Історії осінніх людей

Нормально

- Ти як?
- Нормально, а ти?
- І я.

Це звичайна наша розмова з сестрою. Ми не вкладували в ці слова особливого сенсу чи турботи про одне одного – принаймні, я так думав – і в основному спілкування обмежувалось цим набором літер.

Повірте, цього вистачає.

Нор-маль-но.

Може здатись, що це сухе, неемоційне слово, але як би не так! Якщо люди розуміють одне одного, обмежуючись лише ним, то це вже особливий рівень близькості. А часом в одному такому слові більше почуттів, емоцій та життя, ніж у багатосторінковому графоманському романі. От скаже вона мені "нормально" – а я точно знаю, розпирає її від щастя чи від злості та втоми, бо на роботі завал.

Відповісти "нормально" – це як дати знак, що все гаразд і не треба хвилюватись.

Все як завжди.
Нічого незвичайного не сталось.
Все нормально.

Бувало, що ми декілька разів на день повторювали один і той самий діалог, наче не вірили у правдивість сказаного. Ти як? Все нормально? А точно? Можливо, зі сторони це виглядало дико, але для нас це було щось на кшталт ритуалу, над яким навіть не задумувались.

"Хей, ти як?"

Цього разу вона мовчала. Я стояв довгий час, хоча знав, що в цьому не має сенсу. Так і не дочекавшись відповіді, я поклав квіти і пішов.

Сподіваюсь, у неї там все нормально.