Інтерлюдія 3

24 5 13
                                    

Високий чоловік в чорному балахоні йшов сходами Темної Вежі. Він спускався все нижче й нижче, повз широкі коридори з безліччю бокових ходів. Вежа у своїй основі вже скидалась на величезний мурашник з відгалуженнями, що прямували глибоко під землю.

Чоловік пройшов одним з коридорів й відчинив товсті важкі двері, що були входом в крихітну кімнату, чи то радше тюремну камеру.

Світильник, котрий він тримав у руках, спалахнув яскравіше й жовте світло залило простір, відкриваючи моторошну картину.

До стіни був прибитий темний ейрі. Руки й ноги його прикуті ланцюгами до кілець, вбитих в камінь, волосся злиплось від засохлої крові й спадало на плечі та груди. Все тіло його було вкрите ранами та слідами катувань.

Чоловік в балахоні підійшов ближче й скинув капюшон. Морок під ним танув, відкриваючи обличчя й біле волосся, заплетене в коси. Він скривив тонкі губи в презирливій усмішці.

– Давно не бачились, принце Наіріль.

Темний відкрив очі й втомлено глянув на свого світлого родича.

– Не можу сказати, що скучив, Келдаре.

Світлий пирхнув.

– А я от скучив, знаєш. Дуже скучив за твоїм обличчям, сповненим страждань.

– Ти жалюгідний у своїй ненависті.

– Це я жалюгідний? Ооооо! Зараз я подивлюсь на тебе. Ти ж ще не знаєш останніх новин. Так от, слухай.

Твій замок зруйновано, принце, а родину майже всю перебито.

Від цих слів темний ейрі сіпнувся, намагаючись вирватись, та металеві кільця лише заскреготіли, потершись об камінь.

– О, бачу, тобі подобається новина, – продовжував світлий. – Та це ще не все. Ваше дорогоцінне Зерно знову в Алкеї та скоро воно буде в мене. А далі я зловлю твого вилупка, приволочу сюди та вб'ю на твоїх очах. Вбиватиму повільно, щоб ти встиг насолодитись процесом.

Ох... як же я вас ненавиджу, темних виплодків.

Останні слова Келдар процідив, виймаючи з-за пояса кинджал.

– А зараз — приємних снів, брате. Сподіваюсь, ти страждатимеш.

Світлий підійшов ближче й всадив кинджал в груди темного принца, спостерігаючи, як у бурштинових очах поволі згасає свідомість.

Витираючи зброю об полу балахона, Келдар вийшов з камери й попрямував вгору. Добравшись до своєї кімнати на верхівці в Вежі, він зачинив двері, й ставши в центрі, зосередився на своїй іскрі. В грудях спалахнуло сліпуче світло й за мить перед ним відкрився портал. Келдар, не довго розмірковуючи, зайшов усередину й ще за мить він вже був у своїх покоях в Лондейліні.

– Ненавиджу... – ще не заспокоївшись, повторив він, аж раптом почув здивоване:

– Тату? Що це було?

Найдір, завмерши біля входу в кімнату, втупився в портал й похмуру келію Темної Вежі, що ще виднілась у розірваному магією просторі.

Срібло і золотоWhere stories live. Discover now