Затіненні долею

Розділ 2

                                    Дикий пес

На мій ноут надійшло нове повідомлення, що означало тільки одне: нове вбивство. Я відкрив файл, це було відео. На ньому, я побачив, як безжалісно вбивали хлопця. Це був ніби якісь ритуал. Я одразу ж почав перевіряти базу, хто б міг надіслати це відео. Це відео скачалося з даркнета.
Ще колись, коли я тільки почав освоюватися в компанії, то створив програму, яка буде відстежувати нові відео даркнета і відразу ж скачувати їх мені на диск. Це дуже корисно, бо сидіти цілодобово й відстежувати нові відео і скачувати їх, і ще й на те, щоб це все зробити є тільки 1 хвилина, це означало: не мати власного життя.
Хоч в очах інших я виглядав, як великий безжалісний звір, в себе в голові я завжди прокручував всі вбивства, катування, гвалтування. Тоді моє життя знову мінялося. Я робив все, щоб через себе пропустити весь біль жертв.
    ***
Уже була глуха ніч.
Після того відео, я вирішив прогулятися. Мій мозок мав перезагрузитися, він вже просто кипів від всієї цієї інформації.
Проходячи мимо масивної будівлі. Я помітив, ще це був офіс, який розслідував, те саме вбивство, що і я.
В мене своя компанія, вона є незаконною, тому що після того, як я ловив вбивць, я їх вбивав. Зокрема, пуля в лоб.
Мої роздуми перервав якийсь рух. Якась дівчина вибігла з машини й бігла з ноутом так, ніби за нею женуться пекельні пси. Дівчина була приємної зовнішності. Чорне коротке волосся коливалося й тремтіло від вітру й бігу, гарні зелені очі виблискували в темноті, й яскрава червона помада рівно лежала на її пухлих губах. Її рухи та й сама вона була приємною й граційною, ніби чорна кішка.
Я ніколи не розумів поняття слова "кохання". Моя думка була спільною з тисячі думками людей, а саме психологів, які вважали, що це психічна хвороба.
Але вперше подивившись на неї я й справді став хворим. Залежним.
"Я маю дізнатися про неї більше." Лише від цієї думки, мої вуста привідкрилися в дикій посмішці.
***
Прийшовши додому, я кинув речі на стіл й одразу ж пішов в душ. Я точно мав якнайшвидше зняти напругу з м'язів. Йдучи до ванни, я повільно знімав речі й залишав їх на холодному паркеті. Його холод так і відчувався на моїх ступнях. Як тільки я зайшов душову кабінку, холодні краплі води дощем стікали по тілу.
"Цікаво, ким саме працювала та дівчина. Чи не страшно їй чути про всі ці вбивства, а можливо і навіть розслідувати їх?"
***
Як тільки мої ступні знову відчули холод паркету, я видихнув, знаючи вже, що мене чекає. Підійшовши до стола, я сів за нього і в ту ж мить увімкнув ноут. Світло від екрану засліпило очі, але через кілька секунд вони звикли до нього. Я опустив пальці на клавіші й почав шукати інформацію про неї. Єдине, що я знав, це, де вона працювала. Прогортавши всіх робітників, нарешті я побачив її розкішне обличчя.
-Емілія Блеквуд, 25 років й номер телефону.- почав в голос читати я. По номеру я легко зміг відстежити її інстаграм.
Зокрема, в інстаграмах дівчат, були їхні фото, де вони складати губи бантиком або показували своє тіло, однак на сторінці цієї вражаючої особи були лише короткі дописи, які розповідали про її життя. Останній допис, який було виставлено годину назад розповідав про вбивство того хлопця.
"Чи можуть ці тварини вільно ходити по землі? Чи є в вбивствах-ритулах якась користь? Звісно, що ні! Як можна просто вбити людину, думаючи, що ця смерть допоможе вам в житті."
"Вона навіть не боїться ставити на показ свої думки. За таке ті, як вона висказалася "монстри", могли б легко її відстежити й вбити, або ще навіть щось гірше."
Раптом мені у вуха вдарив гучний звук. "Телефон." Подумав я й відразу ж потягнувся до нього. Не читаючи хто це, я натиснув на зелену  кнопку.
-Хей Алекс! Як там просувається розслідування? - тільки він знав, що я не сплю ночами.
- Ніяк.- сухо відповів я.
-Щось сталося, еге ж?- бистро запитав він, щоб я не встиг його перебити.
- Допоможи мені. Знайди адресу однієї особи, коротку інформацію я вже надіслав тобі поштою.- це була моя остання надія. Я й сам легко можу це зробити, але часу в мене не багато, діти й дорослі чекають моєї допомоги.
-Кілька хвилин і перевіряй гмейл.- весело сказав він і одразу ж в телефоні почувся звук тиснення на клавіші.
- Зустрінемося завтра. - бистро сказав я й вибив. Я дуже не любив довго розмовляти, просто не бачив в цьому користі, навпаки тратиш в пусту час.
Через декілька хвилин на гмейл справді прийшло повідомлення. Прочитавши його я відразу ж вирішив піти туди, написавши записку.
Коли ж я під'їхав до її будинку, підійшов до вікна. Вона стояла й її погляд втупився в телефон. Вона напевно чогось чекала. Але в наступну мить її телефон полетів в стіну. "Киця вміє злитися й показувати пазурі, цікаво." На моєму лиці знову з'явилася хижа усмішка. Постукавши у вікно, я залишив записку на підвіконні й пішов назад до машини. "Все таки треба поспати хоча б годинку."