Втеча

Розділ 2

*За вісім днів до втечі*

- Так, мамо, я вже вийшла... Не хвилюйся... Не запізнюсь я... Угу... Угу... Звісно... Добре... Я все зрозуміла... Ну все, бувай... Гаразд... Зустрінемось... І я цілую. - ну нарешті. Наче я мала дитина.

Потрібно швидше йти, а то знову запізнюсть. Минулого разу викладач ледве не вигнав мене з аудиторії. А я лише декілька днів навчаюсь. Добре, що я вивчила минулу тему і відповіла на всі запитання. Мені було не комфортно йти швидко на підборах. А ще й ці папери в руках. Якщо я зараз спіткнусь і впаду, то прокляну цей світ. Я вже була на території університету коли
відчула, що мій телефон завібрував.

- Та щоб тебе... - я почала діставати телефон з кишені. Якби не ці папери, все було б добре. Нарешті взявши телефон в руку я відповіла на виклик, підняла голову і... зіштовхнулась з якимось хлопцем.

- Твою ж... - сказала я, коли всі мої папери опинились на землі.

- Ой, вибач. Вибач мене. Я зараз допоможу все зібрати. - почав виправдовуватись хлопець. Він присів поряд і почав збирати папери.

- Та нічого. Сьогодні просто не мій день. - сказала я.

- Я Джо. А ти?

- Бренда. - відповіла я, складаючи папери.

- Приємно познайомитись. Ось, тримай. - він віддав мені папери і допоміг піднятись.

- Дякую. - посміхнулась я і хотіла оминути його, але він завадив.

- Ти будеш сьогодні на вечірці? - запитав Джо.

- Звісно буду, а що?

- Отже, зустрінемось там. - сказав він і пішов. Ну і що це було? Якщо флірт - то невдалий. Я знову помчала до університету. Це Лілі телефонувала, думала, що я знову запізнюсть. Звісно я запізнюсь, якщо буду розмовляли з усіма по телефону.

Я вже запізнилась, але мені пощастило, що викладач ще не прийшов. Тому моє запізнення не було поміченим. Чудово. Я сіла на своє місце і почала складати папери попорядку.

- Я думала, що ти знову запізнишся. - сказала Лілі і допомогла мені з паперами.

- Я і запізнилась. - склавши папери, я повернулась до подруги і посміхнулась

- Не дивись на мене так! Нікуди я не піду! - вона зрозуміла, чому я на неї так дивлюсь.

- Ні, ти підеш. Ти ж не покинеш мене саму на тій вечірці? - я зробила невинний вираз обличчя.

- Ні, якраз і покину. Забула, що сталось минулого разу, коли я пішла на вечірку?

Тут в аудиторію зайшов викладач і привітався з усіма нами.

- Ой, нічого не станеться. Це ж просто вечірка. - продовжувала говорити я, але вже тихіше. Викладач розпочав пояснювати нову тему, а я робила вигляд, що уважно слухаю.

- Не хочу я йти туди. Зі мною знову щось станеться. А ще одного року насмішок я не витримаю. - сказала Лілі записуючи щось.

- Я буду поруч, нічого не станеться. Буде весело і... - мене перебив викладач.

- Брендо, я вам не заважаю?

- Вибачте, професоре. - сказала я.
Він кивнув мені у відповідь і продовжив пояснювати тему.

- Поговоримо пізніше. - тихо сказала я для Лілі.