The Last of Us III

Вступ

Невже нам це вдалось? Все, через що ми пройшли, не було марно. Біль і страждання. Очікування і відчай. Такою була ціна надії. Нашого останнього шансу, який все ж таки виправдався. Вони дійсно все ще існують. Світляки.

Ми знаходились в їхній новій базі. На острові Санта-Каталіни. Чоловік, з яким я говорила по радіо в Санта Барбарі, зустрів нас. Відвів до свого кабінету на базі. Дав нам ковдри щоб зігрітися. Лев лежав на моїх колінах. Заснув. Він виніс так багато. Втратив свою родину, свою спільноту. Як же швидко йому довелось подорослішати. Я погладила його голову. Як добре, що він зі мною. Що з ним все гаразд.

- Еббі, так? - чоловік, що прихистив нас, простягнув мені кружку горячого чаю.

- Так, дякую.

- Мене звати Райан. Я лідер Світляків. Точніше того, що від них залишилося після подій у лікарні.

- Я не пам'ятаю, що ти там був.

- Бо мене ніколи не було у лікарні. Мій відділ знаходився у Лос-Анджелесі. Ми були шоковані тим, що відбулося тоді в лікарні. А що сталося з вами? Чому ваша подорож з Санта-Барбари стільки тривала?

- Ми потрапили у полон. Раттлерси. Я думала, ми помремо там, на тому пляжі... Але нас врятували.

- Хто?

- Одна дівчина, - мені не хотілось вдаватись в деталі. Всього існуючого часу не вистачило б щоб розповісти про все, що тоді сталося. І це було б боляче. Занадто боляче.

- Це твій син? - Райан вказав на Лева. Він все ще міцно спав.

- Ні. Не зовсім. Але він моя єдина родина. Його звати Лев.

- Розумію. Головне в цьому житті мати про кого піклуватись. - Райан нагадав мені Оуена і Менні. Немов він був поєднанням двох дорогих моєму серцю чоловіків. Яких мені так не вистачало. Темне хвилясте волосся по плечі і карі очі, як у Менні. Але погляд... В ньому я бачила Оуена. Тільки він дивився на мене з таким теплом. Оуен... Я більше не могла стримуватись. Сльози лилися по моїм щокам.

- Ти багато пройшла, Еббі, - Райан взяв мою руку. Його долоня... така тепла і надійна. - Ти не мусиш більше бути сильною. Тепер ти в безпеці. Ми подбаємо про тебе і Лева.

Мені так легко було йому повірити. Наче я вже багато років чекала аж хтось мені це скаже. Я більше не могла бути сильною. Не мала сил, щоб продовжувати свою боротьбу. Лев, вибач мені...