Історії осінніх людей

Було темно

Він пішов на роботу. Було темно.

Він і сам точно не знає, де і ким працює. Сидить собі за монітором і машинально тикає на кнопки клавіатури. Машинально п'є вже третю чашку дешевого чаю, хоча взагалі не хоче пити. Машинально вітається з колегами і так само машинально слухає про те, як у Тамари Михайлівни двоюрідна сестра племінника народила третю дитину, а у Василя Петровича вже тиждень не заводиться його старий жигуль, той самий жигуль, у якого відпадають двері, якщо ненароком чихнути в салоні.

Він не має гадки, нащо все це робить. Так всі роблять. Роблять з кривими посмішками на сіро-жовтих обличчях. От і він не відстає від інших.

Він повернувся додому. Було темно.

Він все ще не впевнений, чи можна назвати домом кімнату в гуртожитку. Хоча і будинок його матері, в якому він прожив 22 роки, теж не претендує на це звання. Він все життя проіснував безхатченком, маючи дах над головою.

Його одяг повернувся на своє законне місце - на стілець посеред кімнати.

Його тіло пішло у відведене місце - в душ із крижаною водою, до якої ніяк не може звикнути.

Його очі блукали звичайними місцями - упаковкою дешевого шампуню і руками, вкритими блискучими смугами, що роблять його схожим на зебру.

Він ліг у ліжко. Було темно.

Вода, що капала з волосся, була поглинута подушкою, а старий матрац тхнув клопами і сечею колишніх жителів кімнати. Зате його тішить той факт, що він ще не настільки низько впав, щоб ходити під себе.

Але достатньо низько, щоб щоночі лежати на цьому матраці і мучитись від безсоння.

Здається, наче він ніколи не спить. І справа не тільки в синцях під очима кольору "Фанти" з перевернутим логотипом. Для нього постійні головні болі стали звичними компанйонами, а періодичні галюцинації роблять його існування менш сірим.

Він лежить і рахує зірки, що раз за разом то зникають, то знову з'являються на небосхилі обдертих кремових шпалер. Хоча ні. То просто миготить гірлянда. І факт її появи на стіні - не жалюгідна спроба створити новорічну атмосферу. Він повісив її машинально. Бо так треба. Бо він не хоче відставати від інших.

Цього разу йому пощастило. Він не помітив, коли та як зміг подолати безсоння та потрапити в царство Морфея.

Але в цьому все одно немає сенсу.

Бо там теж було темно.