Срібло і золото

Частина 20 Тай

– Я боюсь його, Тай.

Третій день ми переховувались в лісових хащах і з кожним днем Джон похмурнів все більше.

– Ти впевнений, що ми зробили добре, витягнувши його з тої клітки?

Ми з Джоном сиділи біля вогнища, друг спостерігав, як язики полумя здіймаються в темне небо, випускаючи снопи іскр і вперто відводив погляд від дального краю галявини, де я спорудив щось на зразок шалаша для врятованого нами ейрі.

– Я не можу спати, мені сняться кошмари. – він наморщив лоба. – Ця темрява, вона давить на мене. Тепер я розумію, чому про вас ходять ті чутки. Може темні дійсно крадуть душі людей?

– Джоне, не говори дурниць!

Те, що відчував друг, мною сприймалось ще гостріше. Безпросвітній морок, тягуча пітьма гнітила так, що було важко дихати. Крім того, я відчував емоції – пекучий біль, гнів і спопеляючу ненависть. Ніколи в житті мене так не проймали чужі почуття. Ніколи я не переживав подібного і зараз не був певний, що знаю, як реагувати.

Нашийник з сиреніту, що був на ньому, блокував магію, саме тому я й не відчув ейрі в таборі. Зняти його виявилось доволі важко і лише мій блакитний вогонь зміг розрізати метал. Тоді ж я побачив його іскру – незвичного золотисто-червоного кольору жарину, що загорілась щойно я пожбурив нашийника в кущі, і одразу почала вбирати життєву силу з усього, що мало життя. Вихор мороку кружляв над нашим маленьким табором, навколо в'янули кущі й молоді деревця, падали на землю мертві комахи. Джон жалівся на головний біль – він не бачив, як темрява в'язкими щупальцями тягнеться й до нього. Я попросив друга не підходити близько й спорудив для ейрі намет з гілок та листя, наповнивши все магічною силою, щоб хоч якось відгородити Джона від небезпеки. Іскра тягнула життя і з мене, я ділився, гадаючи що ж буде, коли темний нарешті опритомніє.

Щось всередині мене нашіптувало нав'язливо:

"Залиш, залиш його і тікай, поки не пізно. Ти свою справу зробив – витягнув з клітки і тепер краще забирайтесь звідси подалі, поки він не прийшов до тями"

Та я не міг – що з мене за принц, якщо боятимусь і тікатиму від своїх братів?

Пережити першу добу було найважче. Дія плюща почала закінчуватись, і як у мене колись, в темного ейрі почались приступи болю, лихоманка і судоми. Я намагався полегшити його страждання, та мало що міг зробити. Я був принцом для темних і їх біль відчував як свій.