The Last of Us III

Розділ ІV

3 роки тому, осінь 2039

"Не знаю, чого я очікувала. Повернутися до Джексона було не найкращою ідеєю. Проте єдиною, яку я мала. Сказала Томмі, що я позбулася Еббі. Не варто йому знати що відбулося насправді. Тільки так він зможе жити далі, не озираючись у минуле.

Я більше не відчуваю себе тут як вдома. Ані тут, ані на фермі. В мене не вистачило сміливості піти до Діни. Томмі сказав, що вона з ним не розмовляє. Все ще звинувачує його в тому, що я тоді пішла і покинула їх. Якби Томмі не прийшов, це й так сталося б... У мене не було вибору. Я мала це зробити.

Чи Картопелька мене памʼятає? Не хочу знати. Це занадто боляче.

Томмі дав мені адресу будинку Джоела в Техасі. Де він жив із Сарою. Ще до кордицепса. Я знаю, що його там нема. Та мені більше нікуди йти. Можливо у стінах, де Джоел був щасливим, я теж віднайду спокій? Бляха, як це наївно. Томмі говорив, що був там після того як покинув карантину зону у Бостоні. Що там майже нічого не лишилось. Я маю перевірити це сама. Краще мати хоч такий план, ніж не мати ніякого. Залишусь на ніч у Томмі. Вирушу зі сходом сонця.

Знову цей сон. Ферма. Я сиджу у вітальні, настраюю гітару. Джей-Джей забігає до кімнати. Він так підріс. Кличе мене "мамою". Каже, що дідусь прийшов. Джоел. Він сідає на диван, пʼє свою улюблену каву і садить Джей-Джея на коліна. Діна сідає біля них. "Давай, маленька, ми чекаємо", - говоре Джоел. Чекають, доки я зіграю їм на гітарі. Я починаю грати, але нічого не виходить. Намагаюсь знову. І знову. І знову. Я дивлюсь на свою долоню. Не вистачає двох пальців. Санта-Барбара. Еббі. Пуста ферма. Смерть Джоела. Я підводжу очі. Нікого нема. Вони зникли. Я втратила всіх. Залишилась сама. Мій найбільший страх став моєю реальністю...

Томмі дав мені коня. Сказав, його звати Буревій. Він так відрізняється від Блискітки. Чорний і впертий. Нагадує мене, ха. Краще вже йти з ним, хоч якась компанія.

Боулдер. Недалеко від Денвера. Суцільні руїни. Вигляд такий, наче тут все було спалено. Досі ще не зустріла людей. Не хочу наближатися до Денвера. Не хочу бачити рештки ще однієї карантинної зони. Піду навколо.

Через Буревія доводиться робити багато зупинок. Він навіть не схожий на втомленого. Впертий хлопак. Розпалила вогнище. Згадала, як ми з Діною йшли до Сіетла. З нею було так спокійно. Як я їй співала і грала на гітарі. Так... Більше вже не зіграю. Гітара, як і Діна, тепер лише у спогадах. Я маю зосередитися на меті. Ці спогади приносять лише біль.