Привіт!) Це автор) Нарешті, я дісталася до своєї "дитинки", щоб викласти цю главу. Не уявляєте, як горіли мої руки та нило серденько, що я не могу порадувати читачів.
Пишу не з метою пожалітися чи попрохати про співчуття, але почалася робота, яка віднімає не лише будні, а й вихідні. А у поганому стані, розбитою та втомленою я нових частин писати не хочу, бо це одразу відображається на тексті.
Я щиро дякую читачам, які пишуть коменти, голосують та продовжують чекати нових частин. Якщо ви втомитеся чекати - я зрозумію, якщо вам простіше прочитати російськомовну версію - ваше право, якщо ви продовжите чекати - ви моє натхнення, щоб вирватися на годинку-дві від нестерпної роботи. Ви на все це маєте право - ви вильні у виборі люди!
Досить вже моїх балачок... Приємного прочитання!
_______________________________
Пані Чон не могла очікувати, що хлопці повернуться в такому розібраному стані: Техьон без чітких емоцій на обличчі, очі запалені після сліз, Чонгук похмурий, тримає сплячу дівчинку на руках.
– Як прогулянка?
– Добре, просто невелика пригода, – нервово посміхнувся Кім і швидко вибачившись, узяв доньку з рук Чонгука і пішов нагору.
– Що сталося?
– Лійон захопилася збором мушлі і звернула не туди – загубилася. Усі ми понервувалися, хоч хьон і показує відносний спокій.
– Ох, я так злякалася.
– Нічого, мамо, Лійон відбулася подряпиною і переляком.
Чонгук поставив кошик, який чомусь було важливо тягати за собою. Він пройшов у кухню і сів біля барної стійки. Рука відчувала тепло долоні омеги, і, хоча всі заспокоїлися, альфу тягло нагору, вкотре переконатися, що все гаразд. Хлопець усвідомив, що весь день керувався якимись підсвідомими інстинктами, яких раніше не помічав у собі: гладити спину дитини, втішати, тримаючи за долоню і рватися туди, де може він не потрібен.
– Ти так прив'язався до них, Чоні.
– Це погано, мамо?
– Ні, хіба погано керуватися інстинктами та почуттями. По відношенню до омеги це навіть добре – подібний зв'язок міцний і щирий. Йди до них.
Чонгук здивовано глянув на матір, а та посміхалася однією зі своїх усмішок, за якою приховані всі знання світу. Він правда поспішав у гостьову, але його ноги спинилися біля самих дверей, які знову, як минулого разу, були відчинені. У кімнаті нікого не було, а ось з ванної чути плескіт води.
– Так? – відповів голос Техьона після стуку.
Чонгук леді відчинив двері і зазирнув у кімнату: омега стоячи на колінах біля ванни купав Лійон, яка ледве тримала очі розплющеними.
– Допомогти?
– Ох, це ти Чонгук. Буду дуже вдячний – я забув взяти рушника, він у рожевій валізі.
Альфа повернувся до кімнати, щоб взяти необхідне і побачив, що маленька рожева валізка була обклеєна саморобними картинками та наклейками з його зображенням.
– Чарівно, у тебе така фанатка росте. Дивись, бо втече до мене, – посміявся Чонгук, повернувшись до омеги.
– Ні, я не кину татка, – сонно промимрила Лійон, грайливо поблискуючи очима.
– Вибачте, містер Чон, ви у френдзоні, – засміявся омега. Чонгук сподівався, що не у всіх він залишиться в тій зоні – не найкраще місце, коли танеш від сміху, що чарівним способом звучить, віддзеркалюючись від стін ванної кімнати.
– Ти вже у нормі?
– Гадаю, вже легше, дякую. Так, квіточко, піднімаємося. Гайда!
Лійон угору витягла ручки, а Техьон досить звично підняв малу ставлячи на дно ванни. Чонгук , пірнувши під рукою біля омеги, загорнув дитину в рушник, та так, що голова стирчить.
– Ох! – розгубився Кім.
Чонгук вкотре за сьогодні, піднімає малечу на руки і несе в спальню. Лійон від задоволення трохи хитає в повітрі ніжками, а також хоч і стомлено, але радісно посміхається.
Техьон з Чонгуком немов за злагодженою роками схемою разом укладають дівчинку, перевдягають у тонку літню піжамку. Омега, поки дитина зайнята розмовою, обробляє тонку подряпину – від тієї, до кінця тижня не залишиться ні сліду.
– Запіваєш мені пісеньку? – тихо просить Лійон.
Чонгук із питанням в очах обертається до Техьона, але той лише м'яко посміхається і знизує плечима, мовляв, «як сам хочеш». Альфа бачить благаючий дитячий погляд, який хоч і просить, але не вимагає, тому він просто не може відмовити. Хлопець спершу ніяково прокашлюється, відчуваючи незрозуміле хвилювання.
– Віднесу аптечку, – тихо каже омега і лишає кімнату. Чонгук дуже вдячний цьому жесту. Співати як зазвичай – просто, але щоб допомогти дитині заспокоїтися і заснути було для нього новим.
Лійон вкладалася як завжди, складаючи долоні під щоку, а Чонгук починає співати. Він м'яко в півтону, так щоб пісня була тільки для двох, співає одну зі своїх останніх ліричних композицій, здається, ту під яку за словами Техьона засинає Лійон. Без інструментів пісня звучить м'якше та ніжніше. Він доспівує куплет і приспів, коли малеча з зусиллям кліпає і перш, ніж заснути тихо каже:
– Дякую, тато!
Серце Чонгука відчутно пропускає удар, а спиною біжать мурашки. Він тремтячою рукою, прибирає з обличчя дівчинки впале пасмо.
– Солодких снів, Лійон!
Озирнувшись Чонгук бачить Техьона: вигляд у того задумливий, він покусує нижню губу.
– Давно повернувся, хьон?
– Твоя мама зробила нам чай і пішла спати. Ходімо.
* * *
Повітря в Пусані здається особливим. Навіть якщо ви не поруч з морем, а десь вдома, у кафе, та де завгодно, свіжий бриз переслідуватиме вас. Слідуватиме за вами по п'ятах своєю свіжістю, спокоєм фарб і буянням вітру. Думки від того розтікаються, як хвилі по прибережному піску, повільний вдих і плавний видих – проблеми відходять на декілька хвилин, очі бачать чіткіше, більше, яскравіше, а в грудях ніби розливається блакитна пусанська хвиля.
– Я сподіваюся ми повернемося до моря, – ніяково застиг Чонгук, спостерігаючи як Техьон з кухлем чаю опускається на першу сходинку. Звідси відкривається вид на зелену галявину заднього двору, невисоке дерево з перекинутою на одній гілці гойдалкою і маленький сад з пишними чагарниками.
– Я теж.
Голос омеги зливається з шелестом вечірнього вітру. За воротами чутно шелестіння води зрошувачів, крики дітлахів, що повертається додому – життя вирує. Але не тут. Чонгуку здається, що час на цих сходах застиг, а від того йому ніяково. Після того, як вони вийшли з кімнати Лійон, ніхто не сказав і слова. Альфа міг відступити, взяти чашку і піти до своєї кімнати чи студії, але його ніби прикутого тягло за омегою, складалося стійке відчуття, що сьогодні може статися щось потрібне і важливе. Як не до речі в голові спливли слова Юнґі-хьона : «Та й буде що тобі ще розповідати, Техьон сповнений загадок». Про які загадки ще може бути мова? За останні кілька днів Чонгук відчував, як сильно поринув у життя Техьона, хоча планувалося навпаки.
– Присядь. Гадаю, ти хочеш поговорити, – сказав Кім, поплескуючи долонею поруч себе.
Хоча ні. Техьон якимось чарівним чином розумів, відчував, що Чонгук тільки обмірковував. Напевно, це і була їх відмінність: Чон пізнавав лише за допомогою прямих питань, коли Техьон був спостережливим і проникливим настільки, що передбачав думки.
Чонгук впав на сходинку, його стегно м'яко торкалося стегна омеги, який сидів. Він уважно глянув на хлопця, можливо вперше настільки близько побачивши його обличчя: на високий лоб спадають пасма темно-каштанового чуба, очі в темряві ночі не грають звичними карамельними фарбами, прямий високий ніс із ледь помітною родимкою, пухкі та м'які губи. Пальці рук Чонгука здригнулися, підсвідомо тіло хотіло відчути ту м'якість, що бачили очі.
Перш ніж з губ зірвалося те що хьон неймовірний красень, мозок підкинув іншу тему для розмови.
– Не знаю, чи ти чув. Лійон... вона напевно сонна була... хьон, не свари її...
– Я не сваритиму її.
– Що? – альфа відчував себе незатишно від того, що здається Техьон знову в повному курсі того, про що йдеться.
– Я не лаятиму її за те, що вона назвала тебе «татом».
– Ти чув?
– Так. І тут немає за що лаяти. Мені це просто здається незвичним. Вона нікого не називала так, навіть будучи сонною чи втомленою. Юнґі-хьон з дитинства з нею, доглядав за нею сотні разів. Чути з вуст доньки «тато», щось дуже нове і навіть не знаю, як зрозуміти і сказати про свої почуття.
Техьон сперся потилицею на стіну. Його погляд блукав по чорнильному чистому небі – ніч була абсолютно без зірок.
– Мені здалося, що це не вперше сьогодні, – погляд омеги знову прикутий до Чонгука. – І..., – співак сумнівався, чи варто говорити, знаючи, наскільки болісна ця тема для Техьона.
– Говори, – спокійно попросив омега.
– У літаку Лійон запитала, чому не всі виховують дитину парою, як пінгвіни. Я не знав, що відповісти, але вона вже засинала і сказала... ем...
– Що сказала, Чонгук? Яка б не була ця тема важка для нас, але мені потрібно знати все, щоб це негативно не позначилося на Лійон.
– Добре, це правда розумію це. Вона сказала, що хотіла б, щоб..., – Чонгук насупився, згадуючи якомога точніше ту фразу. – Щоб не тато був поряд. Мені здалося це дивним, адже вона вже засинала, і сама не розуміла, що говорить. Адже так? Хьон?
Чонгук обернувся, шукаючи підтвердження останніх слів, але Техьон був дуже серйозний, кліпаючи настільки повільно, наче час охолоджувався і сповільнювався. Але потім з його губ зірвався тихий смішок.
– Здається, мені не уникнути того, що я розповім про себе все. Схоже на гру в десять питань, тільки ми граємо в один бік.
– Якщо я пообіцяю надалі відповідати на будь-яке твоє запитання, то ти розкажеш?
– Розкажу, що? Постав правильне питання і тоді приймаючи твою обіцянку я відповім.
Щось в інтонації хьона або в його проханні збурхало Чонгука, те знайоме почуття змагання, азарту, близької швидкої перемоги. Біда була лише у правильно поставленому питанні.
– Хто такий «не тато»?
Техьон знову хмикнув, уважно розглядаючи альфу. Одна його долоня тримала чашку, друга тепер підпирала підборіддя. Здавалося, обличчя журналіста нічого не виражало, але тільки на перший погляд: очі в сутінках блищать цікавістю чи то страх? Чонгук погано читає людей.
– Чон Чонгук,... а ти вмієш ставити запитання. Тобі може стати журналістом? Я не сміюся, правда, – очі стали блукати по обличчю співака. – Той самий «не тато» – це ти.
– Ем... хьон...
– Ти не дивуйся, але ще кілька тижнів тому ти був «татом», – Техьон зобразив вільною рукою лапки, навколо останнього слова, – Лійон було два роки, я тоді працював удома і працював над статтею-оглядом.
– Тією самою?
– Угу, тією самою. Я обирав фото для статті, а Лійон тинялася поруч. Потім вона з усією дитячою безпосередністю запитала: Це мій тато?
– Як вона так подумала?
– Все й справді просто для дитячої логіки. Вона не бачила його, знала, що її батько зайнятий, тому не бачиться з нею. А я сиджу, гортаючи твої фото і ніби сумую. Я тоді був такий розгублений, що не знайшов жодних слів, щоб спростувати, пояснити. Так довгі два роки ми намагалися, щоб вона забула про цю «здогадку». А потім випадково вона залишилася віч-на-віч з телевізором, де знову побачила тебе і з'ясувалося, що нічого не забуто. Десь місяць тому я зізнався, що ти не її батько.
– Вона засмутилася?
– Трішки. Звичайно, вона завжди раділа, що її «тато» гарний і добре співає, як вона. Лійон досить швидко втішилася думкою, що вона, можливо, колись зустрінеться з «не татом». Хоча я тоді й не думав, що так скоро все станеться. Потім була пропозиція щодо спільного проекту, а далі ти знаєш.
Чон усміхнувся від простої думки, що він був «татом» Лійон. Що для неї його зовнішність та спів були чудовими аргументами схожості та спорідненості. Ця думка гріла, адже варто згадати того, хто міг бути батьком дівчинки, посмішка зникала. Він зрозумів, чому Техьон так довго не наважувався пояснити дівчинці правду: не хотілося руйнувати ідеальний образ, що склався у дитини, можливість того, що десь є людина, яка нехай і не родич, але може бути найкращим зразком. Але й уявляти чужу людину татом було теж не правильним і омега молодець, що не став далі обманювати дитину.
– Думка про те, що вона вважала тебе батьком, була кращою за реальність, – тихо підтвердив думки Чонгука Кім. – Вибач, за подібну маніпуляцію.
– Хьон, це не важливо, немає за що вибачатися. Це навіть якось приємно, наче метелики у животі.
– Ось тому я не лаятиму Лійон. Те, що вона назвала тебе татом, відчувається наче карма якась, – реготнув Техьон, дивлячись на дно вже пустої чашки. – Хоча частина мене сподівається, що вона не запам'ятає цього.
– Якщо це станеться ще раз, я не лаятимуся теж.
– Це не повинно стати її звичкою.
Чонгук кивнув. Розумом він погоджувався, але душа була не проти і вперто била ніжками, бажаючи, щоб Лійон назвала його так знову, а метелики в животі продовжували кружляти.
Техьон, прикриваючись чашкою, намагався тихо і непомітно позіхнути, в чому був швидко викритий.
– Час спати, – вигукнув Чон, забираючи кухоль з рук омеги. – На добраніч, хьон! Дякую, що поділився, мені приємно дізнаватися про тебе щось новеньке.
– Угу-м, – промимрив Кім, через нове позіхання. – Солодких снів, Чонгук.
Альфа з кухні спостерігав, як човгаючи капцями по підлозі, йшов до сходів Техьон. Він був таким теплим, затишним і таким правильним у цьому будинку, зі своїми пухнастими капцями, з бавовняними піжамними штанами, що сповзали на стегна, і з футболкою, що широким вирізом приковувала очі до ключиць омеги. Від цього виду одне бажання, пристрасна думка шукала виходу з Чонгука, але чи доречно, якою буде реакція омеги, чи не надто самовпевнено.
– Техьон... -хьон?
– Так?
Чонгук зупинився перед Техьоном, який обернувся на сходах. Тепер його виразні ключиці були перед самими очима альфи, чиї і без того мляві думки перетворювалися у кашу.
– Мені шкода, що ти так і не насолодився пляжем. Чи не хочеш якось прогулятися зі мною, пізніше серед тижня? Удвох, – останнє, ледве чутно, промимрив він.
– Удвох? Чи не думаєш, що це схоже на побачення?
Чон лише опустив погляд, не бажаючи бачити засудження.
– Що ти полюбляєш на сніданок?
Альфа ошелешений такою зміною розмови.
– Ем... млинці з сиропом.
– А що ненавидиш?
– Напевно, вівсянку ... – взагалі не розуміючи, що, чорт забирай, відбувається, автоматично відповідав співак.
– Я подумаю, – сказав Техьон, хитро посміхаючись. – Солодких снів!
– Виспишся тут, – почухав потилицю альфа, звертаючись уже до спорожнілого холу.
* * *
Який-небудь сон лишив і техьонову свідомість. Пропозиція Чонгука хвилювала думки, вирувала в крові і купою думок давила на голову. Чи перебільшив він? Може, це й не було пропозицією побачення? Але Техьон встиг озвучити це перед альфою, за що вже встиг надавати собі по лобі, ледве зачинив гостьові двері. Але як пояснити невпевненість Чонгука при цьому проханні, чи варто було б пов'язувати це з виявленою раніше симпатією.
Кім не знав як тепер змусити себе спати, тому дістав з дорожньої сумки ноутбук і сів в куточок кімнати подалі від Лійон і ближче до розетки. Він вирішив зробити декілька чернеток до статті. Професіонала увімкнути було надзвичайно важко. Поки в голові крутилися різні фрази та заголовки в куточку екрану вискочило невелике повідомлення: «Користувач ~Братець-красунчик~ у мережі».
– Чого не спиться? – пробурмотів собі під ніс Те. Він озирнувся на доньку – та спала так міцно, як ведвідь у зимову сплячку.
Тут Техьон помітив, що з кімнати є вихід на маленький балкончик, якого він не помітив раніше. Це було найкращим варіантом. Підхопивши ноутбук з навушниками і протягнувши шнур через усю кімнату, вискочив на балкон. Поки було не холодно, він мав шанс поговорити з Джином.
На екрані розгорнулося віконце, з якого дивився розслаблений і усміхнений брат. Помітно з їхнього від'їзду він уже встиг прийти до тями і розслабитися.
– Вітання! Як доїхали?
Техьон розповів усе: як доїхали, як прийняли. У деталях розповів, як загубилася Лійон.
– Зараз вже все нормально?
– Так, Лійон чистенька і спокійна, міцно спить.
– А ти?
– Я добре, правда. Якби не Чонгук... я дійсно запанікував, хьон, але хоробрився, намагався нікому не показувати свій стан. Я сподіваюся, що це було вперше і востаннє.
– Техьон, тепер все добре, тобі варто випити чаю і заспокоїтися.
– Угу.
Чомусь він промовчав і про розмову з Чонгуком, і про його пропозицію. Техьон сам не розумів, чим керувався, але йому ще хотілося самому попорпатися у своїх думках, перш ніж брат запропонує свій традиційний мозковий штурм.
– Ніч-мати дасть пораду, – продовжував втішну та мотивуючу промову Джин. І тут Техьон не міг би сказати краще. Він подумає про це завтра.