Збірник замальовок

Посмішка

Сірі будинки, ледь ціла зупинка, заповнена різними оголошенями на кшталт "пропав кіт" або дуже багато "зникла людина", поряд був повалений повністю знак, а з ним і розклад автобусів, на підлозі були плями від крові та алкоголю.

Фелікс зазвичай не звертав на це уваги, він навіть звик до оголошень про зникнення, котрі з'являлися з кожним днем все більше і більше. Хлопець любив гуляти вночі, це доволі спокійно, хоча трохи моторошно, знаючи, в якому ти місті живеш. Щодо міста..це доволі жахливе місце. Тут ховаються різні маніяки, ґвалтівники та наркоторгівці. Лі навіть колись бачив одного такого, він намагався йому впихнути наркоту, але юнак відмовився, швидко втікаючи.

Фелікс чекав на автобус, споглядаючи в телефон; він посміхаючись писав комусь під ім'ям "Джинні❤️". Це був його хлопець - Хьонджін.

Якраз зараз він мав приїхати до нього, щоб подивитися якийсь новий фільм із смаколиками.

Написавши ще декілька повідомлень, він дочекався свого автобусу під номером "13". З автобуса вийшов хлопець з милими веснянками.

Всередині більше нікого не було. Світло ледь працювало, а навіть деколи бликало. Позаду чомусь був дивний звук скриготу.

Фелікс сів десь посередині, увімкнувши музику в навушниках, та намагався просто не звертати уваги.

Дорога була чомусь до біса довгою, хоча їхати всього 10 хвилин.

Транспорт зупинився раптово, здається, попереду був корок.

Навкруги австралієць міг розгледіти багато дерев та закинутих будинків. Він чомусь цього не пам'ятав, але думав, що так мусить бути.

Розглядаючи кожне дерево від нудьги, він помітив, як щось пробігло поміж ними. Щось дуже високе, десь 3 метра у висоту, із великими чорними кігтями, та стікаючою чорною рідиною з рота. Це все, що юнак встиг помітити. Він подумав що це лише видіння, тож коли автобус рушив, Лі написав своєму хлопцю, що скоро буде на місці.

Нарешті, коли транспорт зупинився там, де потрібно, Фелікс вийшов, розглядаючи по сторонах. Він помітив, що за кермом автобуса нікого не було. Хоча хвилину назад транспорт без проблем їхав. Знову ж таки не звертаючи уваги, австралієць пішов темною вуличкою з ледь працюючими ліхтарями.

Навколо не було ні душі. На стінах старих іржавих гаражів були лише написи на кшталт "тікай" чи "воно поряд". Хлопець думав, що це просто гра якихось дітей.