Затіненні долею

Розділ 4

                                   Дикий пес

Я дозволяю їй бачити й знати лише те, що хочу, щоб вона бачила й знала. Пес хоче погратися з кицькою. Хоч я й хочу погратися з нею, однак допомогти теж хочу. Тоді в неї буде більше часу на мене.
Я хотів, щоб вона прийшла до мене в офіс. Але я навіть не припускав, що вона одразу ж захоче піти в підвал. Там якраз я і вбивав вбивць, або якщо ця людина мала інформацію про подальші вбивства, то катував, а тоді вже вбивав. Всіх їх чекає однакова участь - смерть.
Я вирішив їй написати, але чомусь мої дії й думки відрізняються.
Я хотів вибачитися й пообіцяти їй, що з нею нічого не станеться, але написав я їй слова насмішки, а не заспокійливі.
"Ця жінка точно звела мене з розуму." Від цих думок на обличчі знову з'явилася посмішка.
Зараз я сиджу і котру ніч не можу заснути. Екран телефона засвітився, й тихий дзвін сповістив мене про нове повідомлення. Це був Ден, той самий друг-хакер, який мені у всьому допомагає.
"Привіт Алекс! Як ти там, друже? Щодо твоєї подружки, не одна вона тебе знайшла."
Цікаво хто ж їй допоміг. Не люблю, коли в мої плани вривається хтось третій.
"Хто ще?"
Ці слова "Ден пише..." не зникали кілька хвилин, я вже не міг чекати.
"Ден!"
"Якийсь там Макс Кінстен. Це її друг, працюють на одній роботі. Він хакер. Не такий класний, як я, але також нормальний. А і ще.."
"Макс Кінстен значить. Кінстен...Кінстен.. щось знайоме."
"Тобі Кінгстен про щось говорить?" Мені й справді було знайоме прізвище, тільки от чого.
"Треба базу перевірити."
Я бистро піднявся й пішов до ноута.
Я бистро зайшов в базу й почав перевіряти всіх. З таким прізвищем була тільки одна людина - Майкл Кінстен.
Я бистро взяв телефон до рук і надрукував повідомлення.
"Майкл Кінстен"
"Це ж той самий чоловік, якого ти катував, еге ж?" Його відповідь не змусила довго чекати.
"Батько отже. Можеш знайти інформацію на його сина?"
"Для тебе все, що завгодно." Ден завжди веде себе, як активний веселун. Але якщо справа стосується роботи, тоді його не впізнати. Серйозний хлопець, який не зважає ні на що.
Я вирішив передивитися сьогоднішню переписку й помітив в його попередньому повідомленні "..А і ще..". "От чорт, що за?!"
"Чому ти не договорив?"
"Ти не перепитував!"
Цей чорт зведе мене в могилу.
"Ден! Кажи!"
Він довго не відповідав на моє повідомлення. Але врешті решт відповів.
"Та там якась чортівня сталася. Щось по типу: їхні батьки були найкращими друзями, і тому їхні папінькі вирішили їх одружити. А після того, як ти вбив Майкла, його син - Макс - вирішив одружитися з нею, бо вважає, що це весілля, є передсмертним бажанням батька. Саме через це він влаштувався до неї на роботу. А тепер не покидає в спокої."
"Отже, одружитися так? Буде тобі весілля."
"Потім напишу. Бувай Ден."
Я відкинув телефон і підсунув до себе ноут. Я вирішив хакнути телефон того нареченого, щоб знати його геолокацію.
Позначка звалилася на Чарінг-стріт, чарівна вулиця. На одній з цих вуличок живе Еммі. А зараз, там крутиться якийсь женишок. Я навіть не здивуюся, якщо він живе на прекрасній вуличці, з не менш прекрасною назвою - Даунінг-стріт.
***
Приїхавши до знайомого мені будинку. Я вирішив написати записку. "Кицю, завела собі нареченого? Не боїшся за нього?" Залишивши цю записку на підвіконні, я постукав, після чого, на моєму лиці з'явилася дика посмішка.
У вікні я побачив якийсь рух. Одразу ж відійшов подалі від вікна. Емілія відкрила вікно та тоненькою ручкою взялася за записку. Прочитавши її, прекрасні зелені очі, як і тоді сяяли в темноті, виражали страх. Вона почала оглядатися, але мене так і не побачила.
Через дві хвилини з будинку вийшов якийсь хлопець, я зразу подумав, що це Макс. Пригледівшись, зрозумів, ще це справді Кінстен молодший. Я почав рухатися йому назустріч. Підійшовши на малу відстань від нього, настільки малу, що відчув його збите дихання, ніби всього хвилину назад його так розізлили, що він зараз походив на злого дикого звіря.
-Привіт, Макс. Як там батько? - насмішливо сказав я. Хотів його ще більше розлютити.
-Що? Та яке ти маєш право!?- почав кричати той. На що я просто довбанув його в лице кулаком. Як я не люблю, коли на мене кричать.
Він почав, щось про мене говорити, та навіть уже кричати, мені було всерівно, але потім з його губ долинуло слово Емілія.
Тоді коли я говорив, що ця жінка зведе мене з розуму, це була правда, бо вона вже це зробила.
Я накинувся на Макса, на що той почав відбиватися. Хоч це в нього виходило кепсько. Видно, що він ніколи ні з ким не конкурував й не сварився, завжди все було так, як він хоче, але зараз буде глибоко не так.
-Хей чуваче, давай я тобі дам грошей, скільки ти захочеш, але не бий більше. - хничучи почав кричати Кінстен.
-Боїшся, що твоє личко не буде виглядати таким смазливим? - сміючись, з хижою посмішкою, казав я.
- Що ти хочеш? Все дам! - навіть не дивлячись на мене, плакав він.
- Не підходь більше до Еммі! - гикнув я.
- А так це через цю дівку? Ну тоді ти маєш знати: вона моя дружина! - ніби втративши безстрашність, почав кричати той.
- Дружина? Знаєш, Кінстен молодший, я не люблю, коли мені брешуть! - в ту ж мить, моя рука потягнулася до кармана кофти. Я вийняв звідти ножа й притулив його до худого горла.
- Раз такий безстрашний, чому тремтиш? - насміхаючись кричав я.
Відкинувши його від себе, я наостанок крикнув:
- Підійдеш вб'ю! Два рази попереджати не буду!