Zodiacs

Розділ 3, Вітаємо в Зодіаксі!

- Гаразд, але пообіцяй мені, що я після цього не буду мати великий синяк на лобі,- розвернувшись до Еліс сказала я.

- Обіцяю. Хоча це залежить, як за правильно вимовиш слова.

- Окей. Нагадай що там треба казати?

- "Ingressum"

- Угу,- тремтячим голосом відповіла я.

" Тож, мені потрібно лише сказати слова інгесум чи як їх там, і просто почати бігти до дерев. Пф, раз плюнути. Ах, кого я обманюю, мені до біса холодно і лячно."- думала я про себе.

- Окей, я готова,- вдихнувши побільше свіжого повітря я голосно вигукнула,- ІНГРЕСУМ!- і закривши очі, побігла до дерев.

Тоді в мене було таке враження, що це найекстримальніший поступок в моєму житті, хоча я звичайно ж помилялася.

- Єс. Я зробила це. І вроді нічого не болить,- кричала я.

В один момент я зрозуміла, що мені стало тепліше, але не встигши все обміркувати, як коло мене де не візьмись з'явилася Еліс.

- Хух, молодець. Ти це зробила! А я вже думала, що ти реально синяк на чолі дістанеш,- усміхаючись сказала дівчина.

- Синяк? То ти все- таки думала, що я грохнусь?

- Ахах. Жартую,- засміялася блондинка,- я вірила в тебе.

- Доречі, справді, як я не вдарилася об дерева? І в мене таке враження, що тут тепліше і світліше стало.

- Тому що, ми вже не в Австрії. Та й взагалі, розвернись і подивись навколо.

Я послухалася Еліс і розвернувшись від неї, побачила неймовірне. Це справді вже не була Австрія, це було щось красивіше. Я стояла на обриві скелі з якої було видно напевно найпрекрасніший краєвид в світі.

- Вітаю тебе в Зодіаксі! Жодна людина не знає про цю країну,- урочисто говорила Еліс, але я була занадто захоплена видом щоб її слухати.

Я бачила перед собою велетенські зелені простори по яких текла ріка, яка потім розділялася на двоє. Справа були густі ліси, а зліва- широкі лани. Можна було побачити, як десь олені пасуться, як прекрасно бігають коні і як вільно літають птахи. Тут відчувався дух волі, і ти відчував себе якимось героєм, який захищав ці красоти. Але найбільше привернуло мою увагу - замок, який був розташований на обриві однієї з найвищих скель цієї землі. Замок виглядав дуже красиво і велично. Він був білий з високими башнями, які ніби височіли в безкрайне голубе небо. Цей замок був королем цих простор, він стояв посередині, ніби поглядаючи за роботою його піданних.

- Ну як?- перебила мої думки Еліс.

- Це. Це. ЦЕ ПРЕКРАСНО!- ледве сказала я.

- Я так і знала, що тобі сподобається. До речі, це мій дім і тепер твій також.

- Мій дім? Ти напевне щось перепутала, мій дім в Україні, в Карпатах,- сказала я, але на це мені дівчина не відповіла.

- Ходімо, дай мені свою руку,- попросила Еліс, а я чемно зробила те що вона хотіла.

І за одну мить, ми були вже внизу на м'ягкій, зеленій траві.

- Як це? Як це ми так швидко перемістилися з тої гори на землю?

- Так само, як з Австрії сюди,- хитро сказала блондинка.

- Ну і як це?- далі розпитувала я.

- Треба дещо мати.

- Еліс? Це ти? Який же я радий тебе бачити!- де не візьмись, почав кричати хлопець

- Артеус, давно не бачились. Як ти підріс,- жваво сказала Еліс.

- Ну та вже пройшло п'ять років від тоді, як ти пішла,- з сумом говорив хлопець,- до речі, хто це?

- Ой, точно. Це- Алексія Деларас,- гордо промовила Еліс,- дівчина на яку я потратила купу часу.

- Ого. Невже це, Деларас?

- Так, іменно вона. Я нарешті її знайшла.

- Ем. Дуже приємно познайомит...- почала я.

- Для мене велика честь познайомитися з вами,- перебивши мене, щиро усміхнувся хлопець,- я Артеус Констанді.
Я радий вас вітати в нашому світі.

Розвівши руки привітав мене мій новий знайомий. Артеус був молодшим за мене, йому було десь сімнадцять років. Він мав класний рижий чупчик на голові та дуже гарні голубі очі. Його личко було дуже милим, але було видно що хлопець дуже енергійний. Хоть був він і молодшим, але явно трохи вищим за мене. Він був одягнутий в високі черевики та вільні штани, зверху на ньому була чорна футболка, його талія була перев'язана дивним поясом з ножем та також його зап'ястя були перемотані білою тканину. Весь цей образ доповнювали стріли та лук на спині.

- Тож.. Я думаю ви голодні, не хочете щось перекусити?- запропонував Артеус.

- Ще й як, я вже три дні нормально не їла,- усміхнулася я і почула як в мене бурчить в животі.

- Ну тоді ходіть за мною, я вас пригощу,- і ми слухняно пішли за ним.