Збірник замальовок

Потанцюєш зі мною?

Була шоста вечора. Зазвичай в цей час хлопець в тоненькій, білій, вінтажній сорочці, темних штанах та зі срібними кільцями, що виднілися на його тонких пальцях і з білою стрічкою, якою він зав'язував маленький хвостик на чорному волоссі, танцював в маленькому, закинутому приміщенні старого замку.
Інколи його міг хтось помітити, але у таких випадках "глядачі" надовго не залишались. Крім одного хлопчини. Цей хлопчина був Фелікс.
Одного разу, коли в юнака був дуже важкий період в житті: батьки загинули, а дідусь важко захворів, однокласники знущались через його зовнішність, він вирішив побути на самоті. Він знайшов старий замок, сів на підлозі і почав наспівувати пісню, що грала в навушниках. В іншому приміщенні було чутно музику. Йонбок зацікавився: хто міг в таку пізню пору ввімкнути мелодію в закинотому замку? Він вийшов з кімнати та помітив в дверній щілині якогось хлопця з гарними рисами обличчя. Він танцював під якусь музику. Його рухи були плавними, але інколи різкими. Кожен рух був наче частиною тієї мелодії, що грала зі старого програвача. Здається, юнак віддавав у цей танець всього себе. Дивлячись на нього, Фелікс мав почуття ейфорії. Коли той закінчив з танцями, то підійшов до дверей. Тому австралієць швидко покинув приміщення.
Йонбок приходив сюди декілька разів в той самий час і зустрічав того самого хлопця. Інколи він танцював в інших місцях, де не потрібно було зазирати в іншу кімнату. А інколи танцюрист не покидав будівлі, він сідав біля входу та малював якісь пейзажі або людей.
З першого танцю пройшов місяць. Фелікс ніяк не наважувався підійти і познайомитись. Здавалося, що він просто не вартий такого хлопця, який наче виник із казки. Проте розмовляючи зі своїм другом - Хан Джісоном, Лі все ж таки прийшов до висновку, що має заговорити із незнайомцем.

Як і раніше, танці закінчилися сидінням біля входу та малюванням. Йонбок набрав повітря, яке через секунду видихнув і підійшов до чоловіка.

- Ее... Привіт... - Він привітався, не дивлячись на танцюриста.

На обличчі австралійця з'явився рум'янець. Його так називала лише бабуся та мама. Він також простягнув руку, котру Хван одразу ж схопив та повів юнака до кімнати.

- Ти вмієш танцювати? - Звернувся Хьонджін, вмикаючи нову мелодію на програвачі.

- Трохи... - Фелікс відвів погляд у сторону, оглядаючи кімнату.

- Ох... Вибач! - Фелікс прикрив свій рум'янець руками. Він відчув чужі пальці на своїх руках. От його тіло вже починає кружляти в повільному танку.
- Що ж, тепер у тебе немає вибору і ти мусиш стати моїм партнером по танцям. - Хьонджін засміявся та акуратно взяв молодшого за талію, показуючи, як правильно рухатись під мелодію.

- Кхм... Я намагався намалювати тебе по пам'яті, але вийшло не дуже, тому гадаю, нам варто стати ближчими, щоб я міг намалювати тебе вже з натури. - Він відійшов до дверей із сумкою і програвачем, простягуючи з посмішкою руку. Йонбок спочатку оглядав малюнок, а пізніше перевів погляд на Хвана та, теж посміхаючись, взяв того за руку.