамою по саду, а інколи ходити в парк. Ми багато з мамою подорожували по - містам: Польщі, Туреччини, Америки та Словаччини.
Колись ми жили в Америці так як моя мама - наполовину американка наполовину італійка (хоча жодного разу Італію я не відвідувала), але мій батько українець тому коли мені виповнилось два роки ми переїхали до батька в Україну а саме у Львів, адже мама на цьому дуже наполягала.
Мама навчила мене англійської та української а ще трохи італійської. Батько останній місяць часто пропадав на роботі і це було складно адже я його майже не бачила.
Я взяла інший трішки менший кошик в руки щоб допомогти їй.
-Дуже добре, ходімо. - мама взяла мене за руку і ми разом попрямували до нашого будинку.
* * *
Ми зайшли на кухню, вона була не великою, але дуже затишною.
-Привіт мамо. - на кухню зайшов Ілля - мій брат.
-Привіт синку. - мама поставила кошик на стіл я зробила те саме. - Отже всі ви тут, я маю дещо вам сказати. - сказала мама потім сіла на стілець. -Ти пам'ятаєш Маттео, ну сусіда нашого з Америки? - запитує мама у мого брата.
-Звісно я його пам'ятаю, ми досі спілкуємось, —мама підняла брови в знак подиву. — Так недавно він навіть відвідував столицю. - відповідає брат, а мама плеснула в долоні.
-Оо, це чудово. Навіть дуже добре. Отже... ми з вашим батьком розлучаємось. - вона склала руки в замочок, я бачила як вони тремтіли. -А моя подруга Аделазія та її чоловік Габріель тобто батьки Маттео хочуть щоб ми повернулись до Лос - Анджелоса, а тобто вони нас запрошують. - я не розуміла про кого йде мова, хто такі ці люди хоча мама інколи розповідала про них, але брат був здивований, і трохи пригніченим.
-Я люблю цих людей, але мамо чому ми повертаємося.? Яка причина розлучення? - заговорив брат та тепер мама повернулась до мене.
-Моя рідна доню, Лука. - мама посадила мене собі на коліна. -Послухай моя синьоока красуне. Ти вже доросла дівчинка, але є дещо що ти маєш знати. Твій батько дуже сильно тебе любить, і твого брата. - вона подивилась на брата а потім знову на мене. -Твій батько тепер має іншу жінку він полюбив її, інколи таке трапляється розумієш, але він любить вас бо ви... його діти. - тато зрадив мамі? Тато взяв собі іншу дружину? Але як він міг. Він же любив мою мамусю. Так він не часто бував у дома, але він любив маму.
-Мамо але якщо він любить нас тоді чому він взяв собі іншу дружину? - поцікавилась я.
-Бо тато і мама вже не люблять одне одного розумієш інколи таке буває але це не означає що мама його ненавидить. - я встала на ноги тоді повернулась до брата, який все ще стояв і нічого не говорив так само і мама нічого не сказала.
Брат взяв мене за руку і ми пішли збирати свої речі. Поклавши все що мені дороге я акуратно поставила свою невелику валізу до двох інших (маминої та брата). Побачивши маму яка сиділа за столиком і щось писала в зошит, я підійшла до неї.
-Мам, а я ще побачу тата? - запитую я.
-Звісно що так. Він буде дзвонити. - мама посміхнулась але я бачила в її очах сльози. Мені було дуже прикро. -Біжи за своєю валізою, і братові повідом що зараз будемо їхати, а як він знову сидітиме скажи що літак чекати його не буде. - я кивнула і побігла по брата.
-Ілля! Мама сказала "щоб ми йшли, але якщо ти не підеш літак не чекатиме на тебе!" - повторила я мамині слова і він підвівся, тоді взяв дві валізи, одну мою одну свою.
Не знаю скільки пройшло часу, але спочатку ми були в таксі, потім в аеропорті, а потім в літаку і тепер в Америці місто як мама казала - Лос Анджелос. Потім ми ще довго їхали я дивилась у вікно на краєвиди міста, воно було прекрасним. Цілу дорогу я спостерігала за життям цього міста доки не потемніло і місто стало ще прекраснішим.
Через деякий час міста видно не було, а було схоже щось на район, маленькі відтінки світла пробивалися крізь високі ворота і ми зупинились. Було темно тому я не зрозуміла де ми адже там було хоч якесь світло а тут зовсім нічого. Я почула звук, тоді перед нами відкрились ворота.
І тепер я побачила великий будинок. Тобто він був не високий, а був великим.
Я побачила басейн і він світився, а від того що світло падало на воду можна побачити що на будинку ксасувалися сонячні зайчики. Сам будинок яскраво світився з середини, тобто все світло з середини також вибило на вулицю.
Закінчивши невеличкий огляд я побачила що з будинку вийшли п'ятеро осіб, була гарна жінка - у неї красиве пряме волосся , багато гарних прикрас, і красива сукня синього кольору, а чоловік був високим у гарному костюмі, потім я побачила ще одного чоловіка (старшого), він одягнений у форму темно-сірого кольору з білими рукавичками і зачісаним волоссям, інша жінка також була у формі, тільки її волосся було гарно заплетане у гульку. Схожі костюми я бачила у фільмах.
—Камеліє. - радісно скрикнула жінка, обійнявши мою маму. -Нарешті ми чекали на вас. - у неї дещо відрізнялася англійська, точніше був акцент. Вона глянула на мого брата а тоді обійняла і його. - Боже ти став таким красенем. Впевнена багато дівчат бігають за тобою. - вона поцілувала його в щоку, а тоді ця пані повернулась до мене, доки чоловік вітався з моєю мамою та братом, а інші двоє людей виймали багаж з таксі. - О Боже. - викринула пані. - Це вона? Яка красуня. - вона обійняла мене. - Ти напевно мене не пам'ятаєш, я Аделазія. - вона простягнула мені свою руку.
-Ем...добрий вечір. - я у відповідь простягнула свою руку. —Я Лукерія, можна просто Лука. - все що сказала я.
Тоді я побачила хлопця також високого навіть трохи вищого за мого брата.
-Добрий вечір. - привітався хлопець з моєю мамою. -Ілля радий бачити знову. - жінка нахмурились.
-Ви в останнє бачилися вісім років тому, що за холод? - вона дивилась на сина крихтою гніву.
-Тиждень тому сонце, хлопчик уже не маленький він має право їздити куди захоче, навіть до нього. - Адезалія відкрила рота.
-Габріеле що ти таке кажеш. Йому сімнадцять, і він мій син! - чоловік тільки обійняв свою дружину.
-Не ображайся сонце, але він і мій син, я самого б не відпустив його, тому з ним було декілька наших людей. - хлопець повернувся до батьків.
-Тоді ти б його не пустив! - пані відійшла від чоловіка. Схоже вона образилась. Хлопець повернувся до мене доки решта заходили в будинок. Вони кинули мене?
-Я пам'ятаю тебе. - всі мене пам'ятають. Чому я нікого не загадую? - Я Маттео. - у хлопця були золотисто карі очі як і у його батька. -А ти Лукерія, так? - Маттео посміхнувся від чого у нього з'явились ямочки.
-Ну мама і брат називають мене Лука, так трохи по - хлопчачому але мені подобається, і ти також можеш. - я відчула на своєму обличчі жар.
-Приємно познайомитись Лука... знову. - в перше таке було але я посміхнулась хлопцеві, в перше окрім свого брата та батька.
-Взаємно. - щоки горіли так що здавалось зараз згорю. - А куди моя мама пішла? - Маттео повернув голову до будинку. -Ходімо я відведу тебе у кімнату, вони згодом також прийдуть. - він простягнув руку і я вхопилась за неї.
В середні будинок був у сіро - білих тонах. Було багато картин, багато вазонів, і я відчула що це ніби сад лише без смачних яблук.
Ми пройшли повз кімнату в якій було розміщено красивий білий диван з подушками кольору - гіркого шоколаду, великий стіл, величезний комод на якому стояла ваза з величезним букетом квітів. Вікна були красивими доставали до землі з гарно завернутими шторами. А на тих шторах були маленькі метелики. Навпроти дивану був великий телевізор. Ніби кінотеатр, усе таке гарне та прекрасне і я навіть відчула що це зроблено з любов'ю.
—Подобається?
—Що?
—Ти дуже довго дивилась на квіти, тому і запитав. - я засоромилась і опустила голову.
—Так. Подобаються. - відповіла я.
—Гаразд, я запам'ятав. - я засміялася.
—Ти хочеш подарувати мені квіти? - щиро поцікавилася дивлячись вже хлопцю в очі.
—Якщо ти захочеш. - відповів він, і знову повів за собою.
Ми йшли коридором і він був доволі широким, можна побачити багато фото.
—Це ти? - звернула увагу на одну з рамок.
—Так. - відповів хлопець.
—Ти дуже гарний на фото. - він посміхнувся.
—А тепер уже ні?
— О ні, я... Ні я не так хотіла, я не хотіла тебе образити. - виправдовувалась я.
—Усе гаразд я зрозумів. - ми дійшли до величезної кімнати у якої було троє дверей.
Це було коло, а в самому центрі висіла гарна люстра, а на підлозі було гарне дерево посаджене у горщик, а гірлянди прикрашали його. Одні двері були сірі, інші темно - сірі а треті чорні.
—Отже твоя кімната тут. - двері були найсвітлішими. - Моя мама все робила сама, сподіваюсь ти не ображаєшся. Чорні двері мої, інші твого брата, твоя мама має власну кімнату з іншої сторони будинку вона зараз прийде, якщо щось потрібно просто зайди в мою кімнату. - хлопець відчинив двері для мене. Ніхто так не робив раніше для мене.
—Дякую.
—Прошу, розташовуйся. - сказав він і вийшов з кімнати. Моя кімната була у біло-розових тонах що мені подобалось. Багатьом дівчатам не подобається цей колір, через те що вважають що він є дитячим, але я його любила. Він був спокійним та комфортним.
Ліжко було двоспальним а над ним була поличка на якій стояв вазон. Квітка вже зацвіла вона була гарного блідо - рожевого кольору що гарно вписувалось в інтер'єр. Навпроти був телевізор, ліжко розташоване біля вікна, штори були білі заслонені.
Я побачила столик на якому стояв ноутбук, канцелярія та інше.
Біля стола був маленький комод на якому стояла ваза з квітами та пусті фоторамки, а біля неї туалетний столик на якому були різні прибори для обличчя, я бачила таке у фільмах, вони роблять макіяж.
Дещо з цього я прочитала: олійки, крема, маски - все для обличчя та волосся. І велика шафа - купе. Я підійшла та відкрила її а там був ніби прохід у іншу кімнату, посередині було дзеркало з правого боку полички, з лівого вішалки, а навколо дзеркала невеличкі полички.
Було багато одягу та взуття. Але деяке було не мого розміру, я одразу закрила шафу а тоді сіла на ліжко я знову розглядала кімнату доки не помітила ще одні двері вони зливалися зі стінами. Я відчинила їх і - це була ванна кімната. Вона також була булою і нарешті ніхто сюди не заходитиме поки я буду варити зілля із шампуню та засобу для миття посуду. Не кімната а мрія. Я закрила двері а тоді сіла на ліжко і стала чекати маму.
Автор
Ну ось і почалась нова історія, як і обіцяла. За помилки я вибачаюсь але ніякої уваги на них не звертаємо з часом я їх переправлю.
Коли ж вийде глава?
Сама поки не знаю, хочу щоб поки книга по - трохи набирала читачів.
З вас я тільки попрошу ставити зірки, та коментарі які звісно я б хотіла почитати. Дякую. 💗
Мій телеграм - Ірен Мар.