Сутінки: ПОВЕРНУЛИСЯ [Returned]

Перший раз

Моє бажання до пригод завело мене в Норвегію. Там я і шукала різних небезпек.

Світла бушувала: "Ти сама накличеш біду на свою голову!"

Знову відмахнувшись, віддала моє життя в руки Темній.

Почалося з того, що я викликала демонів, проводила обряди. Результатів не дало, тому я вирішила піти в бібліотеку і пошукати там містики про Норвегію. Знайшла відділ з надприродним, яким завідувала дівчинка років чотирнадцяти. "Робота, саме для такої, як вона", - прокоментувала Темна. Дівчина проводжала мене пекучим поглядом дивних ірискових очей, аж поки я не вирішила, що з мене досить.

"Полюбляєте все загадкове?" - запитала вона, коли в мене опустилися руки від трьох-годинного пошуку, який нічого не дав.

"Можна і так сказати" - вирішила довго з нею не балакати.

Вона лише сумно зітхнула і всунула мені в руку книгу. Повинна додати, що зробила вона це справді швидко, я ледь помітила. Та дівчина була на диво граційною: тоненька фігура, витончене обличчя, що притягувало погляд. “Неймовірно красива” - прокоментувала Світла. Я погодилась

"Можете не повертати, - вона зиркнула на інший відділ з романами, де сиділа підстаркувата жінка, - ніхто не помітить. Я впевнена, Вам це допоможе, чого б Ви не шукали" - вона по-змовницьки підморгнула мені. Я зважилася лише на маленьку посмішку, дивуючись, звідки така люб'язність. А потім, ніби на завершення, вона дружелюбно ляснула мене по щоці, так, що я аж підстрибнула. Помчала геть, оглядаючись назад і постійно бачучи перед собою її хитру посмішку...
За хвилинку я вже була в наметі, де чекала на мене Нессі. Сівши біля неї, я розгорнула стару книгу, очікуючи на те, що мені вдасться все-таки щось знайти.

Багато там не було: загалом, забуті села, які кишать дивними тваринами, мости в нікуди, багато про вікінгів та інших містичних штук, які взагалі не скидалися на правду. Всі ті по-дурному видумані історії навіювали мені думку про сон, коли я почула, що собака три рази головно гавкнула.

"Можливо, це якийсь турист?" - подумала Світла.
"Ти що, забула, що Еллі розклала палатку на “вершині Евересту?" - рявкнула до неї Темна.
"Та-ак, не люблю людей, а особливо вас" - відповіла я їм.

Кинувши стурбований погляд на Нессі, я побачила, що вона щось жує. То був порваний папір, наче відірваний з якоїсь старезної книги. Взявши його в руку, я побачила доволі моторошне зображення:

Я з жахом розглядала картинку. Ось розкидані речі, темне приміщення і жінка, яка до смерті налякана тим, що воно хоче випити її кров.

"Ох, - приглушено зітхнула Світла, - оце жахіття!"
"Егей, я так схожа на цього чувака! Еллі, це напевно я випиваю всі твої соки!" - прокричала Темна.

Мою щоку обпік невимовний біль. Так, ніби та загадкова дівчина вліпила мені ляпас ще десять разів! Скрикнувши, я хотіла викинути цю зловісну картину геть, але Нессі вкусила мене за руку. Фотокартка впала і перевернулася іншим боком. Там охайним почерком було підписано:

"Полювання. Ліум і перша жертва. Тепер він винен мені цілий банк! 1563 р."

Не знаю, яке слово мене налякало більше: "полювання", чи "жертва".

Одним словом, я взяла ту прокляту книгу і малюнок оцього. Нессі почала скавуліти, але я їй сказала залишатися в наметі. Далі побігла до найбільшої річки Норвегії - Гломми. Мчала добрих два кілометри - це дозволило мені заспокоїтися. Міцно тримаючи книгу в руках, я думала про ту дівчину з ірисковими очима, і ляпас від неї. Моя щока горіла всю прогулянку від намету, але коли я примчала до річки, біль раптово зник. Я стояла над широкою та розложистою Гломмою, важко дихаючи і роздивляючись, як ліс тиснув на мене зусібіч. Чому я злякалася простої картинки? В інтернеті повно таких. Я і гірше бачила на власні очі. А як тоді щодо ляпаса? Чому він почав пекти саме тоді, коли я взяла в руки фотокартку? Що означає перша жертва і хто такий Ліум? Хто взагалі та дівчина з хитрою посмішкою? Чому саме мені вона дала на це подивитися? Для чого? І цей ляпас, якого біса?!

Питання закрутили мою голову і рішення прийшло миттєво. Я їду геть звідси. Вчора бачила дешеві квитки в Ірландію, а чому б ні?

Почав крапати дощ. Треба забиратися. Але пригоди починаються тоді, коли їх найменше чекаєш. Дощ намочив вкриті мохом каміння, вони стали шалено слизькими, і, звісно, я впала.

Мій мозок слабенько думав, але під мною були десь 20 футів і гостре каміння.

"О ні! Ти така молода, Еллі!" - опустила руки Світла.

"Ненавиджу дощ! Я ще така молода!" - кричала Темна.

Я була безсила щось робити. А що я можу? Нікчемна людина, яка навіть не може поборотися за своє життя? Падала і падала, в моїй голові крутилися щасливі моменти свого короткого життя, мандрівки, друзі. Десь наді мною голосно вила Нессі. Далі я пам'ятала лише занурення, відчуття крижаної води і багато болі...