Табір з вампірами

Розділ 8.

Адже рука почала сковзатися, і я згадала як раніше займалася паркуром, це було напевне 3 роки тому. Потім я закинула це діло в далекий ящик,  адже під час одного стрибка я не правильно приземлилася та зламала ногу,  з того часу я більше не займалася цим видом спорту (до речі про це ніхто не знає, всі думають що я не вдало підковзнулася на сходах, напевне вам це здається не можливо, але більше мені нічого не прийшло в голову).

Так Мері згадуй минуле. Ногами сперлася об стіну, чесно кажучи важко. І зробила сальто. Так як я давно цим не займалася,  то рукою зачепилася, і вийшов невеликий поріз,  але кров все одно трохи пішла.

Вирішила сходити в кімнату промити рану щоб інфекції не було. Але біля мене моментально з'явився Джон,так неочікувана,  я аж перелякалася.

-Ти що здурів, для чого так лякати?
            *Джон*

-Ну вибач, я ж не думав що ти така ляклива.І до речі, що з твоєю рукою?  - зробив я невинне лице. Ну а що, не одні дівчати можуть бути такими невинними. Але на даний момент була одна проблеми, і я б сказав серйозна проблема. Вам напевне цікаво яка саме. Так?  Тоді скажу, я дуже давно не пив крові. А голодний вампір,  на жаль не контрольований. Але мені треба знайти в собі сили.

-На наступний раз будеш знати...  А це випадково, зараз піду промию.- сказала вона.

-Добре, іди скоріше- сказавши це, вона розвернулася і пішла, а я тим часом побіг в ліс шукати якогось звіря. Ви не подумаєте ми їх не вбиваємо, просто трохи надпиваємо, щоб почуття голоду зникло.

Також забув вам сказати де ж я був. Так от я дивився за нею зі сторони. Спочатку я хотів зловити її коли побачив що в неї рука починає сковзатися. Але я був приємно здивований, коли вона сама впоралася.

Звичайно видно що не ідеально, так як подерла руку. Але чого я прискіплююсь?  Все ж добре. А паркур  виправити можна.

Ця дівчина з кожним разом мені подобається все більше і більше. Нікуди не відпущу її. І це остаточно.
         *Вечір, Кріс*

Я прокинулася, а біля мене тихо і мирно спав Том. Так як всі пішли в ліс,  то ми залишилися одні, можливо. Я не хотіла його будити, але мені чомусь захотілося його поцілувати (звучить якось банально,  але нічого не поробиш). Я не могла стриматься,  нахилилася та поцілувала його ніжно та невпевнено.

Ви не подумайте, я не вперше цілуюся, був в мене колись хлопець, але розійшлися через те що він назавжди переїхав за кордон.

Я хочу вам сказати що він відповів на цей поцілунок через секунд 30, може менше.

Мені було приємно, було б добре якби цей поцілунок тривав вічно, але як це банально не звучало нам не вистачило повітря, і ми відірвалися один від одного. Сама себе не розумію. Ненавиджу його але хочу його поцілувати.
Психіатрична лікарня,  ти де?  В мене дах їде.

А я засоромилася.

-Ей, ти чого, не соромся мене.

Я промовчала та відвернулася, але потім згадала,  та сказала.

-Вибач що розбудила. Ми напевне залишилися одні в лагері.

-Та нічого, я навіть радий такому підйому. Напевне ще наші залишилися.

- Можливо...
____________________________