Паперова клітка

Частина 1

***
Автомобіль зупиняється на подвір'ї школи, і я виходжу, збираючи в собі сили для чергового навчального дня. Школа не викликає у мене відразу. Деякі предмети я знаходжу цікавими, проте... знову ж таки - деякі. Якийсь хлопець відчиняє переді мною двері, і я заходжу всередину, дружелюбно йому посміхнувшись. Ураган з підлітків, що вічно кудись квапляться, швидко затягує мене в середину, і я повільно втягуюся в їх бадьорий ритм. Невже тільки мені не вистачає ще кількох годинок сну, щоб відчувати себе добре? Підходячи до своєї шафки, помічаю знайому чорняву голову.
- З добрим ранком, Рейчел,- радісно вітаюся з подругою.
- З добрим,- вона усміхається мені, і обіймає на в знак привітання.
Я мимоволі проходжу очима по її чудовій чорній сукні, і розкішному смоляному волоссю, що акуратно зібране назад. Відразу починаю трохи заздрити, адже, не залежно від ситуації, вона завжди виглядає красиво та вишукано.
Відволікаюсь від розглядання Рейчел і дістаю з шафки підручник. 
- Що за парфуми на тобі одягнуті?- здивовано цікавиться Рейчел і вдихає повітря на повні груди.
Рейчел жила приблизно місяць в Франції, і там хтось переконав її, що ми не просто користуємось парфумами, а одягаємо їх на себе, наче одежу чи прикрасу. Від тоді вона говорить так завжди. Я вважаю, що це дивно, але має якись сенс.
- Не знаю... Взяла перші, що попали під руку.
- Чесно кажучи, аромат не надто гарний. Чому ти не користуєшся тими, що я привезла тобі з Франції?
- Я користуюся, просто...
Ми заходимо в клас, і я задумливо опускаю голову, придумуючи виправдання для себе.
- Меліса!- на щастя, Рейчел переключається на нашу однокласницю, і мені не доводиться виправдовуватись перед нею.
Займаю своє місце і розкладаю підручники. Зараз у нас соціологія. Один з тих предметів, що мені цікаві.
- Ей, це моє місце, пересядь,-повертаю голову і бачу Рейчел, яка свариться з хлопцем, що сів позаду мене.
- Як це? Я ж тут завжди сиджу.
- Не випробовуй моє терпіння.
Стів, так звуть цього хлопця, нервово поправляє окуляри, і збирає речі, щоб пересісти деінде.
Він і справді завжди сидить позаду мене. Рейчел зазвичай сідає попереду, проте сьогодні їй, мабуть, захотілось потеревенити з Мелісою. Я чула, що вона нещодавно повернулася з Італії.
Дзвенить дзвінок, і разом з ним у клас заходить наш учитель.
Всі замовкають і розсідаються за свої місця, готуючись до уроку.
- Доброго ранку, учні,- містер Робертсон вітається і поправляє ковнір піджака. Він завжди одягається стильно і елегантно.
Власне, поводиться так само.
- Почну сьогоднішній урок з невеликого оголошення. Вам доведеться приготувати парні проєкти.
Здивовано хмурю брови. Нам ще ніколи не давали такого завдання з цього предмету.
- Ви повинні скласти психологічний портрет когось зі своїх однокласників.
Я відразу повертаюся до Рейчел, уже приблизно роздумуючи про те, що можу написати про неї.
- Можете не озиратися на своїх друзів. З ними ви працювати не будете.
Вражено повертаюся до вчителя з німим запитанням.
- Це було б занадто легко: написати про людей, яких ви вже і так знаєте дуже добре. Я підберу такі пари, які б ви точно не обрали самотужки.
Містер Робертсон сідає за стіл, розгортає журнал і починає водити по ньому ручкою, поки я кидаю засмучений погляд на Рейчел, яка відповідає мені тим самим.
Учитель починає називати імена, і до моїх вух  долітає невдоволене бурмотіння. Чи то за збігом обставин, чи керунком долі, Рейчел ставлять у пару зі Стівом.
Вона кидає на нього презирливий погляд і знесилено опускає голову.
- Едісон Мартелл...- схвильовано підіймаю голову, почувши своє ім'я.
- Едісон Мартел і Коул Гофман.
Перша думка, що з'являється в моїй голові: «Хто це?». Простежую за поглядом учителя і помічаю хлопця, що сидить за останньою партою. Знервовано кусаю губу, роздумуючи про те, як я могла не помічати людину, з якою вчуся вже другий рік. Він кидає на мене якийсь байдужий погляд і відводить його у вікно, поправляючи неохайно зачесане вверх волосся.
Що ж, я підійду до нього на перерві.
- Я надішлю в групу пункти, які вам потрібно буде розкрити під час виконання роботи, яку ви повинні здати до кінця цього місяця.
Розблоковую телефон, зі здивуванням помічаючи, що сьогодні вже перше травня.
Як же швидко летить час.
- Хочу наголосити на тому, що ви не зможете віднестися байдуже та халатно до цього завдання, бо без нього я не поставлю вам оцінку за цей семестр.
Чую ще один шквал негативних висказувань, і  повертаю голову на Коула, та він знову робить вигляд, наче не помічає мене.
- А зараз розгортаємо зошити і записуємо тему уроку...