Втеча

Розділ 6

*За вісім днів до втечі*

- Поглянь лише, що я знайшла. - я підбігла до Лілі та показала свою знахідку.

- Кулон?

- Так. Одягни його. Він буде тобі пасувати, - я прибрала русяве волосся Лілі і одягла на шию кулон. - Бачиш? Дуже гарно.

Цей кулон був у формі птаха, що летів, а на його тілі були блискітки - ніби зірки. Я придбала його колись, але жодного разу не одягла. Пізніше і зовсім забула про його існування.

- Так, дуже гарно. - погодилась Лілі.

- Хм, Брендо, можна я залишу його собі?

- Ой, ну не знаю, - я засміялась. - Звісно можна. Ну що, ти готова?

- Так, можна йти.

Я одягла кофтинку, схопила сумку і вийшла з кімнати. Після мене вийшла Лілі, і ми нарешті вирушили на вечірку.

Вечірка мала проводитись в будинку одного студента. Звісно, всі знали його адресу, тому ми без проблем дістались його дому.

Вечірка була в самому розпалі. Безліч автівок, вільних мість майже не залишилось, гучна музика, яскраве освітлення та велика кількість молодих людей, що прагнули повеселитись. Ми були одними з них.
Я і Лілі пішли зайшли в середину. В будинку було гаряче: в одній із кімнат був влаштований танцювальний майданчик, де переважно танцювали дівчата, хлопці були там, де напої, щось наливали собі в стакани. Деякі з них зібрались в іншій кімнаті і грали в якусь гру.

- Потанцюємо? - я взяла Лілі за руку і повела танцювати. Вона навіть не перечила, а отже, їй тут сподобалось. Ну дійсно, якщо з тобою один раз сталась неприємність, то це не означає, що так буде і цього разу.

Ми зупинились посеред натовпу і почали танцювати під швидку музику. Настрій відразу піднявся, ми рухались в такт музиці, навколо нас були такі ж дівчата, як і ми.

- Мені здається, тут чудово! - звернулась я до Лілі.

- Мушу погодитись. Мені тут також подоба... - тут Лілі хтось штовхнув, вона ледве не впала прямо на мене.

- Дайте пройти! - це була темношкіра дівчина з пухкими губами. Вона була високого зросту, з високо зібраним волоссям. Я сердито поглянула на неї.

- А ти, часом, не знахабніла? - показала я на неї пальцем.

- Ти це до мене? Дівчинко, я на твоєму місці помовчала б. - засміялась вона і хотіла пройти повз нас, але я встигла схопити її за лікоть.

- А я, на твоєму місці, не стала б розмовляти так з людиною, котра навчається різати людей на маленькі шматочки. - я промовила тихо, щоб почула лише вона. Її обличчя відразу змінилось. Я відпустила її руку і вона швидко пішла від нас.

- Що ти їй сказала? - запитала Лілі.

- Мою коронну фразу. - я єхидно посміхнулась їй. Вона мене зрозуміла і засміялась.

- Хто б сумнівався. Я тобі тисячу разів говорила, щоб ти так не казала. Ти ж не медик.

- Але вони цього не знають.

Лілі лише засміялась від цих слів. Ну а що, потрібно ставити людей на їх місце, щоб не нахабніли. Всі ми однакові.

- Гаразд, ходімо візьмемо чогось собі. Я хочу пити.

Я кивнула їй у відповідь і ми пішли шукати напої. Але нам не вдалось дійти до кухні. Мене зупинив хлопець, що торкнувся моєї руки.

- Привіт, Брендо.

- Джо?