Христина прогулюється потягом і помічає дівчинку котра плаче.
Христина: Плачеш?
Поля: (Всхлипує)
Христина: Уже нема чого плакати. Нас скоро вивезуть звідси.
Поля: А куди нас повезуть?
Христина: Не знаю. А в тебе рідні є?
Поля: В мене мама є і братик є. Перед тим, як на наш будинок впала та залізяка і він бухнув, мама обіцяла, що повернеться і забере мене. Потім мене силою запхали у цей потяг, та ще й пришили цю колючу бірку з цифрами . Мама обіцяла, вона ж повернеться?
Христина: Не бійся, вона обов'язково повернеться. Ти краще не чіпай тієї бірки, а то насварять. Он подивись, в мене теж така є.
Поля: Заважає. А що це за стрічка у тебе на руці?
Христина: Подарунок сестри. Вона теж разом із батьками на потяг не встигла.
Поля: А чому потяг зупинився?
Христина: Зупинився?
Резльд: Ану марш, сволота, всі на вихід!
