Ява 6
Христину під дулом рушниці Йен веде до покинутої хати, садить на підлогу.
Йен: Ти мені набридла своїм мовчанням. На, хоч хліба з,їж. (Кидає їй засохлу скоринку)
Христина: Телепень, у мене руки зв'язані.
Йен: (Підходить до неї і годує з рук тією скоринкою.)
Христина: Я не їстиму в тебе з рук. (Відбиває скоринку ногою)
Йен: Ать, яка горда, ну й сиди голодна! Ти живеш станій день, завтра валятимешся під кручею! Проживи його достойно!
Христина: Ви-вибач.
Йен: (Заповнює якісь папери.) Ти вибачаєшся в того, хто має тебе вбити.
Христина: Тобі потішно?
Йен: Я себе за це ненавиджу! Жаль вибору не маю.
Христина: Завжди є вибір.
Йен: Нема, коли твій батько генерал.
Христина: Твій батько генерал?
Йен: Був. Як я ненавиджу цю кляту війну…
Христина: Кривава й нищівна… Вона відібрала в мене батька, матір і мою маленьку Зойку… Зойка…
Йен: Не розкисай. (Кидає свої папери і сідає поряд з Христиною) Їй тепер краще, чим всім нам разом взятих.
(Вони трохи помовчали.)
Христина: А мати?
Йен: Мати? Мати я ще з трьох років не бачив. До речі вона з відси, українка… Була до самої смерті. Я, як говорять у нас «Wie ein leuchtfeuer auf dem feld(Як билинка в полі)» Батька майже не бачив, а мати, колискову…(Співає)
Спи, засинай моє миле дитя,
Знай в тебе є одне лише життя,
Світ заведе в країну небуття
Спи, засинай моє миле дитя.
Христину під дулом рушниці Йен веде до покинутої хати, садить на підлогу.
Йен: Ти мені набридла своїм мовчанням. На, хоч хліба з,їж. (Кидає їй засохлу скоринку)
Христина: Телепень, у мене руки зв'язані.
Йен: (Підходить до неї і годує з рук тією скоринкою.)
Христина: Я не їстиму в тебе з рук. (Відбиває скоринку ногою)
Йен: Ать, яка горда, ну й сиди голодна! Ти живеш станій день, завтра валятимешся під кручею! Проживи його достойно!
Христина: Ви-вибач.
Йен: (Заповнює якісь папери.) Ти вибачаєшся в того, хто має тебе вбити.
Христина: Тобі потішно?
Йен: Я себе за це ненавиджу! Жаль вибору не маю.
Христина: Завжди є вибір.
Йен: Нема, коли твій батько генерал.
Христина: Твій батько генерал?
Йен: Був. Як я ненавиджу цю кляту війну…
Христина: Кривава й нищівна… Вона відібрала в мене батька, матір і мою маленьку Зойку… Зойка…
Йен: Не розкисай. (Кидає свої папери і сідає поряд з Христиною) Їй тепер краще, чим всім нам разом взятих.
(Вони трохи помовчали.)
Христина: А мати?
Йен: Мати? Мати я ще з трьох років не бачив. До речі вона з відси, українка… Була до самої смерті. Я, як говорять у нас «Wie ein leuchtfeuer auf dem feld(Як билинка в полі)» Батька майже не бачив, а мати, колискову…(Співає)
Спи, засинай моє миле дитя,
Знай в тебе є одне лише життя,
Світ заведе в країну небуття
Спи, засинай моє миле дитя.
