Три століття не бачивши безсмертного

Розділ 96: Пошуки

Пізніше Нін Хуайшань часто жалкував, що тоді вирішив увійти до кімнати Ченчжу. Чому він не міг потерпіти? Чому він взагалі підхопився і поспішив розповісти Тяньсю, коли побачив, що паморозь почала танути по всій резиденції? Відлига була просто відлигою, чи не краще було б дати йому спокійно розтанути? Нехай би воно собі тануло. Але реальність була такою, що коли він крикнув: «Тяньсю! Паморозь раптово розтанула, невже Ченчжу прокинувся!», різко розчахнувши двері й кинувшись до спальні. Він зупинився біля ліжка, якраз вчасно, щоб побачити, як Ченчжу відірвався від уст Тяньсю...

Він не наважився поворухнутися. Йому наче блискавка вдарила в голову. В ту мить Нін Хуайшань мав лише три думки:

Я осліп.

Мені кінець.

Я все ще так близько.

Ву Сінсюе також не очікував, що хтось так увірветься. Він видержав паузу і з сумнівом запитав:

— У кімнаті не було бар'єру?

Запитавши, він підняв очі й побачив спантеличений вираз на обличчі Сяо Фусюаня. Це холодне й красиве обличчя було наполовину заціпенілим, наполовину засмученим. Два слова вискочили з його вуст:

— Бар'єр був.

— Був? - Ву Сінсюе повернувся і подивився на Нін Хуайшаня. — Тоді як ти потрапив всередину?

Нін Хуайшань ворухнув губами:

— Я... боявся, що з вами може щось статися в такому стані, тому попросив Тяньсю розвіяти бар'єр для зручності, щоб я міг приходити сюди щодня.

У Ву Сінсюе не було слів й опустивши голову, він дістав дзвіночок снів.

Нін Хуайшань подумав, що він тягнеться до зброї, і одразу ж відсахнувся назад, прикриваючи голову.

— Я помилився, Ченчжу! Я нічого не бачив, я...

Зрозумівши, що крики можуть бути марними, він розвернувся і побіг. 

Ву Сінсюе мав намір потрясти дзвоном перед цим дурнем, але дзвіночок снів був вкритий тріщинами, що робило його тимчасово непридатним для використання. Коли він підняв голову, дурень зник безслідно.

Тримаючи дзвіночок за мотузку, він запитав Сяо Фусюаня:

— Ти просто дозволив йому втекти, навіть не допомігши мені зловити його?