Втеча

Розділ 5

*Наш час*

Я не змогла довго поспати. Прокинулась вночі і злякалась ще більше. Навколо було дуже темно, я навіть не змогла побачити своїх рук. Окрім того, я дуже змерзла. Хоч вдень і було тепло, але ночі вже осінні. Я намагалась зігрітись. Діставши з-під себе декілька гілок, я поклала їх на себе. Я всеодно тремтіла, але стало трішки затишніше. Мій правий бік весь болів, тоді я лягла на спину. Я відчула біль по всьому тілу. Це був результат того, що я так довго бігла вчора.

Подивилась перед собою. Вгорі були верхівки дерев, що ніби підпирали собою небо. На небі не було хмарин, лише зорі. Місяця також не було видно. Я намагалась не озиратись по сторонам, не дивитись на темний ліс - від цього стає ще страшніше.

Я закрила очі і намагалась знову заснути. Хочеться швидше відключитись і прокинутись зранку, коли буде світло.

Раптом я почула тріск. Ніби хтось наступив на гілку і зламав її. Серце почало битись з шаленою швидкістю, мені було важко дихати від страху. Я повернула голову і мені здалось, що далеко хтось стояв. Він спостерігав за мною. Я почала задихатись і закрила очі. Ні, там нікого нема! Нікого нема! Це моя уява. Лише уява. Якби там хтось стояв, то вже підійшов до мене. Правда? Якби це були ті люди, то я вже була б мертвою.

Закривши знову очі, я не наважувалась відкрити їх. Мені здалось, що я відчуваю на собі чийсь погляд. А якщо це якийсь звір? Він розірве мене на шматки і поласує моїми рештками. Мені ніхто не допоможе. Я тут сама. А він буде насолоджуватись моїми криками і гарячою кров'ю в своїй пащі. Паніка. В мене паніка. Погані думки лізли в голову. Щоб хоч якось заспокоїтись і не думати про погане, я доторкнулась до свого кулона і почала подумки наспівувати пісню:

"Все, у що я вірю - всього лише сон?
Який обрушується на мене?
Все, що в мене є,
Це всього лише ілюзія?
Я хочу вірити
Але все, що в мене є,
Це всього лише ілюзія?"

Вона обожнювала цю пісню. Моя Лілі обожнювала її. Тримаючи в руках те, що нагадувало мені про подругу, я знову заснула.